Говорити про домашнє насильство – боляче і складно, чути про нього – теж. Але маємо говорити, маємо писати. Замовчувати – це сприяти злочинам. Як зарадити й допомогти собі та близьким, щоб зупинити коло насильства, розповідає Лідія Лемещук – практикуюча психологиня, керівниця Південноукраїнського денного центру соціальної допомоги постраждалим внаслідок домашнього насильства.
Психологиня Лідія Лемещук розповідає про цикли насильства
Лідія Лемещук має одинадцятирічний досвід роботи у соціальній сфері. Два роки очолює денний центр з кризовими кімнатами. Майже щодня надає психологічні консультації мешканкам і мешканцям. Южноукраїнської громади, які постраждали від домашнього насильства. Фахівчиня зауважує, що протягом останніх років Україна подолала значний шлях у створені системи запобігання та протидії домашньому насильству, завдяки прийнятим нормативним актам: Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» й Стамбульській Конвенції (Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу із цими явищами). На рівні держави розгорнута масштабна інформаційна кампанія, налагоджена співпраця між органами державних структур та місцевого самоврядування, громадськими організаціями.
У рамках Закону у Південноукраїнську реалізуються дві типові програми: для постраждалих та для кривдників. Однак Лідія Лемещук зауважує, що існує багато стереотипів, які заважають ефективно протидіяти домашньому насильству, котре побутує в усіх соціальних групах. Його вчиняють люди з вищою освітою і взагалі без неї, заможні й малозабезпечені. За спостереженнями психологині, із тих, хто заявили про домашнє насильство, 90% – жінки.
Лідія Лемещук
– Протидія домашньому насильству вимагає часу, терпіння і досвіду. Маю надію на те, що якісні зміни все ж таки відбуваються. На жаль, не всі звертаються за допомогою. Деяким постраждалим боязко й соромно про це розповідати через публічний осуд. Здебільшого вони воліють замовчувати та виправдовувати насильницькі дії кривдників, вважають, що самі винні. Коли в соцмережах висвітлюється тема домашнього насильства, коментарі здебільшого не співчутливі. Мовляв, сама винна. Коли людина на якійсь стадії починає шукати допомогу, вона заходить в інтернет, читає ось таке й вирішує просто ізолюватися: «Я самотня. Мені ніхто не зможе допомогти». І це питання до нас, – до суспільства.
Лідія Лемещук зізнається: їй боляче дивитися на синці й рубці від побоїв на тілі постраждалих, коли вона у складі комісії навідується до сімей, в яких сталося насильство. З досвіду роботи психологиня знає: навіть після побиття не всі постраждалі виходять із таких стосунків. Саме тому дуже важливо якнайшвидше надавати допомогу, бути чуйними і толерантними, зауважує психологиня. Вона закликає всіх не засуджувати потерпілих від насильства, а надати підтримку. Краще сказати: «З тобою все добре, ти не винна чи не винен», – і порекомендувати звернутися до психолога.
Дуже часто постраждала особа навіть не розуміє, що її кривдять. Мова йде про газлайтинг (форма психологічної маніпуляції, метою якої є змусити людину сумніватися в адекватності свого сприйняття). Психологи називають це «насильством у білих рукавичках». Згодом людина перестає сама собі вірити, має сумнів чи відбулося це насправді. Наприклад, вона: «Вчора ти мене вдарив», він: «Ні, ти що, такого не було. Я просто проходив повз і випадково штовхнув тебе». Кривдник також намагається обмежити коло спілкування: твої батьки погані, подружки негативно впливають на тебе. Тоді постраждала залишається сама і залежить тільки від кривдника, не розуміючи, що насправді відбувається.
Мешканки й мешканці Южноукраїнської громади найчастіше заявляють про психологічне насильство, зазначає Лідія Лемещук. За час її роботи у соціальній сфері жодного разу не було підтверджених випадків сексуального, хоча насправді воно відбувається, але постраждалі не хочуть про це говорити. А багато хто навіть не усвідомлює, що мати подружні стосунки – не значить мати вільний доступ до тіла своєї партнерки чи партнера без її чи його згоди.
Лідія Лемещук
– Є таке переконання, що дружина або чоловік зобов’язані задовольняти сексуальні бажання іншого/іншої. Ми маємо говорити, що жінка або чоловік мають право відмовитися від сексу.
Через які причини вчиняється домашнє насильство? Психологиня наголошує, що зазвичай різні види насильства переплітаються. Найчастіше починається з психологічного (образи, погрози, приниження, знецінення, ігнорування) опісля може застосовуватися сексуальне, фізичне та економічне. Головний мотив, єдина причина насильства – це бажання домінувати. Усе інше – алкоголь, стреси, відмінності в поглядах – це супутні речі, які можуть бути лише поштовхом для насильства.
Там, де є насильство, там точно нема любові, упевнено констатує психологиня. Якщо кривдник одного разу застосував фізичну силу й не зрозумів, що так не можна, у нього не виникло бажання пропрацювати цей момент своєї поведінки, він буде продовжувати. І тоді постраждалій краще піти пожити в безпечне місце, взяти паузу й спланувати свої подальші дії.
Таким прихистком може стати денний центр у Південноукраїнську. Там створені всі умови для тимчасового проживання дорослих і дітей безкоштовно. Одночасно в Центрі може перебувати до 10 людей терміном до 10 діб, у складних випадках – до 20. Фахівці нададуть психологічну, юридичну та соціальну підтримку.
Лідія Лемещук
– Зазвичай до нас потрапляють після фізичного насильства. Але кожна постраждала особа може прийти сюди, - каже керівниця Центру. – Наприклад, коли написала заяву в поліцію про психологічне насильство й боїться переслідування. У нашій громаді є багато внутрішньо переміщених осіб, які не мають підтримки від сім’ї, їм немає куди подітися. Вони також звертаються до нас, якщо мають травматичний досвід. Хтось приходить за порадою, і це точно три консультування на тиждень. Ми також співпрацюємо з благодійними фондами, і якщо є можливість – надаємо гуманітарну допомогу.
На жаль, постраждалі часто повертаються до своїх кривдників. Лідія Лемещук пояснила: коли постраждала перебуває в шелтері, в денному центрі, або у близьких, вона почувається у безпеці. На першому етапі їй цього достатньо. Але якщо не вдалося отримати цілковиту підтримку, вона опиняється у вакуумі і поруч з’являється або її колишній чоловік, або хтось дуже схожий. І тут багато залежить від самої людини. Іноді потрібні роки, щоб вийти з кола насильства. Але існує так званий медовий місяць: квіти, подарунки тощо. Чим сильніше виражене насильство, тим яскравіший букетний період. Насильник хоче якось загладити почуття провини. Він начебто реабілітується, просить вибачення, наголошує, що не зможе жити без своєї партнерки. Він дає тепло постраждалій, щоб ще більше її прив’язати до себе. З кожним таким циклом прояви насильства частішають.
Кривдниками бувають і діти, розповідає психологиня. Переважно – це підлітки. Зазвичай вони виховуються в сім’ях, де самі страждають від домашнього насильства. Тому обрали таку форму поведінки. Не маючи підтримки від батьків, вони знаходять її на вулиці, а разом з цим і здобувають залежність. Потім кривдять рідних, щоб отримати гроші на алкоголь або наркотики. Також є чимало випадків, коли дорослий син або донька кривдять батьків.
Проте є надія, що домашнього насильства з кожним поколінням ставатиме менше. Принаймні в Южноукраїнську над цим працює ціла команда фахівців, проводячи в освітніх закладах заняття, лекції та тренінги за допомогою арттерапії й тілесних практик, розповідає психологиня.
Лідія Лемещук
– Зараз росте інше покоління дітей. Здебільшого вони креативні та впевнені у собі, вільно висловлюють свою думку та мають власну позицію. Розуміють, як жити, щоб бути щасливими. Розуміють, як не треба вчиняти з іншими. Вони не табуюють тему булінгу. Знають, до кого звернутися в такому випадку і звертаються. Вони знають як себе захистити. Але ми не знаємо, який шлях вони пройдуть. Скільки у них може бути травматичного досвіду. Проте вони вже мають знання та доступ до інформації.
У професійному досвіді Лідії Лемещук є випадки, коли постраждалими були й чоловіки. Вони потерпали від психологічного насильства, яке вчиняли їхні дружини. Їх постійно звинувачували, що вони не мужні, не дарують машин тощо.
Лідія Лемещук
– Жінки також можуть бути кривдницями. Але зазвичай чоловіки не звертаються з приводу домашнього насильства, бо вони ж мають бути сильними. Зі своїм партнером чи партнеркою краще мати теплу розмову не з вимогами, а з побажаннями, з підтримкою. Пам’ятати про особисті кордони. Якщо в мене є якесь бажання, я можу просто поділитися ним, але точно не вимагати цього. Також не варто плутати конфліктну ситуацію з насильством. У насильства є домінування та контроль. Здорові стосунки – це не про ідеальні стосунки. Це тоді, коли ми вміємо домовлятися.
Ще років п’ять тому про психологічну допомогу у Південноукраїнську годі було й мріяти. Зараз є відповідні фахівці та фахівчині: психологині й психотерапевтки. Лідія Лемещук дуже радіє, коли до неї звертаються не лише ті, хто пережили насильство, а й ті, хто прагне саморозвитку та самопізнання. Більшість із них – жінки, але є й чоловіки.
Отже, щоб ефективно боротися з домашнім насильством, ми як суспільство маємо трансформуватися. Долаючи міфи, ми маємо змінити наше уявлення про здорові стосунки: читати багато відповідної літератури, консультуватися у фахівців. Але насамперед – поважати право людини на честь і гідність.
Також пропонуємо пройти тест та перевірити чи потерпаєте ви від домашнього насильства.
Якщо ви прочитали цей допис і зрозуміли, що вам чи вашим близьким людям потрібна допомога, телефонуйте:
(05136) 5-45-12, 097 971 26 31 – Денний центр соціально-психологічної допомоги» у Південноукраїнську,
(05136) 5-51-81 – Південноукраїнський міський центр соціальних служб.
Якщо ви потерпаєте від насильства чи є його свідками, звертайтеся за такими контактами :
102 – Національна поліція України;
15-47 – безкоштовна цілодобова «гаряча» лінія з питань протидії торгівлі людьми та домашньому насильству;
116-123 (з мобільного) та 0 800 500-335 (зі стаціонарного) – безкоштовна національна «гаряча» лінія з попередження домашнього насильства;
116-111 (з мобільного) та 0 800 500-225 (зі стаціонарного) – національна дитяча «гаряча» лінія;
0 800 213-103 – цілодобова гаряча лінія безоплатної правової допомоги;
0 800 213 103 – Миколаївський місцевий центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги;
(05136) 5-55-08 – бюро з надання безоплатної правової допомоги Южноукраїнську;
@police_helpbot – чат-бот з протидії домашньому насильству в Telegram;
https://t.me/survivors_support_bot – чат-бот в Telegram.
Матеріал створено за підтримки Волинського прес-клубу
