Він не волонтер, але без нього волонтерам ніяк. Мова йде про южноукраїнця Василя Михайловича Куценка. За рік чоловік став для сіткарок одним з найбажаніших гостей у їхніх осередках. Зустрічають його з ножами, ножицями та іншими подібними предметами, які від постійної роботи затупилися й потребують заточки. Пан Василь залюбки зробить гострим все, що йому принесуть, і не візьме за це грошей. Крім того, він має добру вдачу й патріотичні переконання. Ми поспілкувалися з добродієм, хоч він і не дуже цього хотів, адже не вважає свою діяльність особливою. Але ж саме на таких людях, які роблять невеличкі особисті внески, і тримається велика справа.

Читайте також: Южноукраїнська волонтерка Лідія Петренко в інвалідному візку пече хліб та печиво для ЗСУ

Василя Михайловича ми «перехопили» дорогою, коли він прямував до колективу волонтерок «Бугові Мавки». Чоловік тримав у руках саморобний станок для заточування.

– Я не герой. Он, дівчата своїми ручечками ріжуть тканину, плетуть сітки. Вони героїні, – скромно промовив пан Василь.

Зараз добродій надає свої послуги двічі на місяць, раніше робив це двічі на тиждень, тому що була потреба, наприклад, коли плели маскувальні сітки у спортивній залі третьої школи. За один раз майстер тоді точив від 75 до 100 ножиць. Нині інструменту менше, бо охочих різати тканину на маскувальні сітки або килимки для військових теж поменшало.

– Та воно ж мені не важко! Хлопці там на передовій найбільше ризикують, найбільше трудяться. А що я? Нахилився коло станочка, бах-бах-бах і підточив. Коли почалася війна, я тричі записувався до тероборони, просив, щоб мене взяли, по пів дня вистоював у черзі. Та мені казали, що я вже старий, і викреслювали зі списку. То хоч так допоможу. Це буде мій внесок.

Красива іскра - значить якісний метал, каже пан ВасильКрасива іскра - значить якісний метал, каже пан ВасильАвтор: Наталя Кравець

Василь Михайлович вже тринадцятий рік, як вийшов на пенсію, тож вільного часу має вдосталь, щоб допомагати іншим. Раніше 24 роки пропрацював на атомній станції слюсарем по вентиляції. Там і навчився заточувати інструменти: зубила, ножиці для різки металу тощо. Доброчинністю почав займатися навесні минулого 2022 року на прохання дружини. Якось вона попросила нагострити ножиці для сіткарок. Чоловік залюбки це зробив. Так і пішло... Згодом волонтерки почали приносити домашні інструменти: ножі, сапки та інше.

– Я їм сказав: дівчата, отут на цій території все робиться безкоштовно. З кухні дитсадка ножі приносять. Одна жіночка принесла ножиці – сусідка попросила наточити. Багато є одиноких жінок, вдів, що ж їм робити?

За невимушеною розмовою ми підійшли до місця призначення – приміщення, де розташувався волонтерський осередок «Бугових Мавок». Була дев’ята ранку, але там вже трудилися сіткарки. Вони зраділи, коли побачили Василя Михайловича. А він делікатно, щоб не порушити особливої жіночої атмосфери, встановив станок в коридорі біля самого входу й розпочав свою справу.

– Михайлович такий добродушний чоловік. Як би ми були без нього, навіть не уявляємо. Він такий уважний, навіть наші прізвища та імена запам’ятовує, – зазначила Наталя Михайлівна Сорокіна.

Жінка рік тому змушена була виїхати зі свого села в Шевченківській громаді, рятуючись від ворожих обстрілів. Біженка одразу потрапила до колективу «мавок» і це їй дуже допомогло. Добродійки зарадили з одягом, взуттям та побутовими речами. За волонтерською роботою пані Наталя трохи відволікається від сумних думок. Але під час розмови з нею відчувався біль, який вона носить у серці. А гіркі сльози миттєво виступали на очі, як тільки жінка починала розповідати про свою домівку.

– Ми в чому були, в тому й виїхали. Наше село бомбили. Там усе горіло. Зараз люди повертаються додому, але їдуть назад, бо немає де жити. Але ж і тут важко, бо за житло треба платити. Ми всі хочемо додому. У мене два сини воюють. Дуже важко пережити це. Вони там на фронті, а я тут, намагаюся їм донести любов, ласку, свій труд, – поділилася своїм болем пані Наталя.

– Василь Михайлович дуже чуйний та добрий. Він завжди нам допомагає, адже ножиці затуплюються швидко. Його послуги дуже важливі. Якби не було Василя, то шукали б когось, платили б за це, – завдячує волонтерка Олена Пархонюк.

Інша доброчинниця, Ірина, розповіла, що наразі охочих допомогти плести сітки поменшало. Мабуть, це тому, що почався дачний сезон. Взимку людей приходило більше. Власне кістяк є, але дуже не вистачає рук, розповіла сіткарка, ні на мить не припиняючи працювати. Через наше медіа жінка звертається до всіх мешканців та гостей міста та просить, щоб ті, в кого є вільна годинка-дві використовували їх з користю разом з волонтерками-сіткарками. Навіть просто порізати тканину – це вже велика допомога. Тож долучайтеся.

Тим часом Василеві Михайловичу підносили інструменти. Переважно – ножиці. Серед них були й раритетні, якими орудували ще наші бабусі та прабабусі. Саме такі відрізняються високою якістю, каже майстер, бо зроблені з хорошого товстого металу. Це можна побачити й по іскрі під час заточки. Чоловік уважно оглядає кожні ножиці, перевіряє, чи достатньо вони стали гострими, чи не потрібно їх підкрутити. Тканини для сіток та карематів майстрині використовують різні. Серед них є джинс та інші, які потребують більших зусиль, тому все має бути на совість, зауважив добродій.

Ось такі люди живуть поряд з нами. На перший погляд – звичайні, а насправді – з великим серцем.

В Южноукраїнську потужний волонтерський рух ЮжкаNews.City раніше писала про достойний приклад пенсіонерки з Южноукраїнська, яка щомісяця донатить на ЗСУ, плете каремати та сітки.

Також цікаво буде прочитати про спільноту небайдужих южноукраїнок «Червона Калина». У вільний від роботи час вони плетуть маскувальні сітки та «кікімори», шиють плащі-дощовики, готують смаколики та формують посилки і відправляють до місць призначення.

Читайте також: «Вітамінні смаколики для наших Соколиків» – волонтерські справи з солодким присмаком
Читайте нас в Google News.Клац на Підписатися