Вчора, 5 лютого, Україна зустріла своїх захисників - з полону повернулися наші воїни. Серед них – південноукраїнець Вадим Саричев. Це велика радість для родини, друзів і всієї нашої громади.

Ми зателефонували матері Вадима – Валентині Гончаровій, щоб дізнатися подробиці.

Вадим служив на Запорізькому напрямку у 46-й аеромобільній бригаді. Потрапив у полон у вересні 2023 року. Про те, що він у неволі, пані Валентина дізналася від знайомих. Вони впізнали Вадима на відео, яке опублікували у ворожому телеграм-каналі.

Були звістки й від побратимів, які поверталися з російської неволі. Один розповів, що лежав з Вадимом у шпиталі, інший – що сидів з ним сім місяців в одній камері у 2024 році. До Вадима ніякої інформації з України не доходило, хоча мати писала йому та передавала листи.

Ось через два роки і три з половиною місяці невизначеності, відчаю та надії на повернення мати отримала радісну звістку.

- Мені вчора подзвонили з Києва о другій годині дня. Координаційний штаб. Але я відбилася, бо побачила київський номер. Думала, якісь шахраї. Потім через годину знову подзвонили. Дивлюсь, той самий номер. Думаю, візьму. А мені кажуть: «Валентина Миколаївна, добрий день, ми Вас вітаємо!» Я кажу: «А з чим ви мене вітаєте, і хто ви такі?» А вона: «Ні з чим, а з ким. Вітаємо Вас з поверненням вашого сина з полону!» Я перепитала: «Це права?» А вона: «Правда, правда! Не переживайте,» - і сміється. А в мене почалися сльози. Каже: «Ждіть дзвінка, їм видадуть телефон. Чекайте!

Пізно у вечорі Вадим зателефонував з поїзда, тому зв’язок був поганий, розмова переривалася. Пані Валентина дізналася, що сина разом із побратимами везуть на реабілітацію.

- Вночі я лягла, але, звісно, не спала, і о другій годині чую дзвін телефону, дивлюся, а він підписався на Telegram. І я ж бігом йому пишу: «Синок, я теж не сплю». То ми з ним переписувалися довго, десь до початку четвертої. А потім вже він каже: «Ма, лягай, бо, пізно». Ну, я так, звісно, і не спала.

Мати хотіла дізнатися якомога більше про сина, про стан його здоров'я. Їх помили, переодягли, нагодували. Два тижні хлопці будуть на карантині, після чого їм можна буде побачитися з рідними.

- В нього поранення було. Я кажу: «Що в тебе з ногою?». А він: «Вже виходився трошки, шкутельгаю, ну це не страшно, головне, що я на ногах». І ще каже: «Ма, если ты щодо психики, то я адекватный, нормальний».

Ми щиро вітаємо Вадима та його маму Валентину. Бажаємо йому якнайшвидшого відновлення поруч із рідними і зустрічі із коханою!

Продовжуємо чекати кожного і вірити: всі наші повернуться!

Читайте також: Чекаємо на кожного: у Південноукраїнську пройшла акція на підтримку полонених і зниклих безвісти
Читайте також: «Не мовчи! Полон вбиває!»: у Південноукраїнську рідні полонених зібралися на щотижневу акцію
Читайте також: Дещо про допомогу: резонанс на публікацію «Не три роки, а 1111 днів» про повернення полоненого
Читайте нас в Google News.Клац на Підписатися