У сервісному офісі у справах ветеранів «Територія 4.5.0» за ініціативи ЮжкаNews.City 9 грудня зібралися членкині спільноти «Чекаємо» – рідні та близькі військовополонених, зниклих безвісти й полеглих захисників. Ми поставили їм просте, але важливе запитання: яка підтримка їм потрібна від влади міста та громадськості?
Організувати подію допомогли фахівчиня із супроводу ветеранів Сніжана Жуля та психологиня сервісу Інна Омелько. На зустріч прийшло сім жінок: мами, дружини й доньки тих, кого досі чекають. Почали з кола знайомства: кожна назвала себе й розповіла, на кого чекає вдома.
Розмова вийшла відвертою й емоційною. Жінки говорили про те, що їх тривожить найбільше та чого бракує.
Вікторія Буковська – чекає тата
Пані Вікторія на мирній акції 7 грудня 2025 р.
Батько Вікторії Володимир Булавін зник безвісти 18 червня 2025 року біля Покровська, у районі села Шевченко. Його командир бачив відео, де зафіксували, як росіяни беруть наших бійців у полон на цій позиції, проте він не роздивився чітко, кого саме забрали. Тож родина живе надією, що Володимир у полоні.
Наталя Боднар – чекає сина
Пані Наталя (ліворуч) на мирній акції 2 березня 2025 р.
Син пані Наталі Євген Боднар потрапив у полон 15 серпня 2024 року. Є кілька відео з російських каналів, де він говорить, що перебуває в полоні. Україна внесла Євгена до списків військовополонених, але Росія досі не підтверджує його статус. Наталя продовжує писати листи та сподівається, що син скоро повернеться.
Валентина Богомазова – чекає сина
Пані Валентина на мирній акції 16 листопада 2025 р.
Іван Григоржевський зник 1 вересня 2024 року на Бахмутському напрямку біля населеного пункту Калинівка. Побратими казали, що він, ймовірно, загинув, але мати знайшла відео в мережі, де, як їй здається, стоїть її син – побитий, із закритим обличчям. Родина неодноразово переглядала це відео й переконана, що це Іван. Пані Валентина подала матеріали до Координаційного штабу і продовжує пошук сина.
Лілія Толкач – чекає батька
Батько Лілії Анатолій Толкач зник 2 травня 2025 року в Курській області біля населеного пункту Кучерів. Акт розслідування нічого конкретного не дав, тож родина самостійно шукала побратимів і знайшла свідка. Той сказав, що Анатолій загинув, виводячи пораненого з позиції. Лілія не готова в це вірити: занадто багато неточностей. Тому близькі шукають Анатолія і чекають на його повернення.
Світлана Росол – чекає сина
Син Станіслав Іванов зник 1 червня цього року. Побратими кажуть, що він загинув, але мати продовжує пошук усюди, де тільки може. Вона не готова прийняти втрату без доказів.
Валентина Рабченюк – шукає чоловіка і брата
Пані Валентина на мирній акції 16 листопада 2025 р.
Сергій Рабченюк воював із першого дня повномасштабного вторгнення, зник 18 квітня 2023 року біля селища Хромове, що на Донеччині. Спершу в бригаді сказали, що він загинув, але після підняття тіл його не знайшли серед загиблих. Тому є ймовірність, що він у полоні. Через рік на Луганщині зник безвісти брат пані Валентини – Володимир Кочмола. Родина докладає чимало зусиль, щоб отримати хоч якусь звістку про своїх захисників.
Лариса Гуртовенко – шукала сина
Пані Лариса на мирній акції 2 березня 2025 р.
Серед присутніх була й Лариса Гуртовенко. Її син Сергій Левша служив у роті вогневої підтримки військової частини А2896, обслуговував гранатометний відділ протитанкового взводу. До лав ЗСУ його мобілізували у вересні 2023 року. Через рік служби, 26 вересня 2024 року, зв’язок з воїном обірвався. Сергія вважали зниклим безвісти. Попри це рідні шукали та чекали його. Однак нещодавно знайшли та ідентифікували тіло Сергія. Церемонія прощання із загиблим захисником відбулася у Південноукраїнську 20 жовтня 2025 року.
Головні потреби
Після знайомства близькі захисників почали говорити про те, що турбує їх найбільше. З кожної історії випливало одне й те саме: підтримки з боку міської влади фактично немає. Рідні не вимагали чогось надмірного – лише того, що в інших громадах уже працює: хоча б мінімальні виплати, чітку комунікацію та повагу до їхніх родин.
Першою заговорила пані Вікторія. Вона сказала просто: «Жодної фінансової допомоги. Ми точно знаємо, що в інших громадах фінансування є для таких сімей, а в нас – ні. На зустрічах з мером неодноразово порушували це питання. Нам обіцяють, але нічого не змінюється». Її слова підтримали всі присутні.
Коли мова зайшла про місцеві установи, емоції загострилися. Жінки говорили про час, сили та нерви, які вони витрачають на те, що мало б бути простим: оформлення статусу, отримання довідок, консультації, роз’яснення. За їхніми словами, соцзахист і військкомат не співпрацюють між собою на належному рівні. Проте зазначили, що покращилася комунікація з пенсійним фондом. Багато з чим сім’ям полонених і зниклих безвісти захисників допомагають фахівчині сервісного офісу 4.5.0 у Південноукраїнську.
Говорили про наболіле. Багато людей вважають, що родини військовослужбовців, які мають статус полонений, зниклий безвісти або загиблий, отримують чималі кошти і тому додаткове фінансування їм не потрібне.
Пані Лілія поділилася своєю ситуацією, яка, як виявилося, є непоодинокою. Її сім’я не отримує жодних грошей від держави, хоча батько Лілії зник безвісти. Вона пояснила: за законом отримувати виплату може найближчий родич, але її мама є цивільною дружиною батька (вони не уклали шлюб у РАЦСі, хоча прожили разом 35 років), а діти воїна – Лілія та її сестра – є повнолітніми. Вже восьмий місяць суд не може ухвалити рішення у цій справі. Засідання постійно переносять: то лікарняні, то відпустки, то інші причини. І через це сім’я не отримує навіть тієї допомоги, яка за законом їй належить.
Багато говорили й про дітей і найбільш наболілим виявилося, що їм не надають ті пільги, які мають діти учасників бойових дій. Не зважаючи на те, що їхні батько/мати у полоні чи зникли безвісти, вони все одно залишаються дітьми учасників бойових дій. На заході виникла думка створити окремий список дітей та онуків, щоб їх могли запрошувати на різні заходи.
– Якби хтось не запитав мене, між іншим: «Ти отримала новорічний подарунок?», я б навіть не знала, що ми можемо його отримати, – сказала одна з мам.
Поступово розмова перейшла до теми оздоровлення. Рідні зниклих безвісти та полонених живуть у постійній напрузі: вони роками чекають новин, переживають поховання побратимів їхніх синів і батьків, часто переносять стрес набагато важче за інших. Попри це на місцевому рівні для них практично немає програм оздоровлення чи відпочинку. Родини кажуть, що було б добре, якби місто забезпечило для них можливість відвідувати ОРК «Іскра» або будь-яке інше місце, де вони могли б відновити сили. Пропонували прості рішення: виділити хоча б певну кількість місць щомісяця, запровадити талони або чергу, щоб упродовж року всі охочі могли пройти профілактичні чи оздоровчі процедури.
Алея надії
Окрема, дуже чутлива тема – Алея надії. Родини давно просять створити в громаді місце, де будуть фотографії чи символічні стрічки з іменами тих, кого досі чекають. Одна з учасниць розповіла, що в багатьох містах України такі Алеї існують: у парках стоять дерева зі стрічками, стенди з фотографіями, символи підтримки. Близькі захисників шукали різні локації, пропонували варіанти, але щоразу чули лише обіцянки. Пані Вікторія емоційно сказала: «Я хочу привести свою дитину й показати: ось твій дідусь, ось хлопці. Чому в нас нічого немає? У місті понад сотня родин чекають своїх рідних, і ця цифра зростає. Були вже дві розмови з мером, але справа не зрушила з місця».
Алея надії для родин захисників, яких чекають, не просто про символіку, а про визнання, про видимість і віру у їхнє повернення. Кожна така Алея – знак, що громада пам’ятає.
Говорили й про відсутність уваги з боку влади до мирних акцій на підтримку військовополонених і зниклих безвісти – їхні рідні стоять там самі. Лише іноді до них доєднується керівництво громади. Хоча в інших містах, кажуть вони, з родинами виходять і представники соцзахисту та влади.
У спільноті «Чекаємо» кажуть, що про себе нагадуватимуть завжди. Щонеділі вони виходять на акції, щоб сказати місту: вони є, їхні хлопці все ще не вдома, і їх потрібно шукати. Окрім цього вони збирають кошти на дрони, передають допомогу в бойові бригади і госпіталі, підтримують волонтерські центри.
Публікація стала можливою за підтримки уряду Великої Британії в межах проєкту «Посилення інформаційної екосистеми в малих громадах України шляхом підтримки незалежних локальних медіа”, що впроваджується ГО «Агенція розвитку локальних медіа АБО». Погляди, висловлені в цій публікації, є позицією автора(-ів) і можуть не збігатися з офіційною позицією уряду Великої Британії.
- Підписуйтесь на наш канал в YouTube
- Читайте нас у Telegram
- Будьте в курсі всіх новин, долучайтеся до спільноти ЮжкаNews.City у Viber
- Читайте актуальні новини від ЮжкаNews.City у Facebook
- Обговорюйте новини та діліться актуальним в нашій групі Сучасний Южноукраїнськ у Facebook.
- Ми також є в Instagram та TikTok.
