Коли Олександр Заболотний уперше став донором, йому було лише 19 років. Відтоді минув 41 рік, а кількість його донацій сягнула 138. За цей час житель Південноукраїнська здав понад 60 літрів крові, допомагаючи породіллям, пацієнтам лікарень та українським військовим. Сам чоловік зізнається: ніколи не рахував, скільки життів вдалося врятувати. Каже, що просто виконував свій обов’язок.

Олександру Заболотному 60 років. Він народився у 1966 році на півночі України, а згодом разом із батьками переїхав до Умані. Саме там минули його дитинство та юність. До Південноукраїнська чоловік приїхав після служби в армії. Тут жили його родичі, тут він і залишився будувати життя. Працював у пожежній частині, житлово-експлуатаційному об’єднанні, а пізніше на Південноукраїнській АЕС. Останні 18 років був електрослюсарем з ремонту електричних машин в електроцеху. Нещодавно вийшов на пенсію.

Від початківця до почесного

Донорський шлях Олександра Заболотного розпочався у 1985 році під час строкової служби. Тоді йому було 19 років. Каже, що ніколи не боявся ні голок, ні самої процедури.

– Потрібна була кров хлопцям. Нас попросили здати. Я спробував, здоров’я дозволяло, а 450 мілілітрів крові – це не багато.

Після повернення з армії донорство стало частиною життя Олександра Заболотного. Кожні два-три місяці він приходив до пункту здачі крові.

– Я здав кров 138 разів. Якщо порахувати, то це вже більше як 60 літрів. Я жартую, що це другий 40-літровий молочний бідон.

У 2002 році Олександр Заболотний отримав звання «Почесний донор України». А останніми роками його кандидатуру подавали на звання «Заслужений донор України» – найвищої державної відзнаки, яку присвоює Президент України за вагомий особистий внесок у розвиток донорського руху та порятунок людських життів.

За словами чоловіка, документи на нагородження почали готувати кілька років тому. Він зібрав усі необхідні довідки, а про подання кандидатури навіть писали в газеті «Енергетик». Втім, через бюрократію, рішення зависло з формулюванням «не на часі». До цієї ситуації він ставиться спокійно. Каже, що головним для нього завжди була не відзнака, а можливість допомогти людям.

Про донорський стаж чоловіка нагадує не лише посвідчення. На лівій руці біля ліктьового згину залишився помітний слід від сотень проколів – справжній знак почесного донора.

Слід від сотень донацій на лівій руці Олександра ЗаболотногоСлід від сотень донацій на лівій руці Олександра ЗаболотногоАвтор: Анна Бойко

Допомога для майбутніх мам і власної родини

У Олександра Заболотного універсальна група крові – перша позитивна. Він здавав кров не лише під час планових донацій, часто його просили допомогти конкретним людям. Чоловік брав направлення від лікаря та йшов здавати кров для колег, знайомих або людей, які готувалися до операцій. Коли на роботі оголошували про потребу в крові певної групи, донор відгукувався. Найчастіше його просили допомогти майбутнім мамам.

– В основному здавав для вагітних і породіль друзів, знайомих, дітей знайомих. Багато молодих мам потім дякували. Це ж допомога новому поколінню.

Допомагав чоловік і власній родині, коли з’являлися на світ онуки: ставав донором для доньки та невістки перед пологами. Чоловік посміхається: «І синові, і дочці допомагав, коли треба було. Це ж найголовніше».

На запитання, скільком людям вдалося допомогти, лише знизує плечима:

– Чесно, не знаю.

Це погано, що закрили пункт

Дату 24 лютого 2022 року Олександр пам’ятає до дрібниць. Того ранку йому зателефонував син з Одеси. Донька перебувала в Києві. Через російські обстріли ховалася в метро на Лук’янівці. Однокласник з Умані розповідав про ракети, які летіли над містом. Попри тривожні новини у день повномасштабного вторгнення чоловік пішов на станцію переливання.

Олександр Заболотний переконаний, що нині потреба в донорській крові зростає. Саме тому йому важко зрозуміти, чому в Південноукраїнську більше немає постійного пункту забору крові. Наразі до міста лише раз на місяць приїжджає виїзна бригада з Миколаєва, а охочим здати кров доводиться заздалегідь записуватися на процедуру.

– Це погано, що тут закрили пункт. Донорів у місті завжди було багато.

На думку Олександра, особливо під час війни доступ до донорства має бути максимально простим, адже кров щодня потрібна пораненим військовим, пацієнтам лікарень та людям, які опинилися в критичних ситуаціях. Коли не було конкретного запиту, свою кров він завжди просив передавати для потреб Збройних Сил України.

Донорів потрібно підтримувати

Не приховує чоловік і розчарування через ставлення до донорів. Колись після здачі крові людям видавали талони на обід, потім були грошові виплати. Сьогодні – це шоколадка, сік та вода.

Автор: Анна Бойко

Статус Почесного донора України передбачає низку пільг, зокрема знижки на ліки та зубопротезування у державних закладах. Однак, за словами чоловіка, скористатися ними вдається нечасто. Своє ставлення до ситуації він описує з гумором.

– Пільги такі: можна на червоне світло переходити дорогу, на морі за буйки запливати і проти вітру плювати. Закон є, а фінансування під нього немає.

За десятки років донорства в Олександра сформувалися свої правила підготовки до процедури. Перед здачею крові він дотримувався дієти: не їв гострого, кислого, молочного та жирного. Також радить перед процедурою випити солодкого чаю. Після донації мав власний ритуал – келих червоного вина.

Кров завжди комусь потрібна

Через перенесену операцію та вік Олександр Заболотний уже завершив свій донорський шлях. Востаннє він здавав кров у 2025 році. Проте його внесок не обмежується лише власними донаціями. За багато років чоловік заохотив до донорства чимало друзів і колег. Серед тих, хто колись прийшов здавати кров за його порадою, сьогодні є й почесні донори України.

Чоловік ніколи не сприймав донорство як подвиг. Після кожної донації відчував, що виконав свій обов’язок.

На думку Олександра, боятися донорства не варто, хоча реакція на процедуру в кожної людини різна. Він пригадує випадок ще з часів, коли пункт переливання крові був у старому приміщенні лікарні. Туди кілька разів приходив молодий хлопець, який втрачав свідомість одразу після проколу голкою. Медики щоразу приводили його до тями нашатирним спиртом і гарячим солодким чаєм. Бажання стати донором у молодика було сильнішим за страх і реакцію організму, тому він не полишав цю справу.

Сам чоловік вважає, що донорство – справа дуже індивідуальна. Хтось спокійно переносить процедуру, а хтось хвилюється навіть перед звичайним аналізом крові. Тому найкраща порада для тих, хто вагається, просто спробувати. Бо, як каже Олександр Заболотний, кров завжди комусь потрібна.

Читайте також: Лише один день у червні: коли у Південноукраїнську можна здати кров
Читайте також: Донорство у Південноукраїнську: актуальна ситуація та внесок енергетиків у порятунок життів
Читайте нас в Google News.Клац на Підписатися