Плачуть айстри за тобою, плачуть журавлі,
Чом так мало ти, Романе, пожив на землі?
Чом війна тебе украла?
У матусі відібрала.
Глянь, як враз батьки стали старі...
На війну пішов у червні, аж наприкінці,
Витирав матусі сльози на її щоці.
«Ти чекай, і я вернуся,
Бо нічого не боюся!
Ще й пишатись мною будуть всі».
Йшли бої у Білогірці, весь Херсон тремтів,
А Роман-гранатометник все сміявся й бив.
Бив за Київ і за Харків,
Лютий ворог кров'ю харкав
І Ромашку нашого підбив...
Третє вересня. Лікарня. Лікарі. Бинти...
Чує Ромка голос Бога: «Кидай їх! Лети!»
І герой злетів за хмари,
Лиш два слова пролунали,
Лиш два слова пролунали: «Матінко, прости!..»
Тож тепер покойся з миром ти серед братів,
Не забудем, як собою нас усіх закрив.
Вічна пам'ять! Вічна слава!
Назавжди в боргу держава!
Ти тепер герой! Як ти й хотів...
Віолетта КРАВЧЕНКО
