Кікімора – найзручніший маскувальний костюм для військових, що дозволяє їм стати майже невидимими. Про це знають южноукраїнські сіткарки і невтомно працюють над виготовленням спорядження. Серед них Оксана Петрівна Петренко – заступниця директорки ліцею № 5 (колишня гімназія № 1). Із перших днів повномасштабної війни вона почала плести: спочатку – маскувальні сітки, а потім – кікімори. Аби виробництво було безперервним, пані Оксана робила це на роботі та вдома. Ми поцікавилися у Оксани Петрівни, де вона бере ресурс, крім професійних обов’язків, займатися волонтерством та хто їй у цьому допомагає.
Оксана Петренко у своєму кабінеті в ліцеї № 5
Оксана Петренко, каже, що дуже любить вишивати та плести, але після того, як стала заступницею директорки, на хобі часу не вистачало. Зараз реалізовує себе в плетінні кікімор. І тут є де розгулятися фантазії. Адже за допомогою кольорової гами вона має зробити так, аби виріб максимально був схожий з ландшафтом. Нашим захисникам і захисницям дуже важливо в потрібний момент перетворитися на зелені листочки, суху траву чи сніг. Це може врятувати їм життя. Маскувальні костюми, які виготовляє пані Оксана разом зі своїми помічницями Оленою Пелюх, Світланою Чепіль та Любов’ю Деновою, виходять якісними й оригінальними.
– Колись я думала: ну як таке можливо? А тепер мені лише кажуть: потрібна кікімора «суха трава», «пісок», «зелена трава» чи «сніг».
Оксана Петренко, Олена Пелюх та Любов Денова. Волонтерки закінчили виготовляти деталі для кікімори.
Сіткоплетінням Оксана Петренко займається від повномасштабного вторгнення росії в Україну. Тоді у спортивній залі третьої школи южноукраїнці розгорнули масове плетіння маскувальних сіток різного розміру. Пані Оксана спочатку різала тканину на стрічки, поглядаючи на тих жінок, які стояли біля великої рамки і вплітали їх в основу. Згодом долучилася до когорти волонтерок, які назвали себе «Бугові мавки». Поступово навчилася й сама плести маскувальні сітки. А потім зосередилися лише на кікіморах. Їх можна виготовляти будь-де, навіть на робочому місці, потрібна лише спеціальна рамка з гвіздками на яких розтягується сітка та матеріали.
– Через щільний графік роботи не потрапляю до волонтерського штабу «Бугових мавок», щоб разом з усіма попрацювати. Мені дуже подобається виготовляти маскувальні сітки. Це – колективна творчість у особливій атмосфері. Зараз плету вдома кікімори після роботи. У 2022 році, коли в нашому ліцеї було дистанційне навчання, мені вдавалося плести між уроками вдень. Я розкладала рамку на великому столі у гардеробній та працювала. Тоді до мене долучалися всі охочі: колеги, які мали вільну хвилинку, діти допомагали сортувати клаптики тканини, яку давала фабрика з Вознесенська, батьки приносили нитки, непотрібні футболки. Увечері вдома продовжувала, тому що процес не можна було переривати – військові чекали на свої замовлення. Це завжди мотивувало мене.
Оксана Петренко та Олена Пелюх за плетінням кікімори
Олена Пелюх з готовою деталлю для маскувального костюму та гарним настроєм
Першопрохідницею у плетінні кікімор є Галина Радиш – одна з лідерок «Бугових Мавок». Саме вона повністю координує процес: кроїть деталі для маскувального костюму, а потім готові частини сплітає докупи. Першу кікімору пані Галина виготовила на прохання племінника Владислава у 2018 році й відправила йому на Авдіївський напрямок. Вона розповідає, що купила рибальську сітку, по собі викроїла деталі й нав’язала на них нитки. Хлопцеві сподобався тітчин виріб.
Потім у 2022 році до «Бугових мавок» звернувся військовий з Одеси, який разом з іншими побратимами дислокувався біля Южноукраїнська. Він попросив виготовити маскувальну накидку на шолом та гвинтівку. Пані Галина знову згадала про свій досвід – і так кікіморна справа набула нових масштабів.
– У нас вже міні-фабрика з виробництва кікімор. Над створенням захисних костюмів, крім заступниці директорки ліцею, працюють представниці колективу Центру дитячої та юнацької творчості та підприємиця - власниця магазину «Теремок». Тепер плестимуть ще й у ліцеї № 4. Ми вже навіть рамку для них приготували. Тканину замовляємо за кошти благодійників: атомна станція, «Атомсервіс», прості люди. А якби ви знали, як донатять наші бабульки! Вони віддають останні кошти з пенсії. У Вознесенську дві фабрики надають обрізки тканини. Ми їх сортуємо й використовуємо для килимків та сіток. Основу для маскувальних сіток та кікімор замовляємо на Харківщині. За тиждень виготовляємо до шести костюмів. Однак цього не достатньо, щоб забезпечити усі замовлення, що надходять від військових, тому будемо раді усім хто долучатиметься до нашої справи. Разом до Перемоги! – розповідає Галина Радиш.
У руках Галини Радиш окремі частини стають одним цілим
Так, спільне прагнення якомога швидше наблизити перемогу об’єднали Оксану Петренко та Галину Радиш. Наразі вони співпрацюють дистанційно: помічниця завучки Любов Денова приходить до волонтерського осередку, щоб взяти матеріали та викрійки для чергової кікімори, а потім приносить вже готові деталі, які в руках Галини Радиш перетворюються на костюм.
Олена Пелюх – одна з перших, хто долучилися до кікіморної справи. Вона й зараз залишається головною помічницею Оксани Петрівни й безпосередньо в гардеробній облаштувала місце для плетіння. Тканину на стрічки ріжуть вахтерки – Світлана Чепіль та Любов Денова. А пані Оксана після роботи поспішає додому, щоб теж якнайшвидше взятися за справу.
– Дуже вдячна своїм рідним за допомогу. Сестра Ольга дає нитки, які ми вплітаємо у маскувальний костюм. Коли були блекаути, чоловік дбав, щоб забезпечити мене світлом. У всій оселі темно – лише в мене лампа. Уся рідня знає: плетіння – це святе й процес не має перериватися. Чоловік завжди цікавиться, чи потрібна мені допомога: може, щось завезти чи забрати. Ми також регулярно донатимо на ЗСУ. Це вже стало невід’ємною частиною нашого сімейного життя.
Пані Оксана плете кікімори із задоволенням. Це зрозуміло з того, як вона описує процес. Із захватом розповідає, як добирає нитки та клаптики тканини різних кольорів, щоб зробити розмиті плямки на камуфляжі. Про те, як намагається зробити зимові костюми хоч трішечки теплішими, використовуючи додаткові нитки, але не зробити їх важчими. Іноді спина болить, руки. Але, коли бачить свої вироби на світлинах, що надсилають військові, та читає їхні вдячні повідомлення, це надає їй сили. Вона каже, що розуміє: маскувальний костюм, який вона ретельно та довго плете, може бути на один вихід. Хай так, аби лиш життя збереже.
Оксана Петрівна організувала робоче місце у себе вдома
– Перша кікімора була для бійця, мама якого плела разом з нами сітки у штабі. Вона мені потім дуже дякувала. І тоді я подумала, що зробила корисну справу в такий складний час. А взагалі, приємно коли від військових є зворотний зв'язок, коли пишуть: передана кікімора просто шикарна! Проте найголовніше, щоб ті, для кого ми це робимо, знали, що вони не самі. Вони мають бути впевнені: за їхньою спиною є багато людей, які думають про них, піклуються, – їхній надійний тил.
Оксана Петрівна загадує: перша кікімора була виготовлена з ниток мішковини – дуже тепла, але й дуже важка. Зараз вона використовує спандбонд – легкий синтетичний матеріал, який не промокає. Джутову нитку вплітає для досягнення певного кольору та для тепла. Буває, що її перед тим треба розпушити. Інколи потрібно додавати клаптики тканини – тоді в роботу йдуть старі футболки. У кожен виріб волонтерка додає частинку свого серця.
Такі та інші маскувальні костюми виходять у волонтерок
На виготовлення одного маскувального костюму Оксані Петрівні з її командою потрібно три-чотири тижні. Каже, що хотілося б працювати швидше, але не завжди виходить. У вихідні намагається надолужити: може просидіти за плетінням з восьмої ранку й до пізньої ночі, роблячи лише короткі перерви. Це її особистий внесок у Перемогу України.
Матеріал створено за підтримки Волинського прес-клубу
- Підписуйтесь на наш канал в YouTube
- Читайте нас у Telegram
- Будьте в курсі всіх новин, долучайтеся до спільноти ЮжкаNews.City у Viber
- Читайте актуальні новини від ЮжкаNews.City у Facebook
- Обговорюйте новини та діліться актуальним в нашій групі Сучасний Южноукраїнськ у Facebook.
- Ми також є в Instagram
