Зварювальники, електрики, слюсарі з ремонту реакторно-турбінного устаткування, кухарі та продавці: молодь обирає виробничі спеціальності за покликом серця. Що спонукає дівчат та хлопців до таких рішень та як вони ставляться до гендерних стереотипів, ми дізнавалися в учнів та учениць Південноукраїнського професійного коледжу.

Читайте також: Жінка за кермом вантажівки. Історія далекобійниці з Южноукраїнська

У навчальному закладі 111 дівчат та 375 хлопців опановують навички електроремонту та обслуговування електроустаткування, електрозварювання, слюсарського ремонту реакторно-турбінного обладнання, кухарської й торговельної справи. Цікаво, але в коледжі професійний розподіл не базується на гендерних стереотипах щодо «чоловічих» чи «жіночих» професій.

Аж дух перехоплює

BGImage

BGImage

BGImage

Марина Ігорівна Юрій – майстриня навчально-практичного центру зварювання. Їй 20 років, вона – випускниця цього коледжу. Нині готує спеціалістів/спеціалісток з електрозварювання на автоматичних та напівавтоматичних машинах. Практику веде у двох групах тричі на тиждень. До неї цю дисципліну також викладала жінка. Зараз за фахом вона працює на атомній станції.

– Все, що є у цій майстерні, зроблено руками Олени Олександрівни Арпентій та її студентів. Мені моя робота дуже подобається, тому що я займаюся своєю улюбленою справою і можу навчати інших. Коли в 2020 році я вступала до коледжу, то збиралася стати продавчинею. Але так вийшло, що пішла на зварювальницю. Спочатку було страшно, потім – сподобалося. Зварювала краще за хлопців, бо в мене був азарт: довести, що дівчина може робити «чоловічу» роботу. Коли я зварюю, мені аж дух перехоплює від задоволення, – ділиться Марина Юрій.

Загалом вона володіє трьома видами зварювання: аргонно-дуговим, ручним і напівавтоматичним. Майстриня постійно вдосконалює свої навички. Найбільше їй до душі ручне зварювання звичайним електродом. Марина Юрій зауважує, що треба вміти поставити правильний струм, підібрати електрод, метал до нього. Власне, результат залежить від професіоналізму людини, а не від машини. І це найбільше тішить її.

Майстриня залюбки знаходить спільну мову зі своїми учнями та ученицями. Дівчат, охочих здобути цю складну професію, значно менше, ніж хлопців, але вони є: в одній групі – п’ять, в іншій – одна. Після успішного закінчення коледжу всі вони матимуть IV розряд.

– Насправді це фізично важка робота. Наскільки я знаю, на заводах потрібно тягати балони з киснем, важкі апарати. Попри це жінки працюють зварювальницями, особисто таких знаю, – зауважує Марина Юрій.

Директор коледжу Сергій Невідомий розповів, що професію зварювальниці дівчата вперше прийшли опановувати шість років тому – одразу восьмеро. На жаль, у стандартах та інструкціях було зазначено, що це навчання – лише для юнаків. Але керівництво навчального закладу звернулося до вищих інстанцій, вказавши на гендерну політику, й отримало дозвіл.

– Тоді й інші професійні училища почали набирати дівчат на такі професії. Ми були першопрохідцями, – каже Сергій Невідомий.

BGImage

BGImage

Серед тих, хто хоче оволодіти мистецтвом зварювання металу – Аміна Бутт, студентка першого курсу.

Дівчина приїхала навчатися в Южноукраїнськ з Новоселівки Первомайського району. Живе в гуртожитку коледжу. Її брат також майбутній зварювальник. Він вже на третьому курсі. Аміна каже, що ще не вирішила, чи працюватиме за фахом, але вчитися їй подобається. У групі з 30 осіб вона єдина дівчина, але з хлопцями ладнає. Запевняє, що вони над нею не кепкують і не поводяться зверхньо, навпаки – ставляться з повагою.

Це підтверджує й одногрупник Аміни – Денис Швидкий.

– Не бачу нічого поганого в тому, що дівчина опановує цю професію. Якщо в неї все виходить, то я тільки за. А в неї виходить. Сам я обрав професію зварювальника, бо вона затребувана та перспективна. Планую працювати за фахом, – каже Денис.

Не жіноча робота?

BGImage

BGImage

BGImage

Викладає цю (не)жіночу дисципліну у Південноукраїнському коледжі вже кілька десятиліть Наталя Анатоліївна Верчук. Випустила 10 груп, ця – 11-та. Найперша група, згадує Наталя Анатоліївна, мала у складі лише хлопців, а потім майже в кожну приходили дівчата. У нинішній їх аж шестеро з 30 учнів. Це вперше так багато.

У здобувача освіти за фахом електромонтер з ремонту та обслуговування електроустаткування Максима Крюгера інша думка з приводу «чоловічих» і «жіночих» професій. Він категорично проти, щоб дівчата ставали електрикинями.

– Ми вважаємо, що дівчатам тут не місце. Це не жіноча професія. Їх струмом потім як довбане! Вони слабкі для цього, – безапеляційним тоном заявляє Максим Крюгер.

Із цим не погоджуються одногрупниці Максима – Ангеліна Семенова, Олександра Фролова та Марія Пітомцева. Юнки кажуть, що жінки мають займатися тим, чим хочуть. Зокрема й розетку встановити, і проводку провести для них не проблема. Жінка не мусить бути домогосподаркою, вона має право вибору – наперебій коментують майбутні електрикині та розповідають, чому вирішили обрати саме таку професію.

– Я неодноразово допомагала татові з електрикою, мені сподобалося це робити. Після навчання планую працювати за фахом, – пояснює Саша Фролова.

– Мені пропонували вчитися на кухаря, але я подумала, що і так вмію готувати й обрала складніший шлях. Зовсім не шкодую, що потрапила сюди. Тут гарний колектив, цікаво проводять заняття. Закінчу навчання й теж працюватиму за фахом, – упевнено каже Ангеліна Семенова.

– Я з дитинства любила крутитися біля батька. У нього професія теж пов’язана з електрикою. Після навчання повернуся в рідне місто – Кривий Ріг і шукатиму там роботу за фахом. Згодна, що ця професія важка, але жінкам вона під силу, – рішуче заявила Марія Пітомцева.

Читайте також: Б’юті-сфера – не лише для жінок. Історія Алексана Мусаєляна – перукаря з Южноукраїнська

Не чоловіча справа?

Існує думка, що найкращі кухарі – це чоловіки. Але на кухні переважно бачимо жінок. Це, мабуть, тому, що чоловікам більше до душі керувати, каже Валерія Тимченко – учениця третього курсу. Сама вона обрала таку професію, бо полюбила готувати ще з 13 років. Валерія помітила, що не всі хлопці, які навчаються в коледжі, серйозно ставляться до кухарської справи – деякі навчаються для галочки. Однак є такі, що дуже смачно вміють готувати.

Першокурсник Олександр Тихомиров куховарить із 10 років. Він сам любить їсти страви власного приготування й залюбки частує рідних та друзів. Особливо хлопцеві подобається піца. А от третьокурсник Богдан Березовський зізнається: професію кухаря обрав не з власної волі. Так сказали батьки. І додає: лише для того, щоб мати навички приготування їжі. Після випуску планує вчитися далі, але не за цією спеціальністю. Одногрупник Богдана – Андрій Мітєв – поки ще не визначився, чи працюватиме кухарем після закінчення коледжу, хоч і любить готувати.

Викладачка кухарської справи Рима Миколаївна Фодченко радіє, коли серед новеньких бачить юнаків. Навіть, якщо в групі їх п’ятьшість. Каже, що одразу помітно, коли в людини є мотивація – значить буде толк.

– Ця професія в нашому коледжі введена тільки чотири роки тому. Після навчання учні виходять кухарями 4 розряду. Я знаю наших випускників, які працюють в Миколаєві за фахом. Вони задоволені роботою, – зауважує Римма Миколаївна.

Читайте також: Южноукраїнська кранівниця Марина Дума: «Волонтерство – це моя стихія»

Протест стане справою життя?

Ірина Станіславівна Балашова працює в навчальному закладі понад три десятиліття. За освітою – електрикиня, готує наразі слюсарів за інтегрованою спеціальністю: слюсарів з ремонту реакторно-турбінного устаткування й слюсарів контрольно-вимірювальних приладів та автоматики. Такі фахівці/ фахівчині затребувані на атомній станції, тому в здобувачів/здобувачок освіти є всі шанси знайти високооплачувану роботу. Дівчат, охочих здобути даний фах, небагато: на другому курсі – дві, на першому – одна.

Другокурсниця Вікторія Мороз приїхала з сусідньої Олександрівки. Її мама – бухгалтерка, тому для доньки хотіла іншої професії. Віка планувала вступити до коледжу після 9 класу, однак вчителі та рідні вмовили не робити цього. Наполягали на тому, аби старанна учениця вступала до вищого навчального закладу. Проте юнка не знала, яку спеціальність обрати. Вона не хотіла, щоб мама марно витрачала гроші на її навчання. У державному коледжі в Южноукраїнську можна безоплатно здобути професію, ще й отримувати стипендію. «Буде професія – буде робота, а далі побачу», – вирішила Вікторія.

– Те, що я обрала саме цю спеціальність – протест. Якщо я – дівчина, це не значить, що я не можу займатися тим, що роблять хлопці. Мені завжди подобалися точні науки – фізика, математика. У нас багато цікавих предметів: радіаційна безпека, устаткування, атомні електростанції. Вивчаємо механізми, як це все працює. Спочатку хлопці дивилися косо, але згодом почали мене поважати. Насправді руками я особливо робити нічого не можу, поступаюся хлопцям у фізичних якостях. Але мене не цькують за це. Зате в теорії я попереду них. У цій професії є перспектива росту. Це лише маленький крок до моєї цілі. Вчитимусь далі за цим напрямком і намагатимусь влаштуватися на атомну електростанцію, – ділиться планами майбутня слюсарка Вікторія Мороз.

Матеріал створено за підтримки Волинського прес-клубу

Читайте нас в Google News.Клац на Підписатися