Її пам’ять береже троянди, якими колись тонули вулиці Південноукраїнська. Вона бачила, як місто зростає з нічого – від перших будинків до статусу енергетичного серця півдня. Історія Домінової Наталії Олександрівни – це щира любов до місця, яке стало рідним. Читайте далі – про троянди, великі будівництва, надії та віру в майбутнє Південноукраїнська.
Коли та як Ви опинилися в цій місцевості, який влад внесли в її розвиток?
– Я живу в Південноукраїнську з 1979 року. Закінчила Одеський політехнічний інститут і за розподіленням ми сюди з чоловіком приїхали. Починала трудову діяльність в ЕЮМі, тоді це було монтажне управління № 8, на посаді інженера з комплектації електрообладнання. Це була епоха великого будівництва – всесоюзне ударне комсомольське будівнництво. Я була обрана заступницею секретаря комсомольської організації – на той час це було дуже почесно, це дійсно щось значило. Поважна була справа, ми працювали і пишалися цим, нам все це подобалося.
Пам’ятаєте, яким було місто, коли Ви сюди приїхали?
– Коли ми приїхали, місто було зовсім маленьке, тільки починав будуватися перший мікрорайон. Все навкруги росло неймовірними темпами: починають зводити будинок – за місяць уже отримують ордери й заселяються щасливі люди. Але найбільше мене вразило, що навіть у ті перші роки, коли ще нічого толком не було, – місто буквально тануло в трояндах. Троянд було дуже багато, і це створювало відчуття краси, турботи, тепла. Я тут живу вже понад сорок років, майже не виїжджала з цього провінційного містечка. Але для мене воно стало найріднішим. Бо росло і розвивалося разом зі мною.
Як, на Вашу думку, місто змінилось за ці 50 років?
– Місто дуже змінилося за ці роки . Коли я тільки приїхала, це ще не було місто – смт Костянтинівка-2. А в 1987-му з’явився офіційний статус. Костянтинівка залишилась окремо, а наше місто стало містом енергетиків. У 1982 році запустили перший блок, у 1985 – другий, і далі – розвиток, розбудова, впевнене зростання. Місто стало справжнім, гарним, охайним, процвітаючим завдяки атомній станції.
Що б Ви хотіли повернути з того часу в сучасне місто?
– Дуже хочеться, щоб у місто повернули ті неймовірні троянди. Ті, хто приїжджав до нас у гості, досі пам’ятають наше місто саме як місто, яке тонуло у трояндах. Це було красиво.
За що Ви любите Південноукраїнськ?
– За природу. У нас чудові краєвиди, річка Південний Буг, її береги й скелі – дуже мальовничо. Місце для атомної станції вибране неймовірне. І ще – наші приєднані території: Костянтинівка, Бузьке, Іванівка, Панкратове. Там свого часу люди отримали земельні ділянки, виростили сади, квіти, і тепер це справжній райський куточок, завдяки праці людей. Проїжджаєш – і очі радує краса.
А що б Ви змінили в місті, якби могли?
– Дороги, особливо в селах: вони потребують серйозного ремонту. І хотілося б, щоб були ще якісь підприємства, окрім атомної станції. Бо зараз, якщо людина не працює на АЕС, вона майже не має шансів на гідне життя. Добре було б мати хоча б невеликі швейні чи інші цехи – для роботи, для розвитку.
Ваші побажання Південноукраїнську до 50-річчя?
– Щоб у нас і в усій Україні запанував спокій. Щоб Південноукраїнськ продовжував розвиватись, процвітати разом із нашою країною. Я дуже вірю в перемогу України – ця віра мене тримає. І вірю, що наше місто стане ще потужнішим, ще гарнішим. Щоб місто і далі розквітало, щоб люди сюди приїжджали жити, щоб цей райський куточок процвітав і був потужний і кращий.
Нагадаємо, що раніше ми вже публікували спогади людей, які стояли біля витоків Південноукраїнська. Любов Бушуєва, Лідія Сухініна, Анатолій Невертій та Богдан Грицевич розповідали, як зростало місто, яке стало для них рідним. Їхні історії — це не просто спогади, а частина живої історії нашого краю.
- Підписуйтесь на наш канал в YouTube
- Читайте нас у Telegram
- Будьте в курсі всіх новин, долучайтеся до спільноти ЮжкаNews.City у Viber
- Читайте актуальні новини від ЮжкаNews.City у Facebook
- Обговорюйте новини та діліться актуальним в нашій групі Сучасний Південноукраїнськ у Facebook.
- Ми також є в Instagram та TikTok.
