Ольга Галіч має дві історії, пов’язані з онкологією: пройшла цей шлях, коли хворіла близька людина, а потім сама занедужала і бореться з нею майже два роки. Ці випробовування не зламали Ольгу, навпаки – зробили сильнішою. Вона випромінює впевненість та позитивну енергію. Каже, що вважає себе щасливою людиною, бо прийшла в цей світ і живе в ньому. Вона охоче ділиться своїм досвідом і має намір створити спільноту, щоб допомагати тим, хто захворів на рак, та їхнім близьким.

У двері постукав не один ворог

Ольга вперше стикнулася з онкологією, коли лікарі діагностували в її чоловіка четверту стадію раку печінки. Операція, хіміотерапія та поступове згасання. Тоді вона взяла на себе всі щоденні справи та стала основною опорою для близької людини. Лікарі прогнозували півтора місяця життя, а він прожив півтора року.

У 2022 році, коли всю Україну сколихнула хвиля ворожої навали, до Ольги Галіч постукав у двері ще один ворог – рак. У квітні відчула, що з її організмом не все гаразд.

– Я дотримувалася чекапів на 80%: регулярно проходила профілактичні огляди у гінеколога, мамолога, ендокринолога. Крім цього, вела здоровий спосіб життя, займалася фітнесом, йогою, правильно харчувалася. Завжди розуміла – якість мого життя залежить від стану фізичного тіла. У квітні помітила кров’янисті виділення з молочних залоз, коли самообстежувала їх методом пальпації. Ущільнень не було, але були трохи болючі відчуття. До цього робила УЗД, й апарат показав, що все гаразд. Мамографію робила не так часто, як це потрібно. У місті ж немає мамографа, а десь їхати – не завжди виходить. Отже, прийшла в жіночу консультацію з однією проблемою, а виявилося, що вона – комплексна. Згодом я дізналася про злоякісне новоутворення в матці.

Це агресивний вид раку

У Южноукраїнську чіткий діагноз відразу не поставили. Та Ольга на це й не сподівалася. З досвіду знає – потрібна думка декількох фахівців, перш ніж робити висновки. Консультувалася в Києві, Кропивницькому, об’їздила з десяток авторитетних медичних закладів. Сподівалася, що обійдеться медикаментозним лікуванням без оперативного втручання.

– Дуже багато залежить від лабораторій: як зроблять діагностику, як опишуть. Можливо, комусь пригодиться моя порада. Коли беруть тканину на епітелій, забирайте скельця. Підете в іншу лікарню на консультацію, здасте у їхню лабораторію й не треба буде під загальною анестезією робити процедуру повторно. Це такий лайфхак із власного досвіду.

У листопаді стало ясно – це агресивний вид раку. Ольга вирішила лікуватися у столичному онкоцентрі. Вона перенесла операцію з повним видаленням органів репродуктивної системи. Потім – хіміо-, променеву та брахі- терапії. Наразі Ольга відновлюється. Вона лікує груди та сподівається, що тут вдасться обійтися без радикальних методів.

Автор: надала Ольга Галіч

Подивитися хворобі в очі – важливо

Попри важкі маніпуляції з її тілом, жінка має гарний вигляд і завжди на позитивній хвилі. Де бере ресурс? Хто підтримує у важкі хвилини? Про це Ольга охочіше розповідала, ніж про саму хворобу.

– Важливо, щоб хтось був поруч. Важко, коли проходиш хімію, прокидаєшся якось вранці, а в тебе зовсім немає волосся на голові. Замикатися в собі – не для мене. Знаю тих, хто не впускав у своє життя інших, їх вже немає зараз з нами. Мене дуже підтримували діти та дехто із близьких. Проблема в тому, що людям страшно спілкуватися з тими, хто серйозно хворіє. Вони не знають, як це робити. Їм боляче бачити чужі страждання, і вони дистанціюються. Іноді я навіть більше підбадьорювала й підтримувала своїх знайомих, коли вони приходили провідати мене. Буває навпаки: знайомі дають дуже багато порад, але самі не мають досвіду боротьби з онкологією. Тому такі поради не мають цінності, а лише дратують.

Проблема в тому, що людям страшно спілкуватися з тими, хто серйозно хворіє. Вони не знають, як це робити. Їм боляче бачити чужі страждання, і вони дистанціюються.

Лікуючи чоловіка, пані Ольга усвідомила: успіх залежить від того, як сприймати свій новий стан. Надважливо прийняти факт хвороби і не боятися дивитися їй в очі. Тільки так можна перемогти ворога, наголошує вона. Саме тому одразу шукала допомоги у психологів та психотерапевтів. І отримувала її. Є безліч платформ, де фахівці вислухають та безкоштовно проконсультують.

– Потрібен системний підхід: медицина, психотерапія, здоровий спосіб життя (правильне харчування, сон, помірні фізичні навантаження), спілкування та позитивне мислення. Тільки не в плані «все буде добре». А ідентифікувати свої почуття. Яку проблему маю? Чого боюся? Що можу зробити, залежне від мене, щоб подолати проблему? От наприклад, соціум до хіміотерапії ставиться, як до процедури, що вбиває організм. Звісно, мені теж був нав’язаний цей стереотип, тому й боялася хімії. Звернулася до психолога, пропрацювала, хіміотерапію проходила з думкою: якщо рослинам давати добрива понад міру, вони загинуть, якщо в міру – ростимуть, так і мій організм. Ці добрива допоможуть зупинити рак. Тепер я всім рекомендую звертатися за психологічною допомогою.

Щоб не було відчуття самотності

Ольга Галіч також пройшла дві групові терапії онлайн. Перша – для тих, хто втратив близьку людину. Часто люди не вміють правильно пережити це: прийняти, перегорювати й поставитися до смерті, як до одного з етапів життя. Отримані знання та практики допомогли Ользі перегорювати смерть чоловіка.

– У 2016 році пішла з життя мама, у 2017 – чоловік. У два з половиною роки втратила тата. Мені все життя його не вистачало. Саме з цим запитом я йшла на терапію. Однак психологи порекомендували пропрацювати втрату чоловіка. І я дуже вдячна.

На другій груповій терапії Ольга навчилася долати страх рецидиву хвороби. Зазвичай ті, хто стикається з раком, бажають одне одному пожиттєвої ремісії, зазначає співрозмовниця. Зараз їй додає сил та допомагає знайти внутрішній ресурс спілкування в групі підтримки. Ольга Галіч порекомендувала дбати про своє ментальне здоров’я знайомій, яка теж втратила свого чоловіка через рак. Вона пройшла консультації у психолога. Тепер її життя наповнилося сенсом, з’явився ресурс, щоб приділяти увагу собі, дітям, онукам.

– Це важливо! Захворювання на онкологію під час та після війни зростуть суттєво через стрес. У нас також буде багато людей з інвалідністю. Суспільство має бути готовим до цього. Щоб у тих, хто стикнеться з випробовуванням, не було відчуття, що вони залишаються на самоті зі своєю проблемою.

Потрібна команда однодумців

Крім психології, сили додають спілкування та плани на майбутнє. Серед них – створити спільноту, яка б допомагала хворим на рак та їхньому близькому оточенню. В Южноукраїнську є велика потреба в цьому, адже жодної подібної громадської організації тут не існує. Коли людина дізнається діагноз – це шок. Вона розгублена. Куди звернутися, щоб отримати матеріальну та психологічну допомогу? Що робити родичам хворих? А в спільноті підкажуть, допоможуть, підтримають.

Створити спільноту, яка б допомагала хворим на рак та їхньому близькому оточенню. В Южноукраїнську є велика потреба в цьому, адже жодної подібної громадської організації тут не існує.

Ольга вже навіть назву придумала – ГО «Бути поруч». Нині вона активно спілкується з організаторами аналогічних громадських організацій в інших містах та шукає однодумців.

– Я не Дон Кіхот. Мені потрібна команда, тоді можна багато чого досягти. Тим паче, зараз є можливості залучати гранти від іноземних донорів. Можна принести багато користі громадськості. Для початку досить трьох чи п’яти осіб, які зацікавлені в проєкті. Це не обов’язково мають бути люди, що самі перехворіли на рак, а й ті, хто небайдужий до цієї проблеми.

Паліативна допомога в місті відсутня

Громадська організація працюватиме не лише з хворими, а й з їхніми близькими. На думку Ольги, в Южноукраїнську тему онкології оминають. Інформації майже немає, зауважує вона. У жовтні в усьому світі говорили про профілактику онкології грудей. У нас – ні. Січень – місяць обізнаності про рак шийки матки. Проте у нас у громаді «все добре». І статистика має бути лише хорошою. Немає лікарів онколога та мамолога.

Відсутня також і паліативна медицина – підхід, що дозволяє поліпшити якість життя пацієнтів з проблемами смертельного захворювання, шляхом запобігання і полегшення страждань завдяки ранньому виявленню, ретельній оцінці й фізичних симптомів, а також наданню психосоціальної і духовної підтримки.

У великих містах є цілі хоспіси або відділення. У нас в громаді можна було б почати з однієї палати в лікарні. Там під професійним медичним наглядом людина могла би гідно дожити свої останні дні. Нехай ця послуга була би платною. Але вона важлива не лише для хворих, а й для їхніх родичів.

Ольга згадує, як допомагала чоловікові проходити останню стадію його життя. Коли 24 години на добу вона мала бути поруч і вже не розуміла, де ніч, а де – день. А ще треба кудись піти, наприклад, за морфієм. Твоя людина помирає у цей час. За словами Ольги, вона вже спілкувалася з цього приводу з міською владою, з лікарями. Та ніхто не знає, як вирішити питання паліативної допомоги в Южноукраїнську. А це дуже потрібно.

Маю щастя народитися й жити

Після теплої бесіди з Ольгою Галіч розумієш, які неймовірні люди живуть поруч із нами. Їх не ламають випробовування. Вони не стають на коліна перед труднощами, а навпаки – вважають себе щасливими й живуть на повну. Готові ділитися своїм досвідом, робити добрі справи, допомагати іншим.

– Ще десять років тому я б сумнівалася в тому, чи я щаслива. Зараз я впевнена: маю щастя народитися й жити. Так, мені дані випробування, але й дані сили, щоб їх пройти. Це ж не просто так. Я щаслива людина і ділюся цим щастям.

Автор: надала Ольга Галіч

Матеріал створено за підтримки Волинського прес-клубу

P.S. Якщо у вас виникло бажання познайомитися з Ольгою Галіч, щоб разом утворити спільноту, або поділитися корисною інформацією – звертайтеся до нашої редакції, і ми вас сконтактуємо. Телефонуйте за номером: (097) 197-28-69.

Вас може зацікавити!

Читайте нас в Google News.Клац на Підписатися