Інвалідний візок – не привід для депресії, особливо зараз, під час війни, вважає мешканка Южноукраїнська Лідія Петренко. Разом з іншими волонтерами, жінка допомагає нашим захисникам. Робить те, що в неї добре виходить – випікає хліб та печиво. Попри серйозні проблеми зі здоров’ям, 58-річна добродійка не покладає рук, щоб військові на передовій відчували домашнє тепло та турботу від тих, кого боронять. У цьому переконалася й журналістка ЮжкаNews.City, провівши з Лідією Василівною один день у неї вдома: спілкувалися та виготовляли печені смаколики.
Лідія Петренко - приклад сили духу та незламності українського народу
Як Лідія Петренко стала волонтеркою
Пані Лідія спочатку не дуже хотіла, щоб про неї писали. Жінка не вважає себе особливою, каже, така як усі. Переконали аргументи, що можливо, прочитавши цей допис, хтось надихнеться й теж долучиться до волонтерської діяльності. Сама Лідія поповнила ці лави не так давно – навесні нинішнього року, але вже не уявляє свого життя без того, щоб не порадувати «хлопчиків» домашньою випічкою. Вона вкладає душу в це. За увесь час спілкування сльози на очах добродійки з’являлися лише тоді, коли мова заходила про українських воїнів.
У родині Петренків патріотично налаштовані всі. Лідія розповіла, що її син Олександр, маючи інвалідність, потайки від родичів пішов до військкомату, щоб вступити до лав ЗСУ. Але на медкомісії його не пропустили. Невістка Любов ще у 2022 році, коли почалося повномасштабне вторгнення, відразу долучилася до когорти жінок, що в третій школі плели маскувальні сітки. Її восьмирічна онука Валерія малює яскраві малюнки для військових, допомагає мамі й бабусі готувати.
Передача для військових готова: хліб від Лідії, вертути від невістки Любові, малюнки від онучки Валерії
– У мене є давній друг – Іван Подніколенко. Колись ми були колегами по роботі. Ваня активно займається волонтерством вже багато років. Перед Великоднем він мені подзвонив і попросив набити грецьких горіхів. Ми усією родиною мішок горіхів перебили. Згодом Ваня написав: «Лідуська, ти не можеш пару пасочок дати хлопчикам?». Ну звичайно, нам не жалко, це ж для наших захисників! Мої дівчатка робили крашанки, то ми їх теж поставили до коробки з пасочками. Так і почалося: то хлібчика напекти, то – печива. Зараз я вже сама дзвоню, питаю, що та на коли потрібно наробити. Так приємно, коли хлопці прислали звіт: тримають Лерині малюнки, бачу – моє печиво, мій хліб. Аж розплакалася. Я ж за синочків. Я б тих орків…
Якщо потрібно, активістка може пекти хоч щодня, наприклад, учора – дев’ять хлібин, позавчора – кілограмів з вісім печива. Перший раз з невісткою так захопилися, що виготовили 17 коробок печива за день. Роблять лише пісочне, воно може довго зберігатися. Готові борошняні вироби передають волонтерам, а ті разом з іншими необхідними речами, доправляють гумвантаж туди, де є потреба.
Відомо, що Іван Подніколенко об’єднав важливою справою багато людей. Тепер це ціла команда активістів. Кожен з них відповідає за свій напрямок роботи: хтось смажить котлети, хтось ліпить вареники та пельмені, хтось організовує логістику, хтось займається збором коштів. Сам Іван Станіславович дуже скромна людина. Він не хоче афішувати свою діяльність, натомість докладає максимум зусиль, щоб наблизити Перемогу. Можливо, після закінчення війни чоловік погодиться дати інтерв’ю і розповісти про свою діяльність. Принаймні ми спробуємо налагодити з ним контакт.
Весела вдача від тата «золоті», руки – мамин спадок
Відкрита до спілкування та щира Лідія залюбки розповідала про себе, свою сім’ю, показувала фотоальбоми. З болем у голосі жінка повідомила, що саме сьогодні сьомі роковини, як не стало її мами, а батька немає вже 17 років. Лідія Петренко із задоволенням згадала дитинство та юність. Розповіла, що була ще тим випробовуванням для батьківських нервів. Через надмірну активність дівчинка часто потрапляла в якісь кумедні та незручні ситуації.
Лідія народилася та виросла в селі Бобринка, що на Кіровоградщині. У родині Марії Федотівни та Василя Васильовича Кривенків була середущою дитиною: старший брат Григорій, наймолодша – сестра Люба. Веселою вдачею Ліда пішла в татка, а «золоті» руки – мамин спадок. Вона, як і ненька, смачно готує, вишиває хрестиком картини та рушники.
Родина Кривенків у повному складі
Після закінчення школи Ліда отримала фах бухгалтера промислових підприємств. У 1983 році за підтримки брата Григорія, що вже переїхав жити та знайшов роботу в Южноукраїнську, теж перебралася до міста. Спочатку працювала в орсі експедитором. Там і познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком Олексієм Петренком. Через чотири місяці молодята одружилися.
Коли в 1988 році завершилося будівництво спорткомплексу «Олімп», Лідія влаштувалася туди на роботу. Тридцять років жінка пропрацювала старшою касиркою. Той період життя вона згадує з теплотою в серці: хороший та дружний колектив, справедливий директор. Так працювала би ще довго, але сталося непоправне: п’ять років тому їй ампутували ногу.
Нокаут від долі
Такого повороту Лідія не очікувала. З 38 років вона хворіла на цукровий діабет, згодом через це й позбулася кінцівки.
– Робила собі педикюр і врізала палець. Довго лікували його, потім відрізали. У Миколаєві медики запропонували мені балонування – процедуру для вен та судин. Під час маніпуляцій прямо на операційному столі пішли тромби. Вже наступного дня мені відрізали ногу нижче коліна. Якби я знала, що так буде… Я ж повірила…
Це сталося за кілька днів до її 54 дня народження. Рідні, друзі та колеги по роботі підтримували Лідію, щоб та не впала у відчай. Сильна та вольова жінка знайшла в собі ресурс жити далі. Найбільшим стимулом стала онучка Валерія, якій на той момент виповнилося три роки. Бабуся обожнює дівчинку. Увесь час, поки ми спілкувалися, вона постійно поверталася до розповідей про свою маленьку «квіточку».
Улюблена поза Лідії Петренко. Попри всі виклики долі жінка не перестає усміхатися й зосереджується лише на позитивних думках.
Лідія пішла на пенсію по інвалідності. Вона пристосувалася до життя в новому стані. За міською програмою «Турбота» у соцзахисті їй видали інвалідний візок, виготовили протез.
– Перший час стрибала по квартирі на стільчику, було, що й рачки повзала. Візок мені ж не одразу дали, а через рік – черга. На милицях ходити не можу. Один раз спробувала, то впала, що аж шви розійшлися. Довелося швидку викликати. Протезом теж користуватися не виходить, тому що він дуже незручний, натирає мені до крові. У лікарні бачила, як один чоловік одягнув собі протез і з легкістю пішов без допомоги, але то інша якість. Такий треба замовляти самому, і коштує він тисяч 170-180. У нас таких грошей немає. Зараз я вже все роблю: перу, готую, прибираю, постіль міняю, пил витираю. Перший час рідні допомагали – невістка Любочка, чоловік. Олексійчик у лікарні був завжди поряд, ночував біля мене.
Розмовляли та пекли печиво
Лідія дійсно вправно та впевнено пересувається квартирою. За необхідності, вона з легкістю пересідає з візка на диван і назад. Спостерігаючи за тим, як ця неймовірна жінка замішує тісто на печиво, розкатує, надає йому форми, викладає на деко в духовку, потім дістає готові рум’яні вироби, розумієш, що в кожної людини є величезний потенціал, але чи використає вона його, то вже інше питання.
Так за приємною бесідою у невимушеній обстановці швидко минув час. На підносі з’явилася ціла гора печива. Від Лідії не було жодної скарги на те, що їй важко, або що в неї щось болить, хоч і з’ясувалося, що жінка колись поборола онкологію та перенесла операцію з видалення щитоподібної залози. Добродійка налаштована допомагати військовим до Перемоги. З такими людьми наша нація нездоланна.
Через декілька днів після інтерв’ю Лідія Василівна в телефонній розмові поділилася радістю: волонтери привезли їй від військових подарунок – прапор із побажаннями та вдячністю.
Селфі з волонтеркою Лідією Петренко на пам'ять
В Южноукраїньску потужний волонтерський рух. Вам цікаво буде дізнатися й про інших благодійників:
- Один день з життя благодійного фонду «Южноукраїнці разом з ЗСУ»,
- Люди, які працюють на перемогу,
- в Южноукраїнську волонтери Бугогардової СіЧі наближають перемогу.
- Підписуйтесь на наш канал в YouTube
- Читайте нас у Telegram
- Будьте в курсі всіх новин, долучайтеся до спільноти ЮжкаNews.City у Viber
- Читайте актуальні новини від ЮжкаNews.City у Facebook
- Обговорюйте новини та діліться актуальним в нашій групі Сучасний Южноукраїнськ у Facebook.
- Ми також є в Instagram
