Його останній травень... Його останній бій...
Неподалік Донецька залишив він свій стрій.
Ворожа, підла куля спіймала вояка
І випустила зброю вже нежива рука...
Він воював завзято, він старшим був стрільцем,
Для побратимів - другом, для молоді - взірцем.
Він мав дружину й доньок чарівних двійко мав,
За них пішов до війська, за них до бою став.
Щоб в них було майбутнє, щоб зупинить війну,
Щоб ворога розбити і знищить Сатану.
Щоб не одне століття нагадувало їм -
Ходити Україна не буде ні під ким!
Сьогодні плаче місто й старий Південний Буг,
Тримають свіжі квіти десятки, сотні рук.
Гіркі, солоні сльози не можна зупинить,
Остання мить прощання... Його остання мить...
І попливли, як річка, вінки в руках, хрести,
Слова біля могили: «Ох, побратим, прости...»
Заплаче сива мати, обійме діточок,
А високо у небі дощем заплаче Бог...
Віолетта КРАВЧЕНКО
