Південноукраїнка Світлана Жерміль понад три роки бореться за своїх синів. Обидва потрапили в полон у 2022-му під час оборони Маріуполя. Молодший, професійний моряк Роман, у червні повернувся додому після 39 місяців неволі. Попереду шлях відновлення. Старший, морпіх Артем, і досі утримується в російській в’язниці. Родина Жермілів не втрачає надії на повне об’єднання.
Мати погодилася поділитися своєю історією, в якій радість переплітається з болем. Вона прийняла запрошення і прийшла до редакції ЮжкаNews.City на другий день після того, як відвідала Романа в реабілітаційному центрі на Вінниччині: 23 червня йому виповнилося 28 років. Цей день народження мати та син відзначали разом.
Світлана Жерміль з сином Романом у день його 28-річчя.
Повідомлення з Києва
Радісна звістка про звільнення Романа Жерміля прийшла 10 червня 2025 року. Того дня пані Світлана приїхала до Києва на зустріч із представником Координаційного штабу, аби вкотре клопотати, щоб її синів, Артема і Романа, додали до списків на обмін. Вона ще не знала, що молодшого вже визволили.
На зворотному шляху, десь під Уманню, вона отримала повідомлення: «Вітаємо, Жерміль Роман звільнений з полону». Спершу не повірила. Лише після дзвінків із Координаційного штабу, СБУ та офісу омбудсмена жінка зітхнула з полегшенням. І згодом зателефонували з невідомого номера. Це був він.
– Уперше за три роки почула голос сина. Шок. Руки затряслися. Готова була кричати на увесь світ, але розуміла, що сиджу в автобусі. Перші слова Роми: «Мамо, як ти? Артема звільнили?» Кажу: «Я їду з Києва, з Координаційного штабу. Я за вас боролася. Ти як?». У мене Ромка такий, що коли б не запитали, у нього все добре. Тепер відповів так само.
Розмова тривала лише декілька хвилин. Того дня Роман телефонував мамі ще декілька разів: дорогою (його відвезли на реабілітацію у Вінницьку область) і ще трохи згодом. Після трьох років тиші їм було про що поговорити. Хлопець розпитував, де в Україні відбуваються бойові дії. Хвилювався за матір, просив її ховатися під час тривог.
Обмін полоненими 10 червня. Роман Жерміль серед тих, кого звільнили у цей день.
Зустріч з Романом
Свого сина мати побачила на другий день. Зустріч тривала 30 хвилин. Вона готувалася до неї усі ці роки: міркувала, як вести себе, що казати. Так, як радили психологи, щоб не завдати психологічної травми. Вона знала: плакати не можна, але на якусь мить не стрималася. Проте швидко себе опанувала.
– Він ішов до нас, а його і були без емоцій. Я розумію: таке пережити за 39 місяців. У них в усіх немає емоцій. Ну нічого, зараз вже трошечки відходить. Він обійняв мене. Я намагалася не плакати.
На першу зустріч пані Світлана привезла цілу валізу речей. Увесь час, поки сини в полоні, вона готувалася їх приймати вдома. Купувала для них необхідне: білизну, засоби гігієни, парфуми тощо. Однак майже все забрала назад. Хлопець дуже схуд, усі речі виявилися завеликими.
Наступного разу привезла те, що син попросив із одягу, а також улюблених смаколиків. У полоні він мріяв про рулети з маком (щоб начинки було багато), козинаки, халву з арахісом і батончики «Гематоген». Як годиться на день народження, пані Світлана замовила сину красивий тортик. Ще один, наполеон, спекла власноруч. У мами був і особливий подарунок для Романа – браслет на руку. Чекаючи синів, вона замовила їм однакові з написами: «Мій Сину! Вір в себе так, як вірю в тебе я». Романові вже дістався, тепер черга Артема.
Зустріч матері з сином, яку обоє чекали понад три роки.
– Мені хотілося обійняти його і не відпускати, щоб він біля мене був назавжди. Однак розумію, що не можна поки що. Одягла йому на руку браслет, а він теж дістав пакетик із подарунками для мене. Уявляєте? Там був планшет, смарт-годинник і навушники. Це ж спеціально замовив!
Розповідаючи про сина, жінка часто плакала: від щастя і водночас – від болю. Вона щиро ділилася щемливими моментами їхнього спілкування. Каже, раніше, Роман був стриманим, скупим на емоції. Зараз – щовечора перед сном – бажає солодких снів, надсилає сердечки. На мамине повідомлення: «Я тебе люблю», відповідає, що теж любить.
Як потрапив у полон
Роман Жерміль – моряк. Після школи закінчив одеський коледж військово-морських сил і став зв’язківцем. На момент повномасштабного вторгнення росії в Україну хлопець служив на кораблі «Донбас», який швартувався в порту Маріуполя. Там його і застала війна.
– О п’ятій ранку 24 лютого 2022 року Рома зателефонував і каже: «Мамо, почалася». Я не зрозуміла, що він має на увазі. У слухавку почула: «Війна почалася. Нас обстрілюють з літаків, з моря. Ми залишили човен і біжимо в укриття. Розряджається телефон».
Згодом Роман знову зателефонував. Розповів, що разом із товаришами переховується в Маріуполі в кінотеатрі. Отримали наказ виходити з міста самотужки: хто як може. Їм радили перевдягтися і вдавати з себе цивільних.
У полон Роман потрапив 16 березня 2022 року, коли на вулиці його схопив патруль ДНР. Перед тим хлопця прихистила одна сім’я. Через два дні Роман пішов, тому що не хотів наражати своїх рятівників на небезпеку. І не помилився: через декілька днів квартиру обшукали кадирівці. З родиною з Маріуполя Світлана підтримує зв’язок усі ці роки.
– Юнака, який привів Рому додому звати Артем, його маму – Аня. Син залишив їм мій номер телефону. Коли вони вибралися з Маріуполя в Чернігів – подзвонили. Увесь час ми тримали контакт. Вони дуже хвилювалися за Рому, цікавилися, чи є якісь новини про нього. Коли міняли першу тисячу військовополонених, ми з племінницею Мариною поїхали до Чернігова. Сподівалися зустріти і моїх синів. Та не сталося так, як бажалося. Ми жили декілька днів у сім’ї з Маріуполя. Вони нас запросили. Розповіли, як прихистили Рому. Казали, що розуміли: йому буде важко вийти з Маріуполя. Зараз, коли Рому звільняли з полону, я їм подзвонила, і той Артем пішов на обмін. Він кричав: «Рома Жерміль з Маріуполя! Рома Жерміль з Маріуполя!» І Рома помітив його, помахав.
Роман Жерміль - військовий моряк.
Боротьба триває за Артема
Серце матері трохи заспокоїлося за молодшого сина Рому, але старший, 37-річний Артем, і досі у полоні. Як його визволити? Ці думки не покидають Світлану ні на хвилину. Жінка безперестану моніторить різні групи, пов’язані з військовополоненими. Вона знаходить контакти тих, хто нещодавно повернувся, щоб запитати: чи не знають вони щось про Артема Жерміля – морпіха 36 окремої бригади?
За Артема нічого не знали з середини січня 2025 року. Нещодавно на зустрічі в Києві пані Світлана познайомилася з жінкою, яка сконтактувала її з чоловіком, що прийшов з полону. Прізвище Жерміль виявилося йому знайомим, він дав контакт колишнього військовополоненого Дмитра, який до травня був в одній камері з Артемом. Тепер Світлана знає, що її старший син в Алтайському краї в місті Бійськ.
Старший син Світлани Жерміль, Артем, і досі в російському полоні.
– Дмитро розповів, що стан здоров’я Артема важкий, але він тримається. За нас переживає. Постійно розповідає про свого сина Андрія.
Артем усвідомлено підписав контракт на військову службу влітку 2021 року. Мама благала не робити цього: двоє синів військових – то вже занадто. Однак молодик був непохитний: брат захищає країну, друзі – теж. Маючи за плечима досвід служби у правоохоронних органах, міг обирати. Став морським піхотинцем.
За іронією долі повномасштабна війна застала його теж під Маріуполем. Його підрозділ відступив на металургійний комбінат імені Ілліча. Під час прориву на «Азовсталь» оборонець потрапив у полон.
– Спочатку прийшла звістка, що він пропав безвісти. Потім у телеграм-каналі ми натрапили на відео, яке виставили росіяни. На ньому – Артем працює на кухні в Оленівці. Звідти декілька разів син зумів зателефонувати. Дуже хвилювався за Рому, бо знав, що він теж у полоні.
З Оленівки Артема Жерміля перевели в Горлівку, і зв’язок з ним перервався до лютого 2023 року. Потім один добродій написав пані Світлані, що був з її сином в одній камері. Коли чоловіка звільнили, він залишився на окупованій території та може допомогти у пошуках Артема, щоб передати йому листи від рідних і посилки.
– Ми дуже хвилювалися, щоб не натрапити на шахраїв. Через два місяці чоловік скинув відео, де Артем передавав нам привіт. Ми перераховували гроші, щоб там купили необхідне, і передали синові. Писали листи, фотографували і надсилали. Артем просив ліки від болю в спині та вітаміни.
Світлана Жерміль не опускає руки й добивається за звільнення з полону старшого сина Артема Жерміля.
Згодом від колишніх військовополонених пані Світлана дізналася, що в грудні 2024 року сина перевели в Торез і примусили взяти на себе провину за розстріл цивільних людей у Маріуполі, якого не робив.
– Зараз я знову боюся, бо не знаю, як допомогти Артему. Це так несправедливо! Вони взяли увесь страх війни на себе у 2022 році і по цей час були у полоні. Тепер боротися будемо разом. Але Ромі спочатку потрібно набратися сил.
Не опускати рук
Пані Світлана розповіла, як трималася увесь цей час. Незчисленні поїздки до Києва, зустрічі з омбудсменом, участь в акціях на підтримку військовополонених і зниклих безвісти. Однак жінка не була самотньою у цій боротьбі. На акції виходили разом з невісткою Анною та онуком Андрієм.
Акція на підтримку військовополонених і зниклих безвісти. Світлана Жерміль з підтримкою.
На щастя, у Світлани велика родина. Усі підтримували її, і зараз продовжують це робити. У синів теж чимало друзів, які старалися якось зарадити: хто словом, хто – ділом. Згадує один щемливий момент, коли на День матері до неї підійшла незнайома жінка й подарувала коробочку смаколиків. Сказала, що її сім’я дуже добре знає Артема.
Очікування звісток тривало роками. Мати не раз опускала рук від безсилля, і боротися не припиняла. Кожна дрібниця, кожне відео або лист – були новим ковтком надії. За увесь період полону мама отримала від Романа два листи, а він від неї – три.
– Завжди перед днем народження Роми була якась звістка про нього: у 2022 році – перша, про полон, у 2023 – прийшов лист від нього, у 2024 – орки скинули відео, де він сидів у камері і говорив. Коли син був у місті Галич Костромської області, ми зверталися до омбудсмена щодо поганих умов. Туди навідалася російська уповноважена з прав людини Москалькова, і звільнені хлопці казали, що стало трохи краще. З Ромою, поки що, я не розмовляла про це.
Щоразу, як проходить черговий обмін військовополоненими, Світлана сподівається на повернення Артема. Між цим думає про реабілітацію Романа, підшукує для нього санаторій. Каже, що син ще не готовий повернутися до звичного життя. Йому потрібен час.
– Поки що він в іншому світі. Йому дзвонять і пишуть багато друзів. Я навіть трохи хвилююся через це. Зараз можуть зашкодити як негативні, так і позитивні емоції. Під час зустрічі потайки спостерігала за ним. Знаю від хлопців, що їм там довелося пережити, тому і не запитую ні про що, чекаю. Як і на мир в Україні. Щоб війна припинилася, усі повернулися до своїх рідних. Щоб припинилися нарешті страждання.
Раніше ми писали про мешканку Южноукраїнської громади Руслану Нуцу - бойову медикиню, яка була в полоні шість місяців. Та повернення з російського полону чотирьох захисників з Південноукраїнська.
- Підписуйтесь на наш канал в YouTube
- Читайте нас у Telegram
- Будьте в курсі всіх новин, долучайтеся до спільноти ЮжкаNews.City у Viber
- Читайте актуальні новини від ЮжкаNews.City у Facebook
- Обговорюйте новини та діліться актуальним в нашій групі Сучасний Південноукраїнськ у Facebook.
- Ми також є в Instagram та TikTok.
