Син Лідії Дмитрик більше 1000 днів провів у російському полоні. Спочатку вона не знала, де він, потім переживала і мріяла про повернення сина додому. Після обміну вчилася спілкуватися з ним так, щоб не тригерити. З усім цим їй допомогли справитися фахівці сервісного центру підтримки ветеранів Територія 4.5.0. у Південноукраїнську.
Коли здається, що все валиться, найважливішим виявляється не бути наодинці. Саме такою опорою для ветеранів, рідних військовополонених, загиблих захисників і зниклих безвісти став центр Територія 4.5.0. Це не просто офіс чи структура, а місце, де люди тримають людей.
Понад 1000 днів очікування
Пані Лідія Дмитрик прийшла до центру Територія 4.5.0. за підтримкою. Її син, військовослужбовець 56-ї окремої мотопіхотної бригади Олександр, потрапив у російський полон у серпні 2022 року.
Місяці очікування стали для матері надлюдським випробуванням. Щоранку вона прокидалася і відмічала черговий день у календарі. День, прожитий у невідомості, тривозі й молитвах за сина. Так минуло 1055 днів.
Єдине, що тримало пані Лідію – це надія. А також підтримка від спільноти «Чекаємо», до якої входять рідні полонених і зниклих безвісти, та від фахівчинь офісу 4.5.0., який став місцем, де не мовчать, не забувають і допомагають жити далі.
Безпечний, розуміючий простір, де можна говорити або мовчати
«Звернутися до психолога мені порадила Марія Дроздова, заступниця міського голови Південноукраїнська», – розповідає Лідія Дмитрик. Інна Омелько, психологиня центру 4.5.0., пригадує, що з пані Лідією познайомилися на першій у Південноукраїнську зустрічі Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими: «Це була дуже тяжка, емоційна зустріч. Лідія Павлівна прийшла до мене у важкому стані: плакала, потребувала психологічної допомоги. Відтоді ми почали з нею спілкуватися і працювати».
Інна Омелько - психологиня сервісного центру підтримки ветеранів Територія 4.5.0.
Найскладнішою для Лідії Дмитрик була невідомість: вона не знала, що з сином, де він. А ще переповнювало відчуття, що вона одна зі своїм горем. Пані Інна пояснює, що у таких випадках важливими є прості, але дієві методи першої психологічної допомоги: присутність, активне слухання та підтримка. «Лідія Павлівна завжди була дуже відкрита і вірила в те, що її син повернеться», – додає психологиня.
Саме така підтримка допомогла Лідії Дмитрик вистояти. У сервісному центрі 4.5.0. вона знайшла не лише професійного психолога, а й безпечний простір, де можна було говорити про те, що болить, або мовчати, і тебе розумітимуть.
Слова психологині Території 4.5.0. стали для пані Лідії своєрідним орієнтиром і підтримкою. Вона вірила у повернення сина, і ця віра виправдалась: у червні, нинішнього, 2025 року Олександр повернувся з ворожого полону.
Лідія Павлівна та Олександр Дмитрик були присутні на 40-й мирній акції в підтримку безвісти зниклих та полонених захисників у Південноукраїнську. На банері зі світлинами захисників Олександр на своє фото прикріпив колосок, як знак того, що він вже вдома!
Різнопланова допомога в Території 4.5.0.
Окрім психологічної допомоги у центрі підтримки ветеранів Територія 4.5.0. надають й іншу. Зокрема фахівчиня із супроводу ветеранів Сніжана Жуля допомагає вирішити бюрократичні питання: реєструє в особистих кабінетах, формує заяви у різні організації, навчає користуватися електронними системами, консультує щодо реабілітації, лікування, працевлаштування тощо.
Сніжана Жуля (по ценрту) нещодавно успішно завершила курс підвищення кваліфікації від ГО «Простір можливостей» та отримала сертифікати державного зразка, що відповідає 6 рівню Національної рамки кваліфікацій.
Пані Лідія розповідає, що коли Олександр був у полоні, вона постійно уявляла його повернення. Матір розмірковувала над кожною дрібницею. Хвилювалася, щоб тут, вдома, він не зламався, адже не всі люди розуміють, як поводитися із захисниками, які повернулися з неволі. Вона знає: іноді прості запитання можуть стати для захисників звільнених з полону тригером, що повертає у страшні спогади. У сервісному центрі пояснювали, як краще розмовляти з ветеранами. «Я б сама не впоралась, а з ними витримала», – говорить Лідія Дмитрик.
Син повернувся, однак пані Лідія не припинила ходити на мирні акції на підтримку військовополонених і зниклих безвісти, які організовують рідні захисників зі спільноти «Чекаємо». «У нас біда спільна і радість також. Ми підтримуємо одне одного. Радіємо кожному поверненню, як своєму. Ми, як родина», – ділиться пані Лідія.
Лідія Павлівна на щотижневій мирній акції «Не мовчи – полон вбиває» з фотографією сина
Історії, як у Лідії Дмитрик, доводять: допомога та підтримка від Території 4.5.0. надважлива і має бути системною. Однак, ветеранів стає більше, а фахівців на всю Южноукраїнську громаду лише двоє.
Публікація стала можливою за підтримки уряду Великої Британії в межах проєкту «Посилення інформаційної екосистеми в малих громадах України шляхом підтримки незалежних локальних медіа”, що впроваджується ГО «Агенція розвитку локальних медіа АБО». Погляди, висловлені в цій публікації, є позицією автора(-ів) і можуть не збігатися з офіційною позицією уряду Великої Британії.
- Підписуйтесь на наш канал в YouTube
- Читайте нас у Telegram
- Будьте в курсі всіх новин, долучайтеся до спільноти ЮжкаNews.City у Viber
- Читайте актуальні новини від ЮжкаNews.City у Facebook
- Обговорюйте новини та діліться актуальним в нашій групі Сучасний Південноукраїнськ у Facebook.
- Ми також є в Instagram та TikTok.
