Там, де зараз реактори, паслися вівці. Спогади М.К. Стуліна про початок будівництва енергокомплексу
Миколі Костянтиновичу Стуліну у вересні буде 87 років, 50 з них він віддав Південноукраїнську. За плечима почесного громадянина нашого міста будівництво трьох енергоблоків ПАЕС та м. Південноукраїнськ. Зараз він не тільки без зайвих зусиль ходить пішки на роботу в офіс із Костянтинівки через усе місто до \«п'ятачка», а й добре пам'ятає, як відбувалося спорудження енергокомплексу на Південному Бузі.
Днями Микола Костянтинович завітав до нашої редакції, щоб розказати подробиці про початок будівництва атомної електростанції та міста енергетиків.
Мова йшла про події 50-річної давнини, коли Микола Стулін прибув на Миколаївщину із Зеленодольська Дніпропетровської області. Спочатку був головним інженером Управління будівництва Південноукраїнської АЕС тресту «Донбасенергобуд», згодом змінив Григорія Соседенка на посаді начальника Управління будівництва, після реорганізації був обраний керівником ПрАТ «Южнергобуд». До речі, Микола Стулін був нашим першим головою міської ради (1990-1994 рр.) без відриву від виробництва.
- Микола Костянтинович, розкажіть, коли та як у Вашому житті виникло будівництво Південноукраїнського енергокомплексу? Скільки Вам тоді було років?
- Я з 1938-го, тобто тоді мені було 37. Ми розпочали займатися станцією із кінця 1973 – початку 1974, знаючи, що десь буде будуватися атомна. Був такий план, і ми знали, що спорудженням нової АЕС займатиметься Зеленодольськ, тому треба готуватися. І ми готувалися.
У Зеленодольську ми побудували станцію теплову, тому в 1974 р. я поїхав на Нововоронезьку АЕС для ознайомлення, що це за енергоблок ВВЕР-1000? Нам поставили завдання, і я перебував на стажуванні у Нововоронежі десь пів року.
Коли приїхав, там вже споруджували цей блок на 12 позначці. Тобто на власні очі я бачив, що нам належить робити. Проєкт був той самий, але одна справа – на кресленнях, інша – в натурі. Тоді ще не було ніяких наказів, хто ким буде, лише попередні намітки. Я тоді на Криворізькій ДРЕС-2 був начальником технічного відділу.
- А сюди коли вперше приїхали? Як це було?
- У нас була група із Зеленодольська, яка вперше прибула на це місце у 1974 році. Зібрали людей вісім і приїхали сюди, зокрема головний механік, Васіліаді, Граб тощо. Ми їхали через Вознесенськ. Завернули на базар, де пара гусей коштувала п’ять рублів!
А там, де зараз реактор побудований, була така балка, річечка Ташлик, і ми на цьому місці зупинилися на пікнік. Навіть десь є фотографія. Тобто ми відзначили тоді, що тут буде атомна станція. Це було у травні. Трава була така зелена, соковита. Природа гарна.
А вже офіційно на роботу приїхав головним інженером у січні 1975 р. Приїхали ми разом із Соседенком – начальником будівництва, щоб з’ясувати, де можна буде поселитися нашим першопрохідцям.
Зупинилися в будинку начальника РЕСу. Він нас прийняв на квартиру на тиждень. Знайшли тут у Костянтинівці людину, яка у подальшому займалася орендою квартир і розселенням будівельників. Той чоловік нам здорово допоміг.
Далі уклали договір з Арбузинкою щодо готелю. Зняли там декілька номерів, 15-20, я вже не пам’ятаю. Коли люди приїздили – відразу у готель, а потім та людина з Костянтинівці з ними спілкувалася і поселяла на квартири.
У січні сюди вже прислали бригаду для того, щоб вести підготовку до будівництва. Насамперед на станцію Кавуни був поставлений козловий кран для прийому вантажів. Вони його почали монтувати. Ця бригада приїхала десь після 20 січня, зупинилась у готелі в Арбузинці, а працювала на Кавунах. Процес пішов. Тому в мене питання, з якої дати починати відлік?
- Рахують з травня 1975-го. А Ви як?
- Вважаю, що треба починати із січня 1975 року. Тоді вже і начальника призначили, і мене, а до того півтора року все було неофіційно.
- А чому саме фахівцям із Зеленодольська доручили будівництво Південноукраїнської АЕС?
- Я вам розкажу звідки ноги ростуть. До Соседенка на Криворізькій ДРЕС-2 начальником будівництва був Малінін. Потім він здав пост Соседенку, а сам перейшов керувати Дніпропетровською областю. Коли в Москві при міністерстві енергетики створили главк із будівництва атомних станцій (це був десь 1972), його призначили начальником.
Оскільки Малінін – колишній керівник Криворізької ГРЕС, добре знав Соседенка, то йому й доручили будівництво ПАЕС.
Раніше атомні станції будував так званий Середмаш. Коли створили главк, розпочалося будівництво блоків ВВЕР на Нововоронезькій АЕС. Це одне з перших будівництв реакторів такого типу. До того були РБМК, як на Чорнобильскій та Ленінградській, звідки Фукс приїхав. А ВВЕРівські блоки розпочали у 1970-х будувати.
- Пам’ятаєте, що тут було 50 років тому? Який мало вигляд?
- Та нічого незвичайного. Село як село. У 1975 році тут було дуже багато овець. Сотні. Де зараз пост ДАІ, там були величезні споруди по 100 метрів довжиною, а у них отари овець. Паслися вони у балках, де Ташлик і далі до Бугу. Тобто там, де зараз стоять енергоблоки, був вигул для овець.
Буг тоді був гарнішим. Води багато. Острови, каміння. Береги мальовничі. Уже були узгоджені проєкти. Гуртожиток № 3 – це перший будинок. Пам’ятаю, що новий 1976 рік ми зустрічали у цьому гуртожитку, а воду брали з Бугу напряму. Насосну станцію збудували, трубу прокинули і брали воду. Вона була технічна, але ми нею користувалися. Зараз води у Бузі значно менше.
Там, де республіканська траса, ніякої дороги не було, тільки поля. А дорога йшла через Костянтинівку, де місток. Переїжджаєш його і упираєшся в кафе «Козацька рада». А тоді там нічого не було. Треба було прямо їхати до того місця, де зараз пост ДАІ, і через балку – на Вознесенськ. Причому дорога була кам’яна – бруківка. Її ще німці будували. Шматочок метрів 200 залишився, якщо спускатися вниз від поста ДАІ. І це була траса Київ-Одеса.
Тож, коли ми приїхали, побачили дорогу, село. Біля порому знайшлися два будинки: один вище, один нижче. Ми називали їх: перший поверх і другий. Там поселили ІТРівців. Граб, Цурик, і вся ця компанія, головний механік, електрик, бригадири, начальник дільниці тощо. Ці будинки, мабуть, не збереглися.
Я і Соседенко теж жили там півтора-два місяці, а коли дружин забрали, тоді вже зняли квартири. Мій син 1 вересня 1975 року пішов у перший клас в костянтинівську школу.
- Правда, що місто спочатку планувалося будувати в іншому місці?
- Це були варіанти. Так належало за СНіПом, проєктанти завжди мали давати альтернативні рішення. Тому давали 2-3 варіанти, а потім комісія в главку обирала на підставі економічно обґрунтованих даних.
Будується місто над Бугом
Щодо Арбузинки – був такий варіант. Але коли підрахували, що потрібно персонал возити з Арбузинки туди-сюди, велику кількість людей – це дуже дорого. Був варіант за Бугом, де Богданівка. Але потрібен міст. А тут – поруч.
Є норми, за якими можна поселяти людей за 3 км від АЕС. Гуртожиток 9-поверховий бачили? Його ріг – це точка якраз за три кілометри від станції. Так і побудували місто. Спочатку гуртожитки, а потім і все інше.
- Пам’ятаю, як я працювала в газеті «Мирний атом» і брала у Вас інтерв’ю. Назва матеріалу була «Бельгія очима будівельника». Ви там захопливо розповідали, які в Європі гарні інструменти та нові технології. Хочу запитати у Вас, будівельника, що змінилося за 50 років у будівельній галузі?
- Бельгія – то ми хотіли взяти участь у спільному проєкті. Один бельгійський бізнесмен викупив графітовий завод у Кіровоградській області. Він і запросив нас до Бельгії. А що стосується інструмента, то це більше про Німеччину. Я зібрав начальників дільниць, і ми поїхали подивитися.
Тоді був такий період, що візи легко оформлялися. Всіх наших, хто хотів займатися бізнесом, запрошували до Німеччини на курси. Розповідали, як створити мале підприємство. Вони хотіли навчити наших українців, як правильно будувати державу та бізнес.
Це відбувалося на початку 90-х. Була така тенденція впродовж декількох років після набуття незалежності. Запрошували безкоштовно, годували, поселяли, читали лекції, розповідали, показували. Це найцікавіший досвід, коли я цілий місяць пробув у Німеччині. Мені сподобалось та здивувало те, що в них є.
Розповідали, що нам необхідно мати відведення землі, бізнес-план, що держава може допомогти коштами. А якщо є свої – це ще краще. Пам’ятаю, показували, як сантехніку виробляють, якісь пластикові труби. Інші – щось для сільського господарства: борони чи плуги. Але ж ми будівельники, то нас цікавило будівництво.
Ми там вперше побачили фігурну штукатурку. Це мале підприємство, яке бере цемент, пісок, клей, і виробляє. У нас такого ще не було. Приїхали на будівництво, дивимось, у них штукатурка у мішечках, а у нас – самоскид, два куби завантажив, пів куба використав, півтора – затверділо, викинули.
І в нас, крім шпателя, нічого не було, а в них інструмент з нержавійки. Наш шпатель – зі звичайного заліза, його на ніч залишив після роботи, на ранок він вже рудий від іржі. Зараз вже і в нас з нержавійки.
- У нас технології наблизилися до тих, що Ви бачили у Німеччині?
- Звичайно. Ми ж звідти і взяли все. Коли повернулися з Німеччини, замовили декілька машин із тією штукатуркою і почали впроваджувати в себе. У нас її не робили таку.
Звичайно, технології та інструменти помінялися. Інша справа, де ми їх зараз беремо. Чи самі виробляємо, чи купуємо. Але будівельники вже звикли до хороших інструментів та сучасних матеріалів. Тобто галузь за 50 років перетворилася. Небо і земля! Одна справа, коли ти перемішуєш у відрі бовтанку і кидаєш на стіну, інша – фігурна штукатурка.
Зараз навіть цегли практично нема, а є легкий пінобетон. Він так зроблений, що якщо його добре покласти, то не треба штукатурити. Трошки затерти і можна шпалери клеїть. Звичайно, багато змінилося. І дуже багато технологій взято із заходу.
Ми були дикуни. Однозначно. Ми будували як? З цегли. Потім, щоб пришвидшити, перейшли на будівельні комбінати – панелі, плити. А зараз і плит нема. Моноліт, каркас, тобто технології змінюються принципово.
Як казав Залужний, на війні повинні бути передові технології. Так і в будівництві. Моноліт побудували, він буде стояти довго. А панельки ще років 50 поживуть і треба буде розбирати.
- Ви любите Південноукраїнськ? Якщо так, то за що?
- Місто мені дороге тим, що нема жодного будинку, де я не брав би участі в будівництві. У нас будував ДБК, а фундаменти робило управління будівництва. Ми робили монолітні фундаменти, а потім їм здавали.
Коли здавали, то я завжди в тій приймальній комісії був присутній. Підписував: годиться, можна будувати далі. А до того, як фундамент здавали, я ще разів п’ять там був, коли котлован рили і так далі. Тобто у кожному будинку міста присутній мій дух. Підпис – на папері, а дух – там. Тому, коли я йду містом повз будинки, то знаю, я вже тут був.
Панорамне фото сучасного міста. Вид на поспект Незалежності та 3-4 мікрорайони
А так мені місто подобається тим, що воно компактне, все при ньому, з точки зору інфраструктури, зручне, все поруч. Може, чогось недостатньо для життя та відпочинку, але це поняття відносне. У виконкомі взяли моду квіти висаджувати, це добре. Доглядають. Слідкують. Намагаються підтримувати чистоту.
А ще подивіться, скільки у нас дерев – це ліс! Тому що були люди-ентузіасти, була можливість, і садили. Мені подобається, що місто зелене. Це приємно. Я живу в Костянтинівці. Поки йду до офісу, проходжу через усе місто по алеях, у тіні дерев.
- Але могло бути і краще? Що б Ви змінили у нашому місті, якби могли?
- Може неправильно, що стільки тополь насаджали, але ж хотілося, щоб скоріше росли. Є скарги щодо пішохідних доріжок.
Пам’ятаю, у першому скликанні було 120 депутатів, у другому – 90. Це була рада, а я був головою – без відриву від виробництва, на громадських засадах. У нас був секретар ради – Малий і 15 фахівців, не більше.
А сьогодні скільки у виконкомі працівників? Раніше такої кількості не було, але якось усе функціонувало. Питання, чи можна без них обійтися? Я би стільки служб не розводив.
Чого в нас бракує? У нас всього вистачає. Треба до ума довести те, що є і зберегти. Мешканцям потрібні дороги, тротуари, світло, вода, каналізація тощо.
А я вам скажу таку річ. Набережна Енергетиків, 47: у минулому році розрили доріжку, була плиточка укладена, зняли, відремонтували, а плитку забули покласти. Я часто ходжу тією вулицею. Я дзвоню. Так, добре. Проходить місяць. Зрушень нема. Я знову телефоную. Дивлюсь, якась жінка з фотоапаратом знімає там. Це було минулого року.
Досі так воно і є. Це пішохідна доріжка. Три метри. Бульдозером – раз, плиточку поклали. Ходіть, люди. Нема! Я до чого мову веду. У нас як було раніше? Фукс і компанія, всі кожної п’ятниці сідали в автобус, і по місту: тик, тик, тик – записали. Наступного разу: а ти чому не зробив?
Зараз я такого не відчуваю. Не знаю, мер ходить пішки чи їздить, або КП ЖЕО чи СКГ. Я би хотів, щоб до життя людей було більше уваги. Тому що, коли ти йдеш і спотикаєшся, то це мер винний! Ціни в магазинах, наприклад, не залежать від нашого мера, а благоустрій – залежить. Потрібні зручності життя!
- Ваші побажання місту і містянам з нагоди 50-річчя?
- Бажаю вижити у цьому складному світі. Сподіватися, що все буде так, як повинно бути. Меру – робити більше для людей. Не забувати, що ми воюємо і є якісь скидки. Але, я вважаю, що справа не тільки в грошах, а і в увазі.
- Дякую за цікаву розмову.
- Підписуйтесь на наш канал в YouTube
- Читайте нас у Telegram
- Будьте в курсі всіх новин, долучайтеся до спільноти ЮжкаNews.City у Viber
- Читайте актуальні новини від ЮжкаNews.City у Facebook
- Обговорюйте новини та діліться актуальним в нашій групі Сучасний Южноукраїнськ у Facebook.
- Ми також є в Instagram та TikTok.
