Так сталося, що 900-й день війни ми провели разом із южноукраїнськими волонтерами. Їздили у Херсон та Антонівку з гуманітарним вантажем. Передали місцевим мешканцям продукти та зафіксували, як живе зараз багатостраждальна Херсонщина. Цей репортаж присвячується усім херсонцям, хто виїхав і хто залишився, всім, у кого болить за Херсонщину.
Після тригодинного завантаження о сьомій ранку 11 серпня волонтери БФ «Южноукраїнці разом із ЗСУ» на джипі з повним причепом попрямували у бік Херсонщини. Гарного настрою додавала якість дорожнього полотна, яким ми рухалися – з одеським напрямком не порівняти! Усі нерівності залатані картами.
З'їзд з відновленого моста відповідає європейським стандартам
У Вознесенську з гордістю проїхали по відновленому нещодавно мосту - тому самому, який підірвали у березні 2022, коли орки рвалися до Південноукраїнської АЕС. Проїжджаючи повз роздовбані снарядами промислові споруди на в’їзді до Вознесенська, мої супутниці Тетяна Сорокодум та Катя Скорнякова згадували яскраві моменти подій, які потім стали відомі під назвою «Битва за Вознесенськ». Після того, як військові та місцева тероборона (разом із вознесенцями там були южноукраїнці) відбили напади загарбників з двох боків – від Миколаєва та Баштанки, наші волонтери безліч разів мандрували маршрутом Южноукраїнськ-Вознесенськ і назад. З райцентру возили біженців, з міста енергетиків – продукти та інші необхідні речі постраждалим мешканцям.
О боях Другої світової нагадує залізний солдат на кургані біля Нової Одеси
Їдемо далі. Продукти треба привезти адресатам якомога раніше, щоб вони не встигли зіпсуватися від спеки, тому поспішаємо. Тим часом температура повітря за бортом поступово росте до 30ºС. Мчимо до самого Херсона, зупиняючись лише на блокпостах, якщо нас там гальмують. Приємно бачити, як військові, що рухаються назустріч, вітальними жестами обмінюються з нашим водієм Романом Труляєвим.
Нас зустрічає сонячна Херсонщина
Ось і знаменита Чорнобаївка, що стала мемом 2022 року. Захоплений рашистами військовий аеродром сили ЗСУ успішно атакували близько 30 разів, але орки вперто використовували його як посадковий майданчик для своїх гвинтокрилів та літаків. Дуже хотілося зробити фото, але утрималася через велике скупчення оборонних споруд.
Прямуємо Херсоном повз автовокзал, по Козацькому провулку, через проспект Ушакова, по вулиці Ілюші Кулика та десь у районі Придніпровського ринку завертаємо у приватний сектор на Кримську вулицю.
Катя і Тетяна розвантажують продукти на вулиці Кримській
Тут мешкає баба Надя. Їй 86. Старенька виходить назустріч. Каже, на всій вулиці залишилося лише двоє жителів: вона і ще одна жіночка.
Баба Надя радіє гостям з Южноукраїнська
Гуманітарку тут не роздають, а ходити у центр до магазину їй важко, тому баба Надя радіє гостям із Южноукраїнська та великій коробці з продуктами. У дворі бабця розповідає свою не дуже веселу історію. Після визволення Херсона з окупації вони з дідусем та сином, який хворіє після того, як потрапив у ДТП, декілька місяців мешкали у родичів в Южноукраїнську, але з часом вирішили повернутися до рідної хати. Дідусь помер, а син вже чотири місяці як перебуває у херсонській лікарні.
Баба Надя та Тетяна Сорокодум
Баба Надя скаржиться, що погано спить уночі через обстріли. Страшно, тому що у сусідні будинки вже прилітало, незважаючи на те, що вулиця розташована за декілька кілометрів від Дніпра. Після влучань зазвичай відключають світло та воду.
Так виглядає зараз вулиця Кримська
Від Кримської вулиці виїжджаємо на Перекопську та прямуємо в Антонівку. Дорогою рухаємося повз зруйнованого Антонівського мосту. Зупинятися тут не можна, тому що берег під прицілом ворожих дронів, які полюють на автівки. Зрозуміло, чому на вулицях практично немає ніякого транспорту і дуже мало перехожих.
Зруйнований рашистами автомобільний міст через Дніпро
Серед житлових кварталів селища на одній із вулиць під кронами дерев нас чекають місцеві мешканці. Їх десь 20-25 осіб. Здебільшого – літні люди. Стоять тихо, практично не розмовляють. Обличчя стурбовані, якісь утомлені. Обступили причіп із провізією та чемно питають, чи будуть їм роздавати продукти. Волонтери відповідають, що ні. Пропонують допомогти розвантажити причіп, а потім самим розібрати те, що привезли южноукраїнці.
Місцеві зі стриманою радістю зустрічають банки з тушкованкою, солоним салом, смалець, свіжий хліб, булочки, велику кількість пиріжків із капустою, м’ясом, печінкою, домашнє печиво, бутильовану воду. Робота йде дружно, тому швидко.
Тихенько цікавлюся у Тетяни Сорокодум, чому допомогу привезли саме до Антонівки, а не до якогось іншого населеного пункту? Вона розповіла, що «Волонтери разом із ЗСУ» після деокупації їздили по різних куточках Херсонщини, на прохання військових допомагали місцевим не тільки матеріально, а й морально, щоб люди відчували турботу і підтримку. Так і познайомилися з антонівцями, потоваришували. Тепер приїздять до них раз на місяць, а то й частіше.
У розмові з’ясовується, що волонтерству немає меж. Наприклад, мати Романа – нашого водія колись мешкала в Южноукраїнську, працювала кухарем у дитячому садочку. Зараз Валентина Труляєва живе на Черкащині, але зв’язок з южноукраїнськими волонтерами не втрачає. Тому добра частина вмісту причепа прибула саме звідти. Це такий смачний та калорійний привіт від черкаських фермерів та волонтерів.
Питаю антонівців, як вони живуть? Відповідають відразу декілька жінок, і те, що кажуть, приголомшує. Люди вже два роки без електрики, воду дають лише дві години на добу. Діючого магазину в селище немає. Обстріли з ворожого берега особливо почастішали цього літа. Рашисти стріляють безладно: і вдень, і вночі. Кожної доби горить якась садиба, гинуть жителі. Кажуть, сьогодні влучили в будинок біля церкви, загинула господарка.
Їхні слова яскраво підкреслюють добротні, але частково зруйновані приватні будинки цієї вулиці, які стоять без дахів, із забитими фанерою вікнами. Боляче дивитися на таке.
До нас підходить жіночка, називається Світланою. Вона не уявляє, як буде зимувати: хата повністю згоріла після влучання, сама з сім’єю живе у дворі в госпспорудах. Наші волонтери обмінюються з постраждалою номерами телефонів та домовляються, що наступного разу привезуть їй грубку-буржуйку.
За пропозицією антонівців на прощання робимо спільне фото та повертаємося до Херсона, щоб ближче роздивитися сьогодення цього міста. Їдемо порожньою Перекопською до центру.
Район Придніпровського парку – колись дуже жваве місце – зустрічає нас забитими вікнами багатоповерхівок, закритими фанерою вітринами магазинів.
У цей магазин прилетіло вчора. Сьогодні робітники намагаються усунути наслідки
На безлюдних зупинках поруч із лавочками – невеликі укриття та сховища. Не бачили жодного тролейбуса (потім дізналися, що якраз того дня рашисти влучили у депо та спалили увесь тролейбусний парк), проте автобус № 5 їхав по маршруту, в салоні були навіть пасажири.
То тут, то там зустрічаються протитанкові загородження та інші оборонні конструкції. На кожному стовпі синьо-жовтий прапорець. Біля парку Слави, звідки йде широкий спуск до Дніпра та Вічного вогню, змішалися символи відразу трьох війн: від Другої світової – танк Т-34 на постаменті (з написом, що Херсон – це Україна), від афганської – скульптура задумливого солдата з автоматом Калашникова, від нинішньої – невеличке бомбосховище та протитанкові їжаки.
Пішки йдемо у напрямку Ювілейного. Телевежа, що здіймалася над парком, повністю зруйнована. Багато поламаних дерев. На тротуарі крізь асфальт активно проростають бур’яни.
Свято-Катериненський собор (УПЦ МП) відчинений. Біля нього навіть є клумби з квітами, але боковий фасад церкви, якій вже 240 років, покоцаний снарядами. Стадіону «Кристал», кінотеатру «Ювілейний», навіть колонаді на вході до міського парку теж дісталося.
Серед сумних ознак війни та запустіння дивують гостинно розчинені двері храму святої мучениці Олександри (ПЦУ). «Господь вас любить» стверджує плакат перед церквою.
Храм святої мучениці Олександри (ПЦУ) на Перекопській між будівлею старого корпусу університету та морським коледжем
Навпроти через дорогу привертає погляд яскраво-біла меморіальна стіна з портретами загиблих героїв сучасності.
Герої на вмирають! Їх пам'ятають!
Повертаємо у бік вулиці Суворова. Вона буяє зеленю, але лякає порожнечею. Немає навіть погруддя полководця, його поцупили росіяни.
Вулиця Суворова залишилася без полководця
У міському парку зарості трави та чагарника, всюди валяються гілки та листя. Проте великий півторавіковий дуб (пам’ятка природи) стоїть живий та зелений.
Рухаємося проспектом Ушакова у бік площі Свободи, минаючи напівзруйновані будівлі морського коледжу та рибного коледжу.
Пам’ятник адміралу Ушакову теж поцупили орки, про нього нагадує пустий постамент.
Від адмірала залишився лише постамент
Біля будинку міської ради немає жодних ознак життя. А ось «Фокстрот» (старожили пам’ятають цей магазин як «Дитячий світ») відчинений для покупців. Навпроти розтрощений фасад офісних приміщень колишнього готелю «Київ», проте реконструйований перед широкомасштабною війною кінотеатр «Україна» вцілів!
На порожній площі Свободи майоріють великі державні прапори. Людей не видно, лише на зупинці дві бабці чекають маршрутку. Місцеві кажуть, що перебувати у центрі небезпечно через обстріли, тому з’являються тут лише в крайньому випадку.
За будинком облдержадміністрації починається вулиця Небесної сотні (колишня 40 років Жовтня). У парку поруч вщент згоріло кафе "Літо", гімназія №6 зазнала обстрілів та стоїть без вікон. Досталося й сусіднім житловим будинкам.
Із сумом залишаємо Херсон та його незламних мешканців.
З херсонського автовокзалу відправляються міжнародні рейси автобуси до Польщі, Чехії, Німеччини
Дорогою назад зупиняємось у Посад-Покровському. Біля зруйнованого будинку культури – Алея пам’яті загиблим землякам. Серед портретів Катя з Тетяною відразу помічають знайомого бійця, з яким зустрічалися на передовій. Це Ігор Колесніченко, що загинув майже рік тому у селі Кринки на Херсонщині. Боляче усвідомлювати, що його вже нема.
У Посад-Покровському на кожному кроці сліди боїв, але є й ознаки відродження. Особливо це помітно через написи «Агентство відновлення» на яскраво-жовтому паркані навколо будівництва.
Поруч ще одна цікава локація – на бетонному майданчику зібрані уламки снарядів та ракет, що були розкидані по трасі Миколаїв-Херсон. Тут же розмістили кістяки згорілих автівок. Вийшов своєрідний музей під відкритим небом.
Проте проїжджа частина дороги з Херсона до Миколаєва майже повністю приведена до ладу, лише невелика ділянка закрита на ремонт. До речі, як і в старі добрі часи, на узбіччях продають смачні херсонські кавуни. Херсонці не здаються і не пасують перед труднощами. Тому віримо, що Перемога буде за нами!
P.S. Нам у 900 день війни пощастило. Поки пересувалися Херсонщиною, не почули жодного розриву снаряду, хоча у повітрі відчувалася небезпека. Але повернувшись до Южноукраїнська, узнали з пабликів, що того самого дня армія рф вкотре атакувала Антонівку: загинула жінка, ще двоє людей — поранені. Пізніше ворог знову декілька разів обстрілював цей населений пункт. Поранені четверо людей, повідомили в ОВА. У прокуратурі додали, що близько 14-ї години рашисти знов атакували з БпЛА Антонівку. Загинула 93-річна жінка. До того ж російська армія ракетою вщент знищила церкву парафії св. Кіпріяна і муч. Юстини в Антонівці (УГКЦ). Того ж дня у Дніпровському районі Херсона, де ми теж їздили, внаслідок російського обстрілу були травмовані місцевий житель, дві жінки та 5-річна дівчинка.
- Підписуйтесь на наш канал в YouTube
- Читайте нас у Telegram
- Будьте в курсі всіх новин, долучайтеся до спільноти ЮжкаNews.City у Viber
- Читайте актуальні новини від ЮжкаNews.City у Facebook
- Обговорюйте новини та діліться актуальним в нашій групі Сучасний Южноукраїнськ у Facebook.
- Ми також є в Instagram та TikTok.
