Її голос чув кожен житель Южноукраїнська без виключення. Він лунає щоранку з усіх рупорів міста, виконуючи Гімн України у загальнонаціональну хвилину мовчання. За цим сильним, проникливим голосом стоїть тендітна та скромна виконавиця - Олена Ланцева. Вона артистка-вокалістка Центру культури та дозвілля, викладачка вокалу.
Її талант вражає, і породжує впевненість, що місце такої вокалістки на великій сцені. Проте Олена ніколи не ставила кар’єру на перше місце, а доля підготувала для неї своєрідне "комбо": музику та кохання. І ці дві ланки - завжди поруч.
Мабуть, завдяки цьому вибору, южноукраїнці мають шанс майже на кожному місцевому заході слухати її, і насолоджуватись солов’їним тембром.
Творчі і талановиті завжди викликають цікавість. Тому ми поспілкувалися з Оленою та запитали: яким був шлях до сцени, про особисте та потаємне і, звісно, про подальші плани.
"Про музику з дитинства не мріяла. Вона сама обрала мене"
- Оленко, ваш вражаючий голос - то спадковість? Співали з дитинства? Звідки любов до музики загалом?
- В моїй родині не було співаків, або тих хто володів якимись особливими вокальними даними. Старша сестра, постійно слухала хіти 90-х ще на касетах. Я маленька завжди підспівувала і запитувала у мами: "Ну як?". Мама толерантно відповідала: "Спробуй ще". З дитинства мене більше тягнуло до танців, якими я і займалася в принципі з садочка. Перші такі співочі моменти пішли з уроків музики, де з нами займалася вчителька Людмила Янкул. Якось на шкільному святі до нас з подругами підійшла Галина Кірдан, яка була викладачкою вокалу в "Імпульсі" і запросила нас на заняття. Мені на той час було років 14-15. З того часу я почала займатись вокалом.
- Зрозуміли одразу, що це Ваше?
- Скажімо так, мені було цікаво. А коли ти їдеш на конкурси, фестивалі різні, посідаєш призові місця, то це стимулює до більшого. Мені пощастило бути учасницею телевізійного шоу "Зірки на сцену". Отримала тоді цікавий телевізійний досвід. Також брала участь у фестивалі "Чорноморські ігри". Я зайняла третє місце, а перше - тоді ще не відома Міка Ньютон. Після нагородження я поспілкувалася з нею і запитала, де вона навчається. Так, за її порадою я вступила до Київського естрадно-циркового коледжу.
- Цікавим було студентське життя?
- Напрочуд. Варто відзначити, що там я зустріла багато цікавих, яскравих та талановитих людей. Моєю одногрупницею була Ольга Цибульська, з якою залишилась в добрих стосунках. Мала змогу познайомитися з поетом та композитором Юрієм Рибчинським. Окрім того, в той час відвідувала деякі кастинги на вокальні шоу. Нам, як студентам коледжу, була можливість відвідувати безкоштовно циркові шоу у Національному цирку України, різні концерти в Палаці Спорту, вистави в багатьох театрах Києва. Це було дуже насичене творчістю життя!
- То після навчання ви планували залишитись у Києві і будувати співочу кар’єру?
- На жаль, моє життя склалось інакше. Разом з подругою, після коледжу ми поїхали за кордон і займались іншою справою. Не менш творчою та цікавою, займались цирковим мистецтвом. Гастролювали. Так промайнуло 12 років. І коли я в чергову відпустку приїхала додому, зрозуміла, що я не хочу більше їхати з Южноукраїнська.
"Южноукраїнськ повернув мені любов до пісні"
- Ви одразу повернулися до вокалу у місті?
- Ні. За 12 років було багато втрачено. У Южноукраїнську мене вже забули. Моя творчість була на паузі. Я думала, чим я можу займатися далі. Скоро доля мене привела до Центру культури та дозвілля. Мене запросили бути солісткою гурту, де було три музиканти на той час. Я дуже спочатку соромилася. Думала, такі вже досвідчені люди біля мене, а я давно не співала. Адже розумію, що вдосконалювати свої вміння та знання варто все життя. Проте коли познайомилася з колективом - зрозуміла, що всі дуже приємні, творчі люди, які залюбки давали поради та допомагали.
- Так почалася ваша співоча кар’єра у місті?
- Так, ми тоді горіли роботою. Виступи, нові творчі роботи, люди нас дуже гарно сприймали. Навіть запрошували на корпоративи. Але ми відмовлялися, бо мали багато творчих планів. До війни було багато саме святкових заходів. Ми готували сольний концерт, працювали над власними піснями, автором слів та музики яких був Едуард Ланцев - тепер вже мій чоловік. Він дуже талановитий музикант, надзвичайно творча людина. Власні пісні ми презентували на нашому Ютуб-каналі.
Гурт "IMONRAY"
"Щоб не підготувала для мене доля, я завжди обиратиму любов та родину!"
- Олено, то у Вас стався службовий роман?
- Я скажу так. Мені пощастило зустріти людину близьку по духу. Ми схожі в усьому! Ми обидва з Южноукраїнська, проте не зустрічалися раніше. Я завжди питаю: "Ну чому ми так довго одне одного шукали?". Едуард - моя найбільша підтримка та опора. Мій найбільший мотиватор! Мене ж він називає "Музою". Я перша чую його пісні і, власне, їх виконую. Люблю кожну з них!
З коханим чоловіком та музичним колегою - Едуардом Ланцевим
- Чи існує Ваш гурт зараз?
- На жаль, війна поставила наше життя на паузу. Мій чоловік вже рік як мобілізований. Інший музикант теж йде служити. Сольний концерт, над яким ми так плідно працювали так і не відбувся. Едуард приїжджає рідко і всього на добу. Ми не можемо приділяти час музиці, адже хочемо більше часу провести разом. Крім того, вже скоро в нашій маленькій сім’ї з’явиться поповнення. Чекаємо на народження сина. Дуже мріяла про те, що ми проживемо цей період разом. А зараз, коли чоловік не поруч, в мене наче вкрали те щастя, на яке я так довго чекала. Продовжую вірити, що перемога станеться невдовзі - і все повернеться на свої місця.
- Чи плануєте розвиватися в музиці далі?
- Зараз у мене головна мета: максимально приділяти час своїй дитині, насолодитися материнством. Далі, звісно, планую співати, можливо викладати вокал. Ділитись своїми знаннями дуже приємно.
На сцені
- Щиро вдячна Вам за приділений час.
