Десятирічний Дамір власноруч виготовляє окопні свічки для військових та допомагає бабусі волонтерити. Хлопчик мріє про перемогу, колекціонує протигази, любить тварин, вміє готувати та випікати, а в майбутньому планує стати далекобійником. Щоб познайомитися з таким цікавим мешканцем Вознесенського району, ми завітали в Богданівку, де разом з бабусею Наталею живе Дамір Шквіра.
З бабусею у Даміра вибудувалися теплі та довірливі стосунки.
Про довіру
Дамір виявився напрочуд гостинним. Одразу поцікавився: «Що питимете, – чай чи каву? Скільки вам цукру? А води?» Хлопчик поводився впевнено. Він залюбки приготував каву та запросив пригощатися цукерками. Бабуся Наталя спостерігала за процесом збоку і не втручалася. Було зрозуміло: вона цілком довіряє онукові. Як виявилося згодом, Дамірчик – бабусина відрада, хлопчик-помагайко, який попри свій юний вік багато чого вміє робити.
Наразі батьки Даміра довірили виховання бабусі. Мама Яна – далекобійниця, працює за кордоном. Коли приїжджає, забирає сина на місяць-два, щоб разом провести час. На новорічні свята хлопчик їздив з матусею до Польщі. Каже, що сподобалося там, але жити в іншій країні не хоче. Безапеляційним тоном Дамір зауважує: «Я народився в Україні, тут хочу жити».
Тато Віталій нині працює на Південноукраїнській атомній станції водієм. Живе у місті, а в село навідується на вихідних. Син сподівається, що незабаром батько теж переїде жити до них із бабусею.
Про скарби та захоплення
Розмова зав’язалася одразу, адже хлопчик не соромився, був відкритим та щирим. Пояснюючи все, що робить, запалив газову плиту, поставив каструлю з водою. Коли закипіло, примостив зверху старого чайника з воском усередині.
Поки плавився віск, Дамір запропонував пройти до кімнати, де робить уроки. Йому дуже кортіло показати свою колекцію протигазів. Їх у нього аж три. Перший подарувала мама, другий – тато, а третій він купив на власні кошти. Дамір хизується, що має ще й костюм хімзахисту, та любить читати про Чорнобиль. Цією темою зацікавився, коли почав грати у тематичну комп’ютерну гру.
– Такі протигази були у сталкерів із гри, тому хотів мати й собі. Я майже всі рівні цієї гри пройшов. Не можу пограти в другій частині, бо потрібен потужніший ноутбук, ніж мій, – поділився хлопчик.
Дамір також полюбляє гратися гоночними машинками та різнобарвними фішками. З іншої кімнати він приніс скриньку з власними скарбами і по-дитячому намагався навчити у свою гру: «Фішки долонею потрібно вибивати, щоб вони перевернулися на інший бік. Ось так. Це не складно. Хочете спробувати? А подивіться, які в мене є наліпки. Обожнюю ними гратися».
Про погану поведінку та сімейні цінності
Запитую у Даміра, як у нього справи з навчанням? Хлопчик відповідає, що вчитися йому подобається. Найбільше цікавлять математика, українська мова та інформатика. А от із дисципліною біда, чесно зауважує юний співрозмовник: «У мене багато енергії, тому на уроках не слухаюся. Через те ставлять погану поведінку». Бабуся кивком голови підтверджує сказане онуком. Вона зауважує, Дамір – надмір активна дитина і може зробити шкоду, адже спокійно сидіти – завдання для нього надскладне.
Змирившись із непосидючістю хлопчика, рідні намагаються влаштувати йому активне дозвілля. У дворі встановили великий басейн для літніх розваг. Купили велосипед, боксерську грушу. Залучають малого до справ по господарству. Хлопчик залюбки миє посуд, прополює грядки, електричною косаркою косить траву, допомагає дядькові на пасіці.
Дамір цінує родинні зв’язки. Він підвів до стіни, на якій прикріплене родове дерево. Показує на світлини, розповідаючи про кожного свого родича. У його голосі багато тепла, коли згадує рідного дядька, який зараз на війні. У бабусі мокріють очі, коли вона це чує. Її старший син Валерій рік служить в лавах Національної гвардії України і вже вісім місяців воює на Покровському напрямку.
Дамір помічає бабусині сльози і поспішає втішити: «Бабусю, все буде добре. Ми з тобою ще поговоримо про це. Треба вірити, що він повернеться живим. Головне – вірити». Пані Наталя розповідає, що Дамір навіть Святому Миколаю написав листа, де було таке: «Зроби так, щоб синочок моєї бабусі повернувся з війни живий і здоровий».
Про волонтерство, професію та риболовлю
Хлопчик з нетерпінням чекав, поки ми з бабусею закінчимо розмовляти, щоб показати ще одну дуже важливу річ – подяку в рамочці, яку Наталі Шквірі видала Рада ветеранів села Богданівки за активну громадську позицію, патріотизм та волонтерську діяльність. Дамір пишається, що в нього така бабуся.
Дамір Шквіра розповідає про своїх родичів та хизується тим, що його бабуся волонтерка.
Він також пишається своєю мамою Яною та мріє стати, як вона, далекобійником. Тато, коли працював на «Новій Пошті», брав сина з собою у рейси. Ті часи Дамір згадує з усмішкою. Було помітно, що йому дуже подобалося так проводити час.
Однак бабуся Наталя зауважує Даміру, що він дуже смачно готує. Напевно, в майбутньому краще обрати саме цю професію? На підтвердження вона показує відео та світлини, де онук ще зовсім малий розкачує невеличкою качалкою тісто. Хлопчик підперезаний фартушком, а на голові в нього ковпак, як у справжнього шеф-кухаря. Маленькі рученята вправно роблять печиво.
Зараз у свої десять рочків Дамір, крім пісочного печива, вміє готувати страви з картоплі, варити макарони, шинкувати капусту, чистити рибу. Щодо останнього, то для мене – це було дуже несподівано, адже навіть дорослі чистять рибу, м’яко кажучи, не дуже охоче.
– Бабуся ж рибачка! Вона й мене вчить, але поки що я початківець. Так от, бабуся прийде з рибою втомлена. А я ж розумію це, то почищу ту рибку, помию. А ще я можу приглянути за магазином, коли бабусі немає вдома, – із захопленням розповідає Дамір, а бабуся киває на знак згоди.
Наталя Шквіра пояснила, що має невеличкий магазинчик. Онук залюбки обслуговує відвідувачів, коли бабуся на риболовлі чи ліпить вареники у волонтерському штабі, куди вона раз на тиждень навідується. Увесь інший час теж без діла не сидить. Жінка змогла організувати вдома збір для ЗСУ. Односельці діляться, хто чим може. У день нашої зустрічі хтось приніс яйця, сало, курку та гроші.
Разом з окопними свічками, які робить Дамір, продукти в місто завезе тато хлопчика. Волонтерська група «Вітамінні смаколики для наших Соколиків» доправить усе це за призначенням, роз’яснює пані Наталя. Про свої справи вона розповідає скромно, хоч волонтерить із самого початку повномасштабного вторгнення. А от про внука Дамірчика готова говорити безперервно.
Про окопні свічки та дружбу з воїном
Тим часом віск розплавився, і Дамір взявся робити окопні свічки. Він приміряв гофрований картон до бляшаної банки від котячого корму, вирізав ножицями смужку і почав закручувати її навколо ґнота з такого ж матеріалу. Вийшов «рулетик». Хлопець вставив його у бляшанку і залив рідким воском. Вживані коробочки та баночки приносять сусіди та знайомі. Віск надають бджолярі та церковнослужителі. Крім окопних свічок, Дамір з недопалків церковних свічок виготовляє запальнички.
Зосередившись на процесі, він не припиняє спілкування та розповідає особливості виготовлення окопних свічок.
– Використовувати потрібно гофрокартон, адже віск має заповнити отвори у ньому, тоді свічка горітиме довше. Заливати слід з фітілька. Таке може робити кожен, було би бажання. Якщо не будеш нічого робити, то як же настане перемога? Треба вірити. Я дуже хочу, щоб мій дядько повернувся з війни. Інші родичі теж. Треба, щоб сім’ї були разом. На війні дуже погано. Краще, якби її не було. У мене є друг воїн. Його звати Артем. Днями отримав від нього фото, де він зі снарядом, на якому написано «Москалям від Даміра». Уявляєте, як це круто?
Усе почалося з того, що Дамір зібрав воїну посилку, поклав туди яскраву листівку. Захисник відповів хлопчикові. Так між ними зав’язалася дружба. Знайомство з Артемом стало поштовхом до активного волонтерства, розповідає бабуся Наталя і зауважує, що онук виготовив вже понад п’ять сотень окопних свічок. Якби було більше воску, то міг би ще більше зробити.
Крім цього, теплої пори року хлопчик та бабуся збирають та сушать фрукти, квасять огірки, б’ють горіхи. А потім усе це спрямовують на передову. Дамір серйозним тоном додає: «Мед передаємо воїнам для покращення імунітету. Вони ж в окопах сидять. Ноги у них мокрі? Отож! А так чай собі зробили, медку додали і вже краще. А ще ми збираємо медикаменти, щоб вони лікувалися від простуди та інших хвороб».
Воїнам від Даміра смаколики та трохи тепла через листівку.
Доброта – це головне
За розмовами година спливла непомітно. У картонній коробці прибавлялося бляшанок із «равликами» всередині. Юний волонтер чимало міг би ще виготовити окопних свічок, та віск закінчився. Тут звідкілясь узявся рудий кіт. Дамір підхопив на руки Олексія Олексійовича і почав розповідати про домашніх улюбленців, якими він опікується. Це два коти, три пси і півень Петя. Рудий кіт, примруживши очі, муркотів у хлопчика в обіймах.
«Дамірчик має велике серце. Основна риса його характеру – це доброта», – наголошує пані Наталя, проводжаючи мене до дверей. Раптом ми спохватилися, що не зробили фото на згадку. Хлопчик із радістю підійшов і став поруч. Є світлина. Усмішка з мого обличчя не сходила до самого дому.
Світлина на згадку про зустріч з добрим та харизматичним хлопчиком-помагайком Даміром Шквірою.
- Підписуйтесь на наш канал в YouTube
- Читайте нас у Telegram
- Будьте в курсі всіх новин, долучайтеся до спільноти ЮжкаNews.City у Viber
- Читайте актуальні новини від ЮжкаNews.City у Facebook
- Обговорюйте новини та діліться актуальним в нашій групі Сучасний Південноукраїнськ у Facebook.
- Ми також є в Instagram та TikTok.
