Сьогодні наша держава намагається позбутися залишків російського колоніального ярма, і кожен свідомий громадянин України повинен зрозуміти, що росія буде нам заважати це здійснити. Заважати скрізь і всюди. Вторгнення «братів» в Україну – це не лише на нашу територію, це не лише грабування економіки, наших матеріальних цінностей, а це і внесення хаосу в наше життя, приниження нас, закріплення в нашому середовищі старих імперських міфів, штампів, які століттями насаджувалися російською імперією.
От і в нашому місті всі роки незалежної України не порушувалося питання: «Яка спадщина нам дісталася від Радянського Союзу, і що з нею робити?»
Ще в кінці 80-х – на початку 90-х років пройшла перша хвиля перейменувань населених пунктів. Що тоді заважало перейменувати наше місто, наші вулиці і площі, які називалися під диктовку москви бездумно, беззмістовно, навіть безграмотно, іменами колонізаторів і радянських диктаторів? Чому Литва, Польща, Чехія, Естонія зайнялися перейменуванням, щойно стали незалежними від СРСР, а ми все шукаємо якихось відмовок, чекаємо якихось особливих законів, розпоряджень, вказівок, референдумів, обговорень…?
От для чого це робиться? Для чого і сьогодні вбивати в голови, увічнювати радянські міфи, з якими так важко воює сьогодні Україна і світова спільнота? Які міфи (чи, по-простому, казочки), запитаєте ви? Найпоширеніший южноукраїнський міф про те, що місто виникло, завдячуючи АЕС, і тому його назва зв’язана з назвою енергокомплексу. Мене обурює вже сама побудова таких тверджень. Я проти того, щоб когось до когось чи чогось в’язали. Досить рабства. Уже дов’язалися, що росія нас на аркані до себе вирішила знов притягнути!
Так от, ця казочка роздувається сьогодні дуже активно. «Атомна вже перейменована в Південноукраїнську, то, за традицією, і місто назвати треба Південноукраїнськ». Так, як оті сіамські близнята, нероздільні. Це намагання зацементувати навіки южноукраїнську казку, що існує досить короткий час. Людям казки подобаються, тому і давлять на психіку. Але назва Південноукраїнськ ще і порушує мовні норми. Головними ознаками мовної норми є обов’язкова правильність, точність, логічність, лаконічність, чистота і ясність, доступність, доцільність, унормованість... Назвавши наше місто Південноукраїнськ, ми порушуємо не одну мовну ознаку. Південноукраїнська АЕС і Південноукраїнськ – уже тавтологія (повтор). Південноукраїнськ містить аж 17 букв. Не лаконічно! Гард – 4 букви. Лаконічніше. Не оберемо коротшу назву, люди самі її скоротять. Так уже з назвою Южноукраїнськ сталося. Скоротили до Южки. А Південноукраїнськ як скорочувати стануть?
Щодо логіки. Атомна – це промислове підприємство. Воно має свою структуру, підрозділи, завдання, вік існування. Навіть експерти і ті виділили життю АЕС ще років з 25 (за умови майбутньої розбудови). А місто – це населений пункт, адміністративний, торговий, культурний центр певного регіону, де відбувається формування самих людей та їх способу життя. Тобто це зовсім різні утворення. То чому ми різні об’єкти, несумісні за своєю суттю, називаємо однаково? Де логіка? По змісту казочки нам знов кажуть: «Місто і АЕС будувалося одночасно, тому і назва однакова». Ну хай так, одночасно. От у нашій сім’ї народилися одночасно двійнята. Не сіамські, і не близнята. Як діти, вони мають різну вагу, різний зріст, різну долю, різну місію. Хто двійнят, за українською традицією, називає одним іменем? Впевнена, що кожен у своїй сім’ї дітей називає різними іменами, ще й обирає не якесь, а на честь славного дідуся, або талановитої бабусі, щоб було дитя здорове, як дядечко чи гарне, як тітонька. Тобто в українців прийнято давати імена, виходячи з сімейних традицій, в’яжучи ім’я і прізвище зі своїм родоводом, закладати в ім’я глибокий зміст. А ми місту, що населене тисячами живих людей з історичною пам’яттю, даємо таку ж назву, як і промисловому підприємству. А чому ж ні? Називали ж колись в епоху індустріалізації діток Електроніками, Машинами, Сталінами... Логічно, розумно? І от, за прогнозами, років через 25 як економічний об’єкт атомна зникне. А місту що, теж вмерти, бо воно ПОВ’ЯЗАНО з атомною? Ні, міста живуть довше. І що, тоді знов перейменовувати?
Існує ще один старий заїжджений міф, який знов розповідають, що історія нашого міста починається з 1975 р., що воно побудовано на пустому місту, поруч з селищем Костянтинівка. Можливо, для тих, кого по комсомольських путівках сюди закинула доля з Тамбова, Уралу, Москви... ця дата і є початком їх історії, але це аж ніяк не початок історії краю, людського поселення. «Святе місце пустим не буває». А земля, на якій виросло місто, це наша українська свята земелька над річкою зі старовинною назвою Бог. Смію нагадати, що ця місцевість освоювалася і заселялася ще в період палеоліту. Археологи знайшли поселення епохи неоліту, яке гарно збереглося в урочищі Пугач. У нас знайдені поселення Ташлик ІІ, що відносяться до трипільської культури, а це початок ІІІ тисячоліття до н. е.
З того часу людство вдосконалювалося, змінювалися заняття, спосіб життя, змінювався тип і вигляд поселень. В 1970-х рр. із тих старовинних корінь і проросло нове місто. Воно не мало назви аж до 1987 р. Воно називалося поселення Костянтинівка-2. Під перші його будівлі зносили ферми, людські городи, викорчовували вишневі садочки, бульдозерами рівняли крайні вулиці селища Костянтинівка. Нове місто активно відвойовувало вже обжитий простір, поставало на фундаментах людських домівок, побудованих, можливо, ще в 18-19 ст. Жителям Костянтинівки радили нічого не будувати, не прописувати до своїх осель родичів, бо оселі підлягали знесенню.
Місто вже народилося, і з десяток років не мало власного імені, аж поки в 1986-1987 рр. не надійшли документи з центру, що треба назвати радянське молодіжне поселення. І тоді ніхто не подумав, що не можна розривати історичний процес розвитку, що є коріння, завдячуючи яким виросло місто, є спадок наших дідів-прадідів, яким не можна розкидатися, цуратися, гребувати.
Юрій Фіногенович Сергієнко згадує: «Ми тоді всі були інтернаціоналісти, для нас южноукраїнськ чи південноукраїнськ – звучало однаково». (Це я взяла із публікації у нашій місцевій газеті). Оце і є ключові слова, той ідеологічний маркер минулої імперської епохи: «Однаково!» Зараз кажуть: «Яка різниця?»
У дискусії з приводу нової назви в місті народжується новий міф. Міф про те, що опоненти назви Південноукраїнськ мало не вороги народу, бо «не люблять Україну, хочуть викинути «українськ» із назви». Для чого потрібен цей міф сьогодні? Це маніпуляція. Це старий радянський метод нацьковування одних на інших. Я прихильниця назви Гард і проти назви що Южноукраїнськ, що Південноукраїнськ. Але спробуйте мені закинути, що я не люблю Україну чи наше місто! Тому я і не хочу, щоб назву держави де треба і не треба ліпили. У нас одна, єдина неподільна Україна. І не треба її ділити на землі, окраїни, уділи, вотчини. На південноукраїнську чи южноукраїнську...
Бо перемога – це не лише вигнати рашистів з нашої землі. Перемогти треба ворога в мовній площині, щоб не панувала російська мова в нашій державі. А у нас у місті на кожному кроці об’яви, реклама, назви кіосків, магазинів – російською мовою. Перемогти ворога треба в культурній площині, щоб не панували рашистські фільми в наших телевізорах і кінотеатрах, чужі співаки на наших концертах, московські книги у книгарнях і бібліотеках. Перемогти треба в нашій торгівлі, щоб не втюхували нам в магазинах і на базарах російські товари, а продавчині не пропонували покупки російською мовою. Перемога нам потрібна в побуті, щоб не жили ми у містах з нав’язаними радянською імперією назвами Южноукраїнськ, Первомайськ... Перемога буде тоді, коли не будемо ми ходити по вулицях з іменами сатрапів леніних, дзержинських... Перемога – це коли ми очистимо наші міста від пам’ятників російським царям, полководцям, як в Одесі – Катерині, чи в Очакові – Суворову. Перемога – це дуже не просто, особливо коли ще треба перемогти і в собі совкове мислення, страх перед ордою, лінь, зневагу, жадібність... Тому всі сьогодні повинні воювати. А на якому фронті, кожен вирішує сам для себе. А якщо просто голосувати за перемогу чи сидіти і чекати перемоги... То не скоро вона прийде.
- Будьте в курсі всіх новин, долучайтеся до спільноти ЮжкаNews.City у Viber.
- Читайте актуальні новини від ЮжкаNews.City у Facebook.
- Обговорюйте новини та діліться актуальним в нашій групі Сучасний Южноукраїнськ у Facebook.
- Ми також є в Instagram
