За визначенням, поселення-супутник означає поглинання сусіднім поселенням, за яким зберігається назва при створенні нової адміністративної одиниці. Для Южноукраїнська Костянтинівка являє поселення-супутник. Називати поселення (місто) супутником, тобто придатком промислового об’єкта, - аморально. Сучасна переназва топоніма місцем географічного його розташування говорить про відсутність історичності місцини, де він розташований. Тобто одна з назв, яка фігурує серед можливих нових назв міста – Південноукраїнськ - є український переклад Южноукраинска.

Читайте також: Южноукраїнська більше не буде. Яка нова назва для міста вам до вподоби? Опитування

Місто Южноукраїнськ отримало дану назву 2 квітня 1987 року. Будівництво Південно-Українського енергокомплексу почалось у квітні 1975 р. Паралельно з цим на північно-східній частині смт Костянтинівка, шляхом знесення приватних садиб жителів села, почалося створення площадки під міську забудову для будівельників та енергетиків майбутнього міста.

У листі до канцелярії головнокомандувача Російської армії на початку 1792 р. губернатор Таврійської губернії В.В. Коховський згадує, що новий молдавський військовий підрозділ прийнято рішення розмістити в Костянтинівці при Гарді.1 Тобто з минулої історії поселення з’ясовується, що Гард в 1791 р. Російська імперія перейменувала в Костянтинівку. Виходить, другою назвою, яка можлива при перейменуванні Южноукраїнська є повернення історичної назви поселення – Гард. Тим більше, що міська забудова співпадає з залишками городища історичного Гарду.

Звернемось до історичного минулого даного поселення. Гард відомий як один з головних центрів запорозьких козаків Запорозьких Вольностей. У 1768 р. козаками Гарду організовано повстання на захист православної віри в Україні під владою Польщі, відоме під назвою Коліївщина.2 Гардова церква Покрови Пресвятої Богородиці, біля якої формувалися загони запорожців на захист православ’я, за рішенням генерала Петра Текелі, була розібрана та перевезена в Катерининський шанець (нині Первомайськ).3 Зараз вона міститься в с. Кумарі Первомайського р-ну.

Гардова церква запорозьких козаків в с. КумаріГардова церква запорозьких козаків в с. Кумарі

Згадку про Гард надає Мартин Броневський у 1578, де зазначає руїни значної за розмірами фортеці.4 Тобто надає інформацію про існування Гарду доби до монголо-татарської навали. Скандинавські писемні джерела про часи середньовіччя вказують поряд з назвою Гард поселення Хольмгард, що означає острів-Гард. У середньовічному манускрипті, відомому під назвою «Еймундова сага», йдеться про великий захисний канал,5 про який пам’ятають на північно-східній околиці Костянтинівки старожили. Ця історична пам’ятка світового значення, без виробничої на те необхідності, була знищена при підготовці площадки під будівництво міста.

Згадки імператора Візантії Костянтина Багрянородного (Х ст.) та скандинавські писемні джерела часів середньовіччя про Гард (Хольмгард) столицю Гардарії-Руси, з якого правили королі Ігор, Святослав, Володимир, Ярослав, Олександр.6 Королівський рід мав тісні родинні зв’язки з королівськими родинами скандинавських країн. Саксон Граматик згадує про Хольмгард часів готського короля Фроді ІІІ (ІІ ст.).7 Дані джерела повністю спростовують зміст оповідей «Руські літописи» про державотворчі процеси часів середньовіччя в українських землях.

Існування Хольмгарду (Гарду) в ІІ ст. налаштовувало звернутись до наукової спадщини Клавдія Птолемея, де він в Північному Причорномор’ї ІІ ст. разом з координатами Ольбії (Ольвії) надає координати Асгарду.8 Його локалізація дозволила визначити, що Гард в ті далекі часи, як столицю місцевих асів, називали Асгардом.9 За змістом манускрипту Сноррі Стурлусона «Сага про Інглінгів» Країна Асів зі столицею Асгард знаходиться в Північному Причорномор’ї. Звідти аси здійснили експансію в Скандинавію.10 Дякуючи інформації Корнелія Тацита, дана експансія відбулась в середині І ст. до н.е.11 Підтвердженням цих подій знаходимо існування стародавніх містечок в Північній Польщі та Північній Німеччині (Гардарикія: Старогард-Граньскі, Старгард-Щециньскі, Білогард, Дебогард, Новогард, Гарделеген, Штатгард, Рибниць-Дамгартен, Путгартен, Бург Штатгард, Хоппенгартен, Макленбурзький Старгард, Штутгарт).

Про Країну Асів останній раз згадує арабський автор Рукнеддін Бейбарс. Вихід населення і війська зі столиці відбувся в 1301 році. Розвиток державних інституцій в Гарді понад 1000 р. стимулював міждержавні стосунки. Про активний захист міста від орди хана Токти12 засвідчує знахідка частини стели на могилі знатного монгола, де про руїни Гарду вже згадував Мартин Бронекський.

Залишки від стели знатного монгола з могили біля ГардуЗалишки від стели знатного монгола з могили біля Гарду

Доповнює розвиток ситуації візантійський історик Никифор Григора, який згадує, що з Північного Причорномор’я прибули його жителі з 10 000 військом, і імператор Михайло VІІІ виділив їм землі для проживання. Через 5 років проживання у Візантії вони вирішили повернутись на рідну землю.12 Про тернистий шлях додому існують суперечливі згадки.

Ось така стисла визначна історія поселення Гард, продовженням якого виявилось місто Южноукраїнськ.

Джерела, що представлені при проведені наукової експертизи:

  1. Письмы правителя Таврической области Василия Васильевича Коховского правителю канцелярии В.С. Попову, для доклада его светлости Григорию Александровичу Потёмкину-Таврическому. Т. Х. – Одесса, 1877. – С. 360.
  2. Скальковський А.О. Історія Нової Січі, або останньго Коша Запорозького. – Дніпропетровськ, 1994. – С.424-425.
  3. Феодосий (Макаревский А.) Материалы для историко-статистического описания Екатеринославской епархии. Церкви и приходы прошедшего XVIII ст. Вып. II. - Екатеринослав, 1880. – С. 330.
  4. Броневский Мартын. Описание Крыма. // Записки Одесского товарищества истории и древностей. Т.VI. - Одесса, 1867. – С. 334.
  5. Сенковский О.И. Еймунова сага. (перевод с древнеисландского. Собрание сочинений. Т.5. – СПб., 1858, - Гл. 7.
  6. 1). Константин Багрянородный Об управлении империей. – М.,1989. – С. 45.2). Прядь об Эймунде Харингссоне. // Джаксон Т.Н. / Исландские королевские саги о Восточной Европе. – М., 1994. – С. 111.3). Thormodus Torfaeus. Historia Rerum Norvegicarum. Т. IV. - Copenhagen, 1711. – Раg. 265-266.
  7. Saxo Grammaticus. Gesta Danorum. - Liber V – Dan 7.13. Horn 1898 ogpå J. Olrik 1908-12.
  8. Клавдий Птолемей. Географическое руковоство. // В.В.Латышев. Известия древних писателей греческих и латинских о Скифии и Кавказе. Т.І. Греческие писатели. – Санкт-Петербург, 1890. – С. 232
  9. Анатолий Петровский. Асгард. Миф или реальность. Мюнхен, 2021.
  10. Снорри Стурлусон. Сага о Инглингах. // Круг Земной. – М., 1980. – Гл. І, ІІ.
  11. Тацит П.К. О происхождении германцев и местоположении Германии. // Сочинения в двух томах. Т.I. — Л., 1969.– Гл. ІІ. – С.354.
  12. Рукнеддин Бейбарс. Летопись. // Тизенгаузен В. Г. Сборник материалов, относящийся к истории Золотой Орды. Т.І. – С.Петербург, 1884. – С. 116.
  13. Никифор Григора. Римская история. Т.І. – С. Петербург. 1862. – С. 197 - 198.

Толерування українському суспільству та світу історичної назви міста приведе інвестиції, дасть прекрасні перспективи для розвитку міжнародних зв’язків для мерії міста та її депутатського корпусу. В іншому разі відбудуться репутаційні втрати місцевої влади серед українського суспільства.

Читайте також: Як 35 років тому місто атомників Южноукраїнськом назвали. Спогади учасника тих подій

Читайте нас в Google News.Клац на Підписатися