Автобус прямував вечірнім рейсом з Києва до Херсона. Шукаючи місце, я поцікавилася у бородатого чоловіка в однострої, чи можу сісти на вільне сидіння поруч з ним. Він гостинно відсунувся, щоб дати більше простору. Обережно питаю: «У відпустку?» Ствердно киває і уточнює, що їде із-за кордону – з Суджі. Виявилося, що ми земляки: я з Південноукраїнська, він – із Вознесенська. Так між нами зав’язалася невимушена розмова про тепло в серці на фронті й у тилу.
Вдома мого попутника чекали дружина і трирічний син. А для батьків його приїзд мав стати сюрпризом. Вже знайомий незнайомець усміхався крізь бороду, коли розповідав про маленького сина: «Він такий непосидючий та допитливий, що дружині зараз важче вдома з малим, ніж мені на війні».
Про війну
У нашому діалозі більше розмовляв чоловік. Я уважно слухала і лише ставила уточнюючі запитання. Робила це обережно, бо не знала, що довелося пройти військовому. Він розповів, що до лав ЗСУ став у перші дні повномасштабного вторгнення. Зробив це за власною ініціативою, а дружині сказав, що прийшла повістка. Захисник потрапив до артилерії. Каже, що вже побував на всіх напрямках, де відбувалися бої. Зараз – поблизу Суджі стримує російські війська.
Центр міста Суджа. Фото з матеріалу УКРІНФОРМ «Як живе Суджа – місто, яке нині контролюють українські військові».
Я поцікавилася, як пересічні росіяни реагують на присутність українських військових в їхніх населених пунктах? Оборонець неохоче розповідав про це. Каже, обидві сторони уникають контактів. Основна частина цивільних росіян покинула свої домівки в зоні бойових дій. У селах залишилися переважно літні люди. Багато худоби й домашніх тварин стали безхазяйними. Значна їх частина померла на прив’язі з голоду. Українці свою худобу відпускали, коли змушені були тікати від російської навали, зауважив мій супутник.
Про війну розмова не дуже клеїлася. Але захисник охоче розповідав про побратимів. Найголовніше для нього – це почуття довіри. А як по-іншому, коли ділиш кожен шматок хліба? Були такі ситуації, з яких, здавалося, вже не вибратися живими, але обійшлося, бо довіряли й покладалися один на одного.
Про кішечку
Із особливим теплом у голосі новий знайомий розповідав про кицю, яку пригрів у себе. Вона така пухнаста, біленька з двома чорними плямками на голівці. Дуже охайна, шкоди не робила. Півтора року хвостата улюблениця кочувала у бойовій машині разом з військовим. Разом жили в наметах, землянках, якихось пристосованих приміщеннях. Коли змінювали місце дислокації, чоловік відпускав тваринку, щоб та обстежила територію. Киця зникала майже на дві доби, але завжди поверталася.
Одного разу вона не встигла прийти, а вже терміново потрібно було збиратися та їхати далі. З гіркотою та жалем задує співбесідник день, коли втратив чотирилапу улюбленицю. Після цього він більше не заводить тварин. Боїться втратити. А на війні така дружба має більше значення, ніж у мирному житті.
Про стосунки
Та найголовнішою цінністю для військового з Вознесенська є родинні зв’язки та подружні стосунки. Війна призвела до розпаду чимало сімей, із жалем у голосі сказав він. Така ситуація сталася і в його побратима, який розлучився з дружиною. Однак після того, як побував у самому пеклі на Донеччині та вижив, чоловік поїхав додому у відпустку і помирився з коханою. «Не розумію, чому людям іноді потрібно пройти через такі випробовування, щоб почати цінувати те, що мають?» – розмірковував мій новий знайомий і навіть розповів притчу, яка часто стає йому в пригоді.
«Жила собі подружня пара, яка майже щодня сварилася. Якось жінка й каже до чоловіка: «Ну чому в нас так все кепсько виходить, а в сусідів – навпаки: все ладиться, вони щасливі, усміхнені, ніколи не бачимо, щоб сварилися? Піди до них і дізнайся секрет щасливого подружнього життя».
Пішов чоловік до сусіднього будинку і перш ніж зайти у двері, вирішив заглянути у вікно. А там господар сидить у кріслі, читає газету. Поряд столик, а на ньому – ваза з квітами. Ненароком чоловік зачепив квітницю, вона впала і розбилася.
Винуватець кинувся збирати скло з підлоги. Дружина підбігла, щоб допомогти: «Не хвилюйся, ти не винен – це я. Якби не пересунула вазу, то й не було б цього», – намагалася заспокоїти коханого. Натомість чоловік просив у неї вибачення, бо знав, як їй подобалася та ваза. Сусід побачив це і вирішив не заходити до будинку, адже все й так зрозумів.
Дружина здивувалася, що чоловік так швидко повернувся. «Ну що, дізнався секрет?» – нетерпляче запитала вона. «Так. У них якщо стається якась неприємність, то винуваті обоє. А в нашій родині – обидвоє праві. Оце і є секрет,» – відповів чоловік.
«Головне у стосунках – повага і взаєморозуміння», – резюмує мій попутник. І розповідає далі, що коли вони з дружиною сваряться, то на емоціях ніколи не приймають важливих рішень. Іноді так важко попросити пробачення, але він це робить, бо кохає і хоче зберегти щасливі стосунки. Навіть на відстані їм вдається це робити. А що може бути головнішим за надійний тил, коли ти на війні?
Бережіть себе
Наостанок розмови я подякувала військовому. А він спитав: «За що ви мені дякуєте?» Відповідаю: «Ну як же? За те, що ви там за нас». «Ми за себе. Ви що, не знаєте, що ми там по 100 тисяч отримуємо?» – з гіркотою у голосі промовив бородань. І моє серце стиснулося від болю. Ми потиснули одне одному руки на прощання, обійнялися. Він щиро побажав: «Бережіть себе». І моє серце знову стиснулося.
- Підписуйтесь на наш канал в YouTube
- Читайте нас у Telegram
- Будьте в курсі всіх новин, долучайтеся до спільноти ЮжкаNews.City у Viber
- Читайте актуальні новини від ЮжкаNews.City у Facebook
- Обговорюйте новини та діліться актуальним в нашій групі Сучасний Южноукраїнськ у Facebook.
- Ми також є в Instagram та TikTok.
