З дуже цікавою особистістю вдалося поспілкуватися нещодавно: Анатолієм Івановичем Волошиним. Він Заслужений працівник культури, вимушено переміщена особа зі Скадовська, який нині під окупацією. Він змушений був покинути рідний дім, місто, улюблену роботу, подолати тяжкий шлях до порятунку, зневіритись в тих людях, які погодились на співпрацю з рашистами, але при цьому — залишитись вірним Україні.

Дитячий фестиваль «Джаз над морем» і «Чорноморські ігри». Ностальгія за прекрасними часами у Скадовську до війни

— Анатоліє Івановичу, розкажіть про себе? Скадовськ — Ваше рідне місто?

— Ні. Я родом з села Прибужжя, що у Доманівському районі. Але після армії та інституту, одружившись, ми з дружиною переїхали до Скадовська. Вона з тих країв, тому було саме таке рішення. З 1988 року я працював у районному будинку культури. Спочатку на посаді методиста, а вже з 1993 і по сьогодні — директором Скадовського міського будинку культури. Крім того, все життя — моїм вірним супутником залишалась пісня. Майже на кожному заході співав. А от з початком війни — припинив.

— Скадовськ — нині в окупації. Чи здогадувались ви, проживаючи звичайне спокійне життя, що таке можливо?

— Пригадую життя до війни. Чудовий час. Ми горіли роботою. У колективі будинку культури працювало понад 100 осіб. Скадовськ — це курортне містечко. Тому з весни до осені — це були насичені роботою дні, без вихідних та відпочинку. З глибокою ностальгією пригадую, як 20 років поспіль ми проводили дитячий фестиваль «Джаз над морем». З’їжджалися учасники з Одеси, Миколаєва, Дніпра, Кривого Рогу тощо. Наші колективи брали участь у «Чорноморських іграх». Дійсно час був прекрасний. Через те, що Скадовськ знаходиться за 30 кілометрів від Криму, ми підозрювали, що напад можливий. І хоча наше місто знаходиться трохи в бік від траси, все одно певні тривоги ми відчували.

Частина творчого колективу Скадовського міського будинку культуриЧастина творчого колективу Скадовського міського будинку культуриАвтор: З особистого архіву

— Розкажіть, як все почалось та коли у Скадовську стало небезпечно?

— Почалося все, як і в решти українців, 24 лютого 2024 року. Тоді російські війська дуже поспішали захопити Херсон, тож до нас не зайшли одразу. Проте вони розмістили безліч своїх блок-постів і Скадовськ опинився у блокаді. Самі розумієте, виїхати за продуктами чи ліками було не можливим, завезти зерно для виготовлення борошна та хлібу — теж. Я з перших днів, разом з іншими чоловіками пішов спостерігати за порядком, так би мовити, у «міську варту», з метою уникнення мародерства у місті. Я та інші працівники будинку культури продовжували працювати. Хоч тривоги не полишали. Тривалий час ми спали в одязі. Адже знали, що рашисти можуть зайти у будь-який час.

Втеча з окупованого міста. Тяжкий шлях до порятунку через російські блок-пости

— Коли окупанти зайшли у Скадовськ?

— Вони прийшли 9 березня. Кілька разів забирали нашого мера на допити. А потім він поспішно виїхав. Ми були розгубленими, але продовжували ходити на роботу. Календар наближав нас до дати 9 травня. І мені пояснили, що я маю підготувати урочисті заходи у найкращих традиціях росії. Я повернувся додому з чітким розумінням, що того не робитиму. Хоч на той момент деякі представники влади вже пішли на співпрацю з окупантами. Ми поговорили з дружиною і вирішили виїжджати. Одна з колег разом з двома дітьми поїхала з нами.

— Чи складним був шлях до порятунку?

— Неймовірно складним. На той момент російські блок-пости були на кожному кроці. Самому їхати було надто не безпечно. Тому ми вишикувались у довгу колону з іншими автівками. Коли в когось ставались негаразди з машиною, всі зупинялися і чекали. Ми проїхали 19 російських блок-постів. Нас довго тримали, перевіряли. Ми дуже втомилися. Вже на Миколаївщині, їхали через Снігурівку. І вже поблизу Вознесенська, нарешті, побачили наших українських військових. Ми були щасливими.

— Ви одразу приїхали до Южноукраїнська?

— Ні. Ми переночували у Вознесенську і вирушили до Трускавця.

— Чому?

— Там на той час перебувала наша єдина донька та онучки. Ми прожили в цьому місті 4 місяці. За цей час я зі своїми соратниками з Кривого Рогу навіть організували там фестиваль «Зірки на сцену», який у Скадовську до війни проводився щороку. Ми зібрали всіх аматорів та артистів Скадовська та інших учасників з різних куточків Україн.

Нове життя у Южноукраїнську. Робота онлайн, волонтерство та плани повернення до рідного дому

— То як же ви опинилися у Южноукраїнську і чим тут займаєтеся?

— Оскільки я з Прибужжя, ми вирішили їхати ближче додому. Не дивлячись на окупацію мого міста, я залишаюся чинним директором Скадовського міського будинку культури. Працюю онлайн. Тому мені потрібен якісний інтернет. У Южноукраїнську є все для комфортного перебування. У мене тут багато знайомих, одна з них (колишня однокласниця), дозволила нам пожити у власній квартирі. Окрім того, що працюю онлайн, я вирішив бути корисним Україні у цей складний час і пішов волонтерити у ГО «Бугогардова січ українського козацтва». За цей час доставляв допомогу на Херсонський, Запорізький, Донецький напрямки.

З благодійною місією Анатолій Волошин відвідав найбільш постражалі від війни міста України

— Це дійсно вражає. А як оцінюєте рівень культури у Южноукраїнську?

— Загалом у вашому місті талановиті багатогранні люди, цікаві заходи. Проте дивує той факт, що в одному населеному пункті культура ніби поділилася на два табори. Управління молоді, культури та спорту і заклади культури, що належить Південноукраїнській АЕС. Це досить дивно для мене. Всі артисти Южноукраїнська мають працювати разом, а натомість творчі колективи АЕС співають для міста платно, орендувати їх зали можна теж тільки на платній основі. Я цього не розумію.

— Анатоліє Івановичу, які ваші подальші плани? Будете залишатися у Южноукраїнську?

— Допоки Скадовськ в окупації - я залишатимусь у Южноукраїнську. У моєму домі зараз живуть російські військові. Я дуже мрію про повернення додому. Маю конкретну мету: подивитись в очі своїм колегам, друзям, знайомим, тим хто лишився і прислужує росіянам. Запитати, чи не соромно їм і як далі планують вони жити поруч з патріотами України.

— Я вам щиро бажаю повернутися до рідного дому і якнайшвидшої Перемоги Україні!

Читайте також: Кав’ярні «Urban cafe» та «Leaf Cafe». Як відкрити бізнес під час війни та працювати на благо міста
Читайте також: Олена Ланцева - вокалістка, голос якої проникає в душі южноукраїнців
Читайте нас в Google News.Клац на Підписатися