Із червня 2022 року після важкого бою на Донецькому напрямку солдат Микита Літвиненко вважався зниклим безвісти. Рідні жили надією, що хлопець у полоні та шукали його протягом усього цього часу. Сподівання виявилися марними. Мужній воїн загинув ще два з половиною роки тому. У лютому 2025-го було отримано офіційне підтвердження про смерть. Наш земляк пішов захищати батьківщину з Південноукраїнська, а поховання відбудеться в Одесі.
Яким був Микита, чим захоплювався, як пішов до війська, розповів його тато – Олег Літвиненко. Розшукуючи сина, він став волонтером і тепер допомагає рідним безвісти зниклих військових у їх пошуку.
Мешканець Южноукраїнської громади Микита Літвиненко пішов до війська ще навесні 2022 року.
Зустріч в Одесі
З батьком загиблого воїна ми зустрілися в офісі громадської організації «Ветеранс ХАБ ОДЕСА». Зараз він кейс-менеджер по роботі з рідними зниклих безвісти. Консультує, куди потрібно звертатися, як робити запити, писати заяви. Каже, його допомоги потребують люди не лише з Одеси, а й з усієї України та навіть із-за кордону.
– Цим почав займатися, коли шукав свого сина Микиту. Звернувся у VETERANS HUB ODESA. Тут мені допомогли. Ми розробили алгоритм дій для рідних зниклих безвісти, і зараз усі користуються цією схемою. Були випадки, коли хлопці перебували у полоні, потім потрапляли під обмін.
Олег Літвиненко зустрів нас в офісі VETERANS HUB ODESA.
Під час нашої розмови Олег Літвиненко наголошує, що не можна викладати у соцмережах дані зниклих безвісти, як це часто роблять родичі. Цим користуються шахраї, а потім видурюють гроші у рідних. Пошуком займаються лише державні структури, і жодні приватні канали не мають права цього робити. Він зазначає, що можна тільки моніторити якісь ресурси по розшуку зниклих безвісти, але не надавати даних. Якщо рідні не знають, що робити, вони можуть звернутися до ветеранського хабу. Тут їм нададуть юридичну консультацію та психологічну допомогу безкоштовно.
Олег Літвиненко провів до свого кабінету. На стіні поруч з робочим місцем – зображення зниклого безвісти сина на українському прапорі. Чоловік майже три роки жив його пошуками. Сили додавало те, що допомоги потребували такі ж, як і він – люди, які теж не знали, що трапилося з їхніми рідними на фронті.
Кабінет Олега Літвиненка.
Спогади про сина
Микита Літвиненко народився 14 лютого 1993 року. З сім’єю мешкав у Костянтинівці. Навчався у четвертій школі міста Южноукраїнська. Батько згадує його як спокійного і доброго хлопця. Професію зварювальника Микита здобував у місцевому професійному ліцеї. Згодом займався реставрацією автомобілів. Це була справа, яка дуже припала йому до душі. Деякий час юнак проживав в Одесі. До Костянтинівки повернувся у 2021 році. Працював на шиномонтажі.
Коли почалося повномасштабне вторгнення у 2022 році, Микита одразу пішов до військкомату. Ходив туди неодноразово, але йому сказали чекати, адже тоді було багато добровольців. Повістка прийшла на початку березня.
– Ми з ним спілкувалися на цю тему. Син сказав: «Я маю захищати свою Батьківщину, рідних. А хто, як не я?». Його направили проходити підготовку в Первомайському районі. Там Микита і деякі побратими написали рапорти, щоб їх перевели у бойову частину, мовляв, нам тут в тилу сидіти не хочеться. У складі 57 бригади сина направили у Костянтинівку Донецької області,– розповідає Олег Літвиненко.
Микита Літвиненко з мамою Ларисою. Світлина була зроблена 4 квітня 2022 року.
Колись безтурботні батько з сином.
Зв’язок перервався назавжди
Останній зв’язок у батька з сином був 13 червня 2022 року. Вночі від хлопця прийшло повідомлення, що деякий час він не відповідатиме. Як потім з’ясувалося, на передній край лінії фронту потрібно було підкріплення. Обрали 26 добровольців. Микита був серед них. За словами Олега Літвиненка, на блокпосту військових не хотіли пропускати, мотивуючи, що лише з автоматами, двома ріжками патронів та лопатами на нуль не можна. Командування дало наказ пропустити.
– Там їх розділили по 13 чоловік на дві позиції. Вийшло лише п’ятеро: поранений командир і чотири солдати. Потім одного відправили назад перевірити, чи залишився хтось із побратимів. Він сказав, що нікого не бачив. І всі вирішили, що хлопці могли потрапити у полон до росіян. А насправді ніхто не повертався на позиції, бо це було неможливо зробити під такими щільними обстрілами. До того ж після бою цю ділянку лінії фронту зайняли ворожі війська, – згадує Олег Літвиненко.
Рідні прагнули з’ясувати, де Микита. Намагалися задіяти усі зв’язки. Для тата це стало першочерговою задачею. Він звертався в усі можливі інстанції, особисто познайомився з Олегом Котенком – тодішнім уповноваженим з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин.
Світлина батькові від сина.
Ваш син герой, але він загинув
– Один із побратимів Микити мені сказав: «Ваш син герой, але він загинув». Попри це, я і всі рідні мали надію, що він живий, продовжували шукати та з’ясовувати правду. Зі свідчень військових вичислили на карті геолокацію позицій, де відбувався бій. Ми наполягли, і туди зайшли агенти. За 2023-2024 роки вивезли близько десятка мішків з рештками тіл загиблих, – ділиться тим, що довелося пройти, Олег Літвиненко.
Потім проводилася експертиза ДНК. Рідні надіялися, що Микити серед загиблих не знайдуть. Батькові надійшов дзвінок з Києва від слідчої. Він поїхав до столиці і отримав результати експертних досліджень. У лабораторії в Боярці видали свідоцтво про смерть Микити Літвиненка, там стояла дата 16.06.2022 р. Чорна звістка надійшла 14 лютого в день народження Микити.
– Коли отримав підтвердження про смерть сина, поїхав до Південноукраїнська, щоб особисто сповістити бабусю про смерть онука. Вона тяжко переживала його зникнення, а тепер і загибель. Микита був дуже близький з бабою Катею, жив у неї, коли переїхав з Одеси, – розповідає тато загиблого воїна.
Останнє фото онука з улюбленою бабусею Катею та дідусем Віктором.
Наразі родичі очікують, коли зможуть гідно поховати тіло найріднішої людини. Спільним рішенням було погоджено зробити це в Одесі, де проживають більшість родичів хлопця та батьки. Церемонію прощання мали провести 26 лютого, однак довелося відкласти, адже його ще не привезли.
– Поховаємо Микиту на кладовищі для загиблих героїв. У подальшому я буду клопотати про увічнення пам’яті сина усіма можливими способами, як в Одесі, так і в Південноукраїнську. Він на це заслуговує, – з гіркотою у голосі промовив батько.
- Підписуйтесь на наш канал в YouTube
- Читайте нас у Telegram
- Будьте в курсі всіх новин, долучайтеся до спільноти ЮжкаNews.City у Viber
- Читайте актуальні новини від ЮжкаNews.City у Facebook
- Обговорюйте новини та діліться актуальним в нашій групі Сучасний Південноукраїнськ у Facebook.
- Ми також є в Instagram та TikTok.
