У світлі дискусії про перейменування виникло питання: що безпосередньо було на тому самому місці, де побудовано Южноукраїнськ? ЮжкаNews.City звернулася до свідка подій 47-річної давнини. На очах Марії Терентіївни Блануци народжувалося наше місто: сільські хати зносили та будували багатоповерхівки. Городянка, що народилася в Костянтинівці майже 82 роки тому, поділилася своїми спогадами.
Сучасний Южноукраїнськ з висоти пташиного польоту.
Зустріч пані Марія призначила на 8:30 ранку. До квартири жінка не запросила, бо боялася потурбувати сина. Він відпочивав після нічної зміни. Тож, бесідували на лавочці біля будинку. Погода того дня була теплою та комфортною.
Співрозмовниця виявилася дуже відкритою та, на подив, енергійною. Жінка, якій вже майже 82 роки, зовсім не виглядала на свій вік: в очах живий інтерес до життя, на вустах усмішка, з-під хустини виглядала заплетена коса.
Родина Блануц отримала три квартири в обмін на їхню хату
- Маріє Терентіївно, де був ваш будинок в Костянтинівці, коли почалося будівництво атомної станції і міста-супутника?
- Ми жили на тому місці, де зараз меморіальний комплекс, на вулиці Прокоф’єва. Тоді, як і зараз, було три вулиці: Прокоф’єва, Куйбишева, Котовського, а далі проходила траса. Хати стояли аж до «П’ятачка». Їх позносили й зробили місто. У 1975 році почалося велике будівництво, сюди їхали люди, а їм же треба було десь жити. Моя мама теж брала квартирантів. Пам’ятаю, у літній кухні із землянкою жила сім’я. Але так сталося, що ми з чоловіком розлучилися і я з двома малими синами повернулася до батьківської оселі. Довелося виселити постояльців. У сільраді я повідомила, що житиму з мамою. Тоді робили перепис населення та записували, кому скільки квартир дадуть в обмін на наше житло, яке йшло під знос.
- Скільки сім’ї дісталося квартир за вашу хату?
- Наша родина отримала три квартири. В одній двокімнатній зараз мешкаю я із меншим сином, у другій такій же – мій старший син. А однокімнатна дісталася моєму братові. Поки не дали житло, хату не зносили. У нас ще 50 соток городу було біля неї.
На цьому місті колись був будинок родини Блануц
- Люди не боялися того, що тут будують атомну станцію?
- Ніхто про це навіть не думав. Це зараз бояться, щоб путін не запустив ракету по АЕС. Я теж будувала нашу атомну, всі три реактори. Возила робочих вгору і вниз, 75 метрів, ліфт такий: туди, сюди. Працювала всередині. Відробила зміну, проходжу через спеціальний апарат, який виміряє радіацію. Дзвенить. Пішла в душ, і додому. Трудилася на АЕС 27 років. У 2001 році вийшла на пенсію. Жодного разу не лежала в лікарні. Взагалі не хворіла, попри те, що отримувала опромінення.
Костянтинівка ділилася на Руснаки й Капказ
- А що було там, де зараз ПК «Енергетик», СК «Олімп», лікарня?
- Кажу ж Вам, село було, вулиці з хатами, і все! Вже потім зробили парк біля «Олімпу». На сільських вулицях росли акації. Вже коли місто почало будуватися, повисаджували всі ці рослини, які зараз ростуть. Тепер он які здоровенні тополяки! Як впаде на вікно комусь… Не спилюють верхи дерев, кажуть, гроші на це треба.
Величезні тополяки...
- А де раніше розташовувалися лікарня, школа, базар?
- Костянтинівка була дуже великим селом, тому умовно її розділяли на дві частини: усе, що йшло від базару (на тому ж місці, що й зараз нижній ринок) називали Руснаки. У районі поромної переправи була лікарня. На ту частину, де я мешкала, казали Капказ. Тут переважно жили молдовани. Мої батьки колись разом зі своїми батьками приїхали з Молдови. У багатодітній родині батька виховувалось шестеро хлопців і одна дівчина. Земля тут була нічийна. Бери, скільки хочеш. Отже приїхали і зайняли собі клапоть. Так утворилися хутори. Наш називався Блануців хутір. Знаю, ще був Спатарів, Черніїв і Реп'яхівка. Люди господарювали. Обробляли землю вручну. У кого була корівка чи конячка, ними орали. У 1929 році відбулася колективізація. Утворилися колгоспи. Мама розказувала, що ніхто силою землю в них не забирав. Самі віддали, бо вигідну пропозицію отримали. Якусь частину врожаю давали, роботою забезпечували. До речі, коли я народилася, це була не Миколаївська, а Одеська область.
- Ви про школу забули розповісти.
- Та вона була маленька така, не пам’ятаю навіть на якій вулиці. Тут, на Капказі. Я закінчила сім класів. Вчилася погано, вчителя не слухала. Сиджу на уроках і думаю: «Що мама вдома зварила? Так їсточки хочеться!» Хоч таблиці множення не знала, проте мала бойовий характер. Мала довгі коси та завжди була весела.
- Дехто розповідає, що на території, де зараз Южноукраїнськ, раніше було сільське кладовище, це правда?
- Ні. Кладовище завжди було там, де воно є зараз у Костянтинівці. Але іноді люди ховали своїх близьких родичів прямо у своєму городі. Мою найменшу восьмимісячну сестричку так поховали. Важко було жити. Батько наш не повернувся з фронту. Зараз його прізвище читаю на пам’ятній таблиці на меморіалі. Тоді багато людей загинули на війні. У матусі нас було четверо: три брати і я – найменша. Брат розказував мені, як німці до нас прийшли у село. За його словами, непогані люди були. У нас якийсь командир винаймав «велику хату» за гроші. Брат каже: «Ти лежиш маленька, заповита в якесь лахміття, а німець підійшов і дав тобі шоколадку». А зараз он що роблять ті росіяни…
Першою касиркою на «стройці» була Марія Блануца
- То Ви набідувалися добряче?
- Всяке було в житті, але не скаржуся. Росли на печі. Пили овече молоко, їли бринзу, дихали свіжим повітрям та купалися в річці. У 1962 році вийшла заміж. Спочатку пішла корови доїти. Але чоловік сказав, щоб я кинула ту роботу, бо від мене специфічний запах чути. Тоді ми не мали порошків, мила. Згодом влаштувалася в лісництво. Де зараз профілакторій, там колись був колгосп. Мій батько працював у ньому вівчарем. А потім і я там робила у розпліднику. Вирощували з насіння акації та висаджували їх у лісі. Якось начальник мене гукає: «Маруся, йди сюди!» Я аж злякалася. Виявляється, вирішили мене зробити касиркою! Де зараз у селі «Корчма», була «Чайна», а поряд невеличка будівля. Там зробили автобусну касу. А що, місто будувалося, люди їздили. Я була першою касиркою. Хоч і закінчила сім класів на трійки, але працювала добре. Отримувала 60 рублів 50 копійок заробітної плати.
- Як Ви вважаєте, це добре, що тут побудували місто, атомну станцію?
- З одного боку дуже добре. Повернуся знову в історію, коли ми жили там, де меморіал. Я дуже добре пам’ятаю той час. Мама часто просила мене назбирати кураю (високий бур’ян), бо треба ж їсти зварити. Зазвичай, це був якийсь супчик без м’яса, мамалига, найчастіше – кабакова каша, бо ж кабаки на городі росли. Отже, біжу за городи, назбираю кураю та й принесу додому. Мама розведе ним вогонь, поставить казан і готує. А тепер, коли я стала старою, мені не треба шукати, чим розтопити піч. Я собі в квартирі увімкнула плиту і приготувала їсти.
Марія Терентіївна біля під'їзду свого будинку.
- Будьте в курсі всіх новин, долучайтеся до спільноти ЮжкаNews.City у Viber.
- Читайте актуальні новини від ЮжкаNews.City у Facebook.
- Обговорюйте новини та діліться актуальним в нашій групі Сучасний Южноукраїнськ у Facebook.
- Ми також є в Instagram
