Коли не стало дружини, Леонід Арбуз залишився сам із чотирма дітьми. Але насправді його родина значно більша. За 42 роки подружнього життя Леонід і Марія Арбуз народили двох дітей та подарували сімейне тепло ще тринадцятьом хлопчикам і дівчаткам, які потребували батьківської любові. Сьогодні чоловік продовжує справу, яку вони колись розпочали разом.
На своїх і чужих не ділили
Ідея великої родини належала Марії Вікторівні. Вона була єдиною дитиною у своїх батьків і завжди мріяла про дім, де буде лунати багато дитячих голосів. До того ж її бабуся теж виховувала дітей, які залишилися без батьківської опіки.
– Наші діти, Сергій і Наталя, виросли, а дружині хотілося, щоб у домі було багато дітей, – розповідає Леонід Арбуз.
У 2013 році подружжя Арбуз створило прийомну сім’ю і взяло на виховання п’ятьох дітей. Тоді вони жили в Маринівці Доманівського району. Згодом родині запропонували переїхати до Південноукраїнська. Тут місцева влада за ініціативою соціальних служб створила умови для функціонування дитячого будинку сімейного типу. Так родина Арбуз змінила свій статус і стала ще більшою.
За словами Леоніда Миколайовича, їм з дружиною не завжди було легко, адже до них приходили діти з непростими долями. До кожного потрібно було знайти особливий підхід: хтось був замкнутим, дехто мав шкідливі звички, комусь було складно довіряти дорослим.
Прийомні батьки стикалися з різними труднощами, але завдяки постійному спілкуванню з дітьми, підтримці і терпінню, поступово долали їх. У родині існувало непорушне правило: на своїх і прийомних дітей тут не ділили. Саме це і стало головним секретом виховання.
– Я живу в цій родині з восьми місяців і завжди почувався своїм. Тато каже, що чужих дітей не буває, він виховує мене як рідного, – поділився син Павло.
Павло з батьком
Старші діти виросли і роз’їхалися з сімейного гнізда по різних містах і країнах: хтось із них працює за кордоном, хтось навчається, а дехто вже створив власну сім’ю. У Леоніда Миколайовича вже семеро онуків, а в серпні родина очікує ще одного малюка.
– Діти дзвонять, розповідають про життя, питають поради. Андрій зараз у Німеччині живе, то ремонт робив, через відеозв’язок показував, що купив, і запитував, що ще треба. Сергій із Польщі годинник мені на день народження прислав. А донька Влада двічі на рік обов’язково приїжджає. Каже: «Щоб татові сумно не було», – з усмішкою розповідає Леонід Миколайович.
Моє завдання – підтримувати
Після смерті дружини Леоніду Миколайовичу довелося взяти на себе подвійне навантаження. Він зізнається, що спочатку було важко. Однак його головне завдання допомогти дітям, які ще не стали на самостійний шлях: Ангеліні, Лізі, Павлу та Максиму.
– Прокидався серед ночі, шукав дружину. Але життя продовжується. Дітей треба довчити, дати їм раду, щоб міцно стали на ноги. Треба триматися купи, бо ми родина, – ділиться чоловік.
Ангеліна навчається у Києві, здобуває професію медика. Павло завершив перший курс на факультеті фізичного виховання уманського університету. Планує стати тренером і вже зараз упевнено йде до своєї мети: 12 років займається карате, має чорний пояс та допомагає судити змагання. Павло розповів, що найтепліші його спогади пов’язані зі звичайними буденними справами.
– Допомагаю татові ремонтувати машину. Постійно щось разом крутимо, – говорить хлопець.
Молодший Максим цьогоріч закінчив 11 клас, він також захоплюється карате. Має медалі та чорний пояс. Колись брати пробували себе у футболі, тенісі, скелелазінні, але зрештою обрали саме бойове мистецтво. А для батька важливо, щоб його діти не лише мали захоплення до душі, а зростали самостійними, відповідальними людьми.
– Я ніколи не змушував їх займатися спортом. Вони самі вибирали, що їм подобається. Моє завдання – підтримувати, – говорить Леонід Миколайович.
У великій родині є свої традиції. На кожен день народження обов’язково печуть або купують торт і збираються разом за святковим столом. До повномасштабної війни часто відпочивали на природі: ходили до річки, смажили шашлики.
Тим, хто лише замислюється над створенням прийомної сім’ї чи дитячого будинку сімейного типу, Леонід Миколайович радить добре зважити свої сили: «Це важка праця. Не можна взяти дитину, а потім повернути, якщо не впорався. Треба бути впевненим, що ти зможеш пройти цей шлях до кінця».
- Підписуйтесь на наш канал в YouTube
- Читайте нас у Telegram
- Будьте в курсі всіх новин, долучайтеся до спільноти ЮжкаNews.City у Viber
- Читайте актуальні новини від ЮжкаNews.City у Facebook
- Обговорюйте новини та діліться актуальним в нашій групі Сучасний Південноукраїнськ у Facebook.
- Ми також є в Instagram та TikTok.
