До Дня будівельників та 50-річчя з початку будівництва Південноукраїнського енергокомплексу ми продовжуємо тему «За що ми любимо Південноукраїнськ». Пастушенко Василь Антонович приїхав сюди у 1980-му, будував ключові об’єкти міста й ГАЕС, а сьогодні ділиться спогадами, оцінкою змін та порадами для його майбутнього.

Читайте також: Від учительської лави - до бетонної основи міста: розмова з Борисом Чумаченком

Коли та як ви опинилися на будівництві Південноукраїнського енергокомплексу? Скільки Вам тоді було років? Розкажіть про Ваш внесок у будівництво промислових об’єктів та у розвиток міста.

- У травні 1980 року я приїхав, тоді ще на самий початок великого будівництва. Мені було трохи за двадцять. До цього працював на каналі Дніпро-Донбас у Харківській області. Потім запросили працювати на будівництво Південноукраїнського енергокомплексу, я приїхав і перевівся в місцевий підрозділ Дніпробуду. Трест був у Запоріжжі, а тут на той час діяло управління з будівництва гідроспоруд для ПАЕС.

Першим моїм об’єктом був донний водозабір, водовпуск під Ташликом біля мосту. Саме від нього бере початок підвідний канал. У тому ж 1980-му працював на будівництві житлових будинків: 31-го, де зараз центральна аптека, та 47-го на Набережній Енергетиків. Тоді будинки ще мали будівельну нумерацію, вона й досі в пам’яті. У 1981-1982 рр. працював на підвідному каналі до АЕС, займався кріпленням укосів і будівництвом БНС-1 та БНС-2. Потім облаштування будівельної бази Дніпробуду. Бетонний завод, склади.

У грудні 1983 року Семенов Едуард Петрович, який тоді був начальником управління, перевів мене начальником дільниці № 3 у житловому селищі. Монтували третю школу, 64-й, 69-й будинки, добудовували п’ятий дитячий садок. Фактично я працював саме там у 1983- 1985 роках. Водночас ми виконували й роботи на базах Дніпробуду. Займалися фундаментами, благоустроєм, ну і монтажем збірного залізобетону. Це стосувалося і дев’ятого гуртожитку, і десятого гуртожитку. Тоді були бригади, наприклад, бригада Неваха, Тертичного, Хоменка. Це були сильні бригади. Зокрема ми будували чаші плавальних басейнів другої і третьої шкіл.

У 1985 р. почалося будівництво водоприймача Ташлицької ГАЕС. У 1986-му я повністю перейшов на Ташлик, де був начальником дільниці. Тоді під моїм керівництвом працювало до 300 осіб, а згодом дільницю поділили на дві частини. З 1996 року перейшов у Юженергобуд, де працював на багатьох об’єктах, і до цього часу тут. Брав участь у пуску першого, другого та третього гідроагрегатів ГАЕС. Також у реконструкції й продовженні ресурсу енергоблоків АЕС. Посада була і є – заступник головного інженера з підготовки виробництва.

Пам’ятаєте, що тут було 50 років тому, коли Ви приїхали?

- Було будівництво, ентузіазм, комсомольський запал. Багнюки по коліно, але було розуміння, для чого ми це робимо. Була віра в майбутнє, згуртованість, ідейність. Працювали у дві, іноді в три зміни, не питали, яка буде зарплата, працювали на результат. Молоді були, амбітні, віддані справі.

Як, на Вашу думку змінилося місто за ці 50 років? Що змінилося в будівельній галузі за пів сторіччя?

- З моєї точки зору, будівництво і будівельна галузь дуже впали. По-перше, немає зацікавленості в будівельних професіях і відповідної підготовки кадрів. Наприклад, дефіцит кваліфікованих робітників постійний. Зварювальників ще готують у ПТУ, але більшість із них до виробництва не доходить. Немає підготовки кранівників, бульдозеристів, машиністів навантажувачів і екскаваторників. Зараз техніка складна, потрібні оператори, а готувати таких майже ніде. У нас або самоучки, або пенсіонери, які ще можуть працювати. Водіїв вистачає, а от операторів будівельної техніки – ні. Молоді дуже мало йде працювати, а ті, хто починає, часто розчаровуються і йдуть. Тяжка праця, складна організація робочого процесу, – іноді ні з ким працювати. Дефіцит робочої сили відчутний, а завдання великі, і не всі це витримують.

Що стосується міста, за ці роки будівництво стихійне. Був генеральний план, але за останні роки головні архітектори, на мою думку, лише вважали себе такими. Місто забудовувалось хаотично: приліплювали якісь магазинчики, перукарні без комплексного підходу і узгодження з навколишніми будівлями та проїздами. Наприклад, на перших поверхах виводили квартири під магазини, що руйнує житловий фонд. Давали дозволи на прибудови і неестетичні торгові точки, потім їх почали розвалювати, залишилися руїни. Це через беззубу міську владу, відсутність генерального плану та архітектора.

А як зараз працює міська рада і депутати? Місто опускається нижче плінтуса, скажу прямо. Деякі будівлі зроблені красиво, але вони не вписуються в загальний колорит. Місту необхідно мати своє обличчя, свій унікальний стиль. Потрібна команда, яка б управляла цим процесом, а не хаос, який ми маємо зараз.

Читайте також: Південноукраїнськ очима Бориса Євтушенка: 50 років розвитку

Що б Ви хотіли повернути з того часу в сучасність?

- Нічого не повернеш. Але якби була можливість, хотілося б повернути той ентузіазм, згуртованість, кваліфіковані кадри. Такі люди, які тоді працювали на будівництві, це було наше золото. Але їх не повернеш. Молодість не повернеш. Можна тільки пам’ятати.

За що Ви любите Південноукраїнськ?

- Я його не просто люблю, я його будував. Приїхав сюди молодим комсомольцем, виріс тут, зробив кар’єру. Зараз вже 25 років живу в Костянтинівці, але місто для мене, як рідне. Воно компактне, зручно розташоване, екологічно чистіше, ніж інші міста. Тут усе поруч, є природа, річка. Хороше місто, тільки не треба його псувати.

А що б Ви змінили в нашому місті, якби могли?

- Змінив би міську владу. Не персонально, а підхід. Має бути команда, як на будівництві. Має бути генеральний план, стратегія розвитку. Не можна приймати рішення хаотично. Зараз бачимо перші спроби цільового благоустрою, як на вулиці Європейській, наприклад. Хотілося б більше таких прикладів, щоб місто мало свій стиль і майбутнє.

Ваші побажання південноукраїнцям у зв’язку з ювілейною датою: 50 років з початку будівництва. Побажання будівельникам з нагоди професійного свята.

- Побажання прості: щоб була робота, були замовлення, був попит на професіоналів. Щоб міська влада і депутати працювали не на партії, а на громаду. Щоб молодь поверталась у професії, будувала, творила. І щоб у нас у всіх було розуміння: місто – це ми, і тільки ми відповідальні за те, яким воно буде завтра.

Читайте також: На передодні ювілею згадаємо тих, хто будував місто Південноукраїнськ: вони того варті
Читайте також: Не з рук і не з асфальту: чому варто сказати «ні» стихійній торгівлі в Південноукраїнську
Читайте нас в Google News.Клац на Підписатися