Він свідомо обрав професію військового. Після закінчення Національної академії Національної гвардії України хлопець пішов захищати країну у складі 15 бригади оперативного призначення імені Героя України Богдана Завади, Гвардії наступу «Кара-Даг». Був командиром взводу розвідки.
Після поранення та ампутації частини правої ноги знову повернувся до війська. Але смерть ніби ходила по п’ятах і таки наздогнала. Південноукраїнець Ілля Щербаков загинув у 22-річному віці. Яким він був? Що найбільше цінував у людях? Чому навчився сам та навчив інших? Спогадами про найдорожчу людину ділиться мама Героя – Оксана Щербакова.
Оксана Щербакова з сином Іллею.
Ніби відчував, що загине
Пані Оксана призначила зустріч у себе вдома. Це була довга розмова за чаєм. Подеколи жінка дуже хвилювалася, плакала і просила за це вибачення. Рана від втрати сина не загоїться ніколи, але вона розуміє, що має жити далі заради молодшої доньки Вікторії. Восьмирічна дівчинка з цікавістю спостерігала за нашим спілкуванням, періодично з’являючись у кімнаті.
Ілля ніби відчував, що загине, розповідає пані Оксана. Він часто казав: «Мамо, я з війни не повернуся». Казав це спокійно і наче готувався: залишив удома парадну форму «на особливі випадки», зробив портрет, зібрав усі документи докупи.
Загинув Ілля Щербаков 18 вересня 2024 року. Це сталося у місті Запоріжжі. Разом з іншими військовими він приїхав на ротацію на 7-10 днів. Під час розвантаження боєприпасів з машини, за попередніми даними, сталася детонація ВОГ. Ілля отримав важкі поранення. Це сталося о дев’ятій вечора 17 вересня, а за п’ять до шостої ранку наступного дня він помер у реанімаційному відділенні шпиталю.
Пані Оксана не знала, що син на ротації у Запоріжжі. Думала, він і досі на Покровському напрямку, де перебував уже третій місяць. Зазвичай щодня о сьомій ранку перед роботою вона списувалася з Іллею. Так було і напередодні цього смертельного випадку: у переписці син пообіцяв увечері подзвонити. Однак не зателефонував. Оксана подумала, що хлопець втомився і заснув.
– Мені написали побратими Іллі. Запитали, коли я востаннє розмовляла з ним. Одразу зрозуміла: щось трапилося, тому що о пів на шосту ранку таким не цікавляться. Хлопці повідомили, що Ілля трьохсотий (поранений) і доставлений у шпиталь міста Запоріжжя. Я дзвонила у лікарні, але мені відповідали, що такого пораненого в них немає. Зателефонувала у військову частину. Там повідомили, що Ілля помер у реанімації.
Маму така звістка шокувала. Вона готова була до того, що син поранений і вони знову це разом переживуть, як тоді, коли він підірвався на міні, і йому ампутували кінцівку.
Ілля завжди був оптимістичним хлопцем. Навіть після того, як втратив частину ноги, він не втрачав віри у свої сили.
Поранення, протез
Загалом 2024 рік для сім’ї видався випробувальним на міцність. У кінці 2023 року, 29 грудня, побратими Іллі повідомили матір, що її син підірвався на міні. Вона поспішала у госпіталь, подумки готуючись побачити найгірше.
– Ілля тоді був командиром взводу розвідки. На одному з бойових завдань він наступив на протитанкову міну. Відірвало чотири пальці, були роздроблені кістки п’яти та гомілкостопового суглоба правої нижньої кінцівки. Лікарі намагалися зберегти ногу. Пішла гангрена. Кожну перев’язку робили під загальною анестезією, інакше від больового шоку син міг би померти. Під час останньої такої процедури у Іллі зупинилося серце. Його реанімували. Тоді син попросив відрізати частину пошкодженої кінцівки, адже вважав це єдиним правильним виходом. Згодом пошкодував, що не наполіг раніше, адже після ампутації він швидко відновився, став на протез і повернувся до звичного життя.
Мама та молодша сестричка провідували Іллю поки він був на реабілітації після поранення.
Ілля не мав шкідливих звичок, займався спортом, був сильний духом і тілом. За словами мами, він не впав у депресію через втрату ноги. Вже за місяць вільно пересувався на протезі: займався в тренажерному залі, проходив реабілітацію. А 24 квітня у захисника закінчився лікарняний, і він знову приступив до служби.
Військовому присвоїли чергове звання старшого лейтенанта та призначили на нову посаду. Ілля Щербаков став офіцером сектору розвідки S-2 штабу четвертого батальйону оперативного призначення в/ч НГУ 3029. Ладнати з людьми та організовувати їх для виконання завдання йому було не складно, адже з самого дитинства мав лідерські якості, згадує мама.
Незламний воїн незламної країни.
Вчив визнавати помилки
Ілля народився 27 березня 2002 року. Малюк мав вагу 2 кілограми 600 грамів та 50 сантиметрів зросту. Маючи хороший імунітет, хлопчик майже не хворів. До дитячого садка пішов у рік і чотири місяці. Швидко соціалізувався та адаптувався до нових умов. Вихователі в ньому душі не чаяли, згадує пані Оксана.
З 4 до 10 років Ілля займався плаванням. У п’ятому класі пішов ще й у секцію сумо-дзюдо дитячо-юнацької спортивної школи. Згодом поєднувати обидва види спорту стало важко, тому пріоритет хлопець віддав єдиноборствам. Оксана зберігає його спортивні медалі в окремій коробочці, а грамоти й дипломи – у папці. В одинадцятому класі Ілля захопився ще й воркаутом, відвідував тренажерний зал, займався рафтингом.
За характером хлопець був наполегливим, а справедливість – його найяскравіша риса. Ілля міг сказати у вічі людині, що вона неправа, навіть якщо це був його найближчий друг.
– Він навчив мене просити пробачення. Ми, дорослі, зазвичай думаємо, що знаємо більше за наших дітей, а тому завжди праві. Але син навчив мене розумінню, що я теж можу помилятися. Він міг це довести аргументами. І тоді я просила в нього пробачення, хоч іноді зробити це було важко. Також він мене навчив тримати своє слово, натомість виконував і власні обіцянки. В людях найбільше цінував чесність. Не любив підлабузництва.
Маючи таку сильну вдачу та приклад вітчима, після школи Ілля Щербаков обрав професію військового.
Ілля Щербаков з побратимами.
Курсантом тримав оборону Харкова
Батьки Іллі розлучилися, коли йому було десять років. Але до того віку малий вже чимало побачив життя людей у погонах. Вітчим також є професійним військовим. Після закінчення школи у 2019 році, юнак недовго вагався і вступив до Національної академії Національної гвардії України у місті Харкові.
Життєрадісний та завжди на позитиві.
– Курсантом Ілля хвилювався, як він буде командувати старшими за себе військовими, які служать за контрактом. Я його заспокоювала, казала, що всім потрібно з чогось починати. Завжди казала, що у нього все вийде. І не помилилися. Він дуже швидко подорослішав, коли почалася повномасштабна війна.
Війна у 2022 році застала курсантів третього курсу на навчальних полігонах біля кордону з росією. Звідти почав наступати ворог. Пані Оксана згадує той ранок зі слізьми на очах. Тоді вона вперше відчула страх за життя сина.
– Вранці 24 лютого подзвонив Ілля. Був поганий зв’язок. Я чула гучні вибухи. Він схвильовано кричав мені у трубку: «Мамо, ми мабуть тут і залишимося!» Зв’язок обірвався, і лише через п’ять діб я знову почула його голос. Усі ці дні я не знала, чи він живий. Пояснити словами, що я відчувала – неможливо. Тоді все згоріло: і речі, і документи. Але головне, що син вижив.
Пані Оксана думала, що збожеволіє від хвилювань. Син у Харкові. Чоловік також боронить країну: на початку березня приймає бій у Вознесенську. Щоб відволіктися бодай на секунду, займалася повсякденними справами, співпрацювала з волонтерами. Потім все трохи владналося: ворога вигнали з Вознесенщини, Іллю перевели у Львів закінчувати навчання. Серце матері й дружини трохи заспокоїлося. Та не надовго.
– Я розуміла, що в будь-який момент життя сина або чоловіка може обірватися. Налаштовувала себе, готувалася до гіршого сценарію. За чоловіка хвилювалася не так, бо в нього досвіду більше, він життя пожив. А за сина завжди дуже потерпала.
Командир взводу розвідки
У березні 2023 року Ілля Щербаков закінчив Національну академію Національної гвардії України і був направлений у бойову військову частину у місті Запоріжжі. Став командиром взводу розвідки. Побратими розповідали матері, що її син мав авторитет серед військових. Попри молодий вік, давав мудрі поради, був хорошим командиром, гарним другом і побратимом.
– Він важко переживав втрату кожного бійця. На власних руках виносив кожного свого загиблого побратима. Не завжди це було цілісне тіло. І тільки він, як командир, знав, кого несе. Так він розповідав. І мертвих, і напівмертвих. Адже вони жили однією родиною. Я по цей час спілкуюся з його побратимами, їхніми близькими. Їздимо одне до одного у гості.
Побратими приїжджали провести Іллю в останню путь.
Залишилися тільки речі та пам’ять у серці
Наразі мама захисника часто ставить собі питання: «Чому це сталося?». Вона з любов’ю бере до рук кожну річ сина, що залишилася, передивляється фото. «Ось це його сумка, а це колекція шевронів, а ось тут шкільний табель, а це щоденник. А це іконка, яку вишила мама побратима для Іллі, він носив її як оберіг. А це Подяка за зразкову службу в академії,» – коментувала пані Оксана.
Вона розгорнула футболку з підписами однокурсників Іллі: «Багатьох з них вже немає в живих,» – сказала з гіркотою у голосі. Серед речей є й остання прочитана Іллею книга. Це «Сліди на дорозі» Валерія Маркуса. Взагалі хлопець дуже любив читати, розповідає пані Оксана. У підлітковому віці – фентезі, згодом – літературу на військову тематику.
Маленька Вікторія показала подарунок від братика – ведмедика у військовій формі. Вона бачилася з Іллею рідко, адже у відпустку додому Ілля майже не приїжджав. Останній раз вони зустрічалися, коли Віка з батьками провідувала його у Запоріжжі в шпиталі після поранення від вибуху міни.
У квартирі навіть облаштували куточок пам’яті Іллі. У залі на тумбочці його портрет, посвідчення про Почесного громадянина Південноукраїнська. Тут і нагороди: медаль за оборону Харкова та посвідчення учасника бойових дій. Є й інші важливі речі, зокрема трофейний росіянський дрон. Поряд на підлозі – тубус від трофейного ворожого РПГ, на стіні – український прапор.
Материнське серце крається не лише від втрати сина, а й через те, що й надалі гинуть люди. Триває війна.
– Він пройшов самісіньке пекло. Продовжував служити навіть на протезі, маючи другу групу інвалідності. Він міг би звільнитися зі служби за висновком ВЛК про непридатність, але до кінця залишався патріотом. Мені болить, але я розумію, що життя має продовжуватися. Ілля житиме у наших серцях.
За спиною Іллі літак "Мрія".
- Підписуйтесь на наш канал в YouTube
- Читайте нас у Telegram
- Будьте в курсі всіх новин, долучайтеся до спільноти ЮжкаNews.City у Viber
- Читайте актуальні новини від ЮжкаNews.City у Facebook
- Обговорюйте новини та діліться актуальним в нашій групі Сучасний Південноукраїнськ у Facebook.
- Ми також є в Instagram та TikTok.
-
Читайте також: Місто причаїлося, але не здається! Присвячується усім херсонцям, хто виїхав і хто залишився
Читайте також: Бійці волонтерського фронту. Один день з життя благодійного фонду «Южноукраїнці разом з ЗСУ»
