Друзі! Дуже шановані та дорогі для мене люди! Усім разом та кожному окремо хочу передати слова великої та щирої вдячності через сайт!

Коли місяць тому мене привезли швидкою у лікарню, там з’ясувалося, що є подвійний перелом зі зміщенням і потрібна операція. Дорогою до хірургічного відділення медики питали, чи є в мене родичі? Я відповідала: ні. Так сталося, що я сама залишилася в країні. На мене дивилися зі співчуттям. Як ти будеш тут лежати? Хто ж тобі принесе речі та купить ліки?

Але в мене є друзі. І їх виявилося значно більше, ніж я думала! Дякую долі, що звела мене з цими людьми! Дякую за численні дзвінки та повідомлення із запитаннями: чи потрібна допомога? Дякую за візити, поки я лежала в лікарні на витяжці, до та після операції. Навіть підрахувала, що за дев’ять діб у хірургії мене відвідали 22 людини! Дехто неодноразово.

Вдячна за букети квітів, які прикрашали нашу палату, де всі пацієнти були лежачі. Це підіймало настрій! Вдячна за смаколики, йогурти, овочі та фрукти, особливо за дачні черешні й полуницю, які ми куштували всією палатою. Знаю, що навіть після моєї виписки з лікарні до мене в палату приходили відвідувачі. Дякую за увагу та підтримку!

Справедливості заради треба сказати слова вдячності й медикам: лікарям, медичним сестрам та санітаркам – за те, що вони сумлінно виконували свої обов’язки. Проте, на мій погляд, хворих було забагато, і вони не завжди встигали кожному приділити належну увагу. Тому хворі самотужки допомагали одне одному, як могли. А ще відвідувачі (родичі та знайомі), які приходили до свого пацієнта, а допомагали всім. Це дуже цінно, особливо коли лежиш на спині і не маєш можливості навіть повернутися, не кажучи про те, щоб дістати гребінець з тумбочки чи помити тарілку після їжі. Тому дуже вдячна моїм сусідкам по палаті та їхнім рідним!

Особлива вдячність моїм друзям та колишнім колегам за ініціативу та добрі слова на мою адресу, які вони розмістили у соцмережах. Завдяки цим зверненням вдалося зібрати гроші, щоб придбати недешеву металеву пластину, яку мені вставили під час операції. Без неї, як сказав хірург Тимур Сергійович Драганов, ходити в мене не було б можливості. Дуже вдячна усім знайомими та незнайомим людям, які задонатили!

Зараз я вдома, йде процес відновлення, проте ще півтора місяця не можна наступати на ушкоджену ногу. Проте друзі й тут мене не залишають: дзвонять, заходять у гості. Дуже, дуже вдячна всім, хто мене пам’ятає, за моральну та матеріальну підтримку!

А ще я оцінила наше місто, в якому живу вже 40 років, тому що не в усіх населених пунктах є таке соціальне таксі як у нас. Воно працює при територіальному центрі надання соціальної допомоги за рахунок місцевого бюджету. Коли виникла потреба дістатися до хірургії, щоб зняти шви, соціальні працівники спустили мене сходами у під’їзді на так званому «луноході», довезли на спеціально обладнаному мікроавтобусі до лікарні та назад додому.

Тому дякую місцевій владі за те, що вона турбується про людей, які не можуть ходити! А щодо такого модного останнім часом поняття безбар’єрності, то з особистого досвіду можу сказати: до стандартів нашому місту ще далеко. І це стосується не лише незручних і крутих пандусів, а й нерівних доріг та високих порогів біля дверей.

Лариса МінінаЛариса Мініна

Читайте нас в Google News.Клац на Підписатися