У суботу, 21 серпня, Южноукраїнська громада відзначає День Костянтинівки. З цього приводу виникає питання: «А скільки років налічує історія найближчого до міста енергетиків населеного пункту, на землях якого (частково) зводився Южноукраїнськ?»
Взявши до уваги, що в місті є вулиця 300 років Костянтинівки, можна припустити, що селище існує вже більш, ніж три століття. Але скільки точно? У Вікіпедії (без посилання на джерело) сказано, що воно засновано в 1703 році (у тому самому, коли цар Петро I засновав Санкт-Петербург!). Виходить, що Костянтинівка старше, ніж Вознесенськ, Одеса, Миколаїв та Херсон?
Початково це було одне з поселень Бугогардової паланки: запорізький зимівник, що охороняв переправи в районі Богданівських порогів на важливому торговою шляху з Галіції в Крим.
У 30-х роках XVIII ст. під час грабіжницького набігу татар зимовник був спалений, церква зруйнована. Згодом козаки побудували новий укріплений прикордонний пункт, навколо якого почали селитися селяни-утікачі. У другій половині XVIII ст. кількість жителів його значно зросла. Можливо, це вже була Костянтинівка?
У 26-томному виданні «Історія міст і сіл Української РСР» є велика стаття, присвячена Костянтинівці, але точної дати її заснування і там немає.
Ігор Латій, колишній заступник голови Костянтинівської селищної ради, розповів легенду, за якої вважається, що Костянтинівка була заснована наприкінці серпня 1703 року. За неперевіреними даними, молдавський князь видав свою доньку Олександру за Костянтина та подарував подружжю землі біля Південного Бугу. Там і виникли селища Олександрівка і Костянтинівка.
У 1772 р., коли царський уряд надав 720 десятин землі колишньої Бугогардівської паланки поміщикові Байдакові, в селі мешкало 98 кріпаків. У 80-х роках XVIII ст. сюди переселилося багато молдаван, що рятувалися від ярма турецьких феодалів, які панували в Молдавії. Але й тут вони потрапили в кабалу до поміщика.
У документах кінця XVIII ст. населений пункт вперше згадується під назвою Костянтинівка. Це на декілька десятків років пізніше, ніж вважають нинішні костянтинівці.
Вже тоді населення займалося риболовлею, скотарством, землеробством. Сіяли ярову пшеницю, ячмінь, жито. Недалеко від села на берегах Південного Буга височіли гранітні скелі, де примітивним способом добували граніт для мощення доріг.
В першій половині XIX ст. в Костянтинівці, що увійшла до складу третьої округи Херсонського військового поселення, розквартирували сотню козаків Бузького уланського полку. Жителів села взяли на особовий облік, розподілили по різних категоріях. Так звані господарі, що входили до поселенського підрозділу, одержували ділянку землі, будинок, сільськогосподарський реманент. Їхні помічники зачислялись до діючих або резервних ескадронів. Кожен господар утримував трьох помічників, двох — з діючих підрозділів, одного — з резервного, останній фактично працював на хазяїна. Хлопчики з ll-річного віку навчалися військової справи і згодом поповнювали військові підрозділи.
Всіх поселенців примушували по три дні на тиждень працювати на землях багатих козаків.
На час ліквідації військових поселень у 1857 році населення Костянтинівки становило 1919 осіб.
Згідно з указами про поземельний устрій державних селян 1866—1867 рр., жителі Костянтинівки одержали наділи по 3,5 десятин на ревізьку душу, з яких лише 2 десятини орної землі. Ці землі були малопридатними для землеробства, тому вони мусили орендувати родючіші землі у поміщиків, щороку віддаючи за кожну десятину по 3 карбованця. Усіх жителів зобов’язували відбувати різні повинності: лагодити шляхи, греблі тощо.
Наприкінці 80-х років ХІХ ст. куркулям, що становили 7-8% населення, належало 70% всіх земель; середнякам (30% населення) – 17% земельних угідь. Понад 40% селян користувалися 1-3 десятинами землі, 20% населення бідувало, не маючи її зовсім. У поміщиків-колоністів Дауенгауера та Гека було по 1,1-1,4 тис. десятин землі.
На 1885 рік в Костянтинівці налічувалося 2663 жителі у 527 дворах. Село ставало жвавим торговим пунктом. Діяли 17 дрібних промислових підприємств, 24 крамниці, склад лісу, 8 водяних млинів і вітряків. На кар’єрі, що належав багатію Гінзбургу, в 1881 році працювало 63 робітника. Зерно, м’ясо, вироби місцевих кустарів йшли на ринки Ольвіополя та Вознесенська. В самій Костянтинівці три рази на рік збирались людні ярмарки, щотижня — базари.
Під час революції 1905-1907 рр. в Костянтинівці за допомогою членів Вознесенської більшовицької організації було створено гурток, до якого ввійшли революційно настроєні селяни, всього 11 чоловік. Тоді ж оформилась селянська бойова дружина. В 1905 році костянтинівці спалили садиби трьох куркулів, почали захоплювати та ділити землю. До села прибув каральний загін. Бойову дружину Костянтинівки було розгромлено, активних учасників виступів заарештувано. Керівників бойової дружини стратили. Членів підпільного гуртка засудили до каторжних робіт.
Піж час столипінської аграрної реформи кілька зубожілих родин села виїхало в пошуках землі на Північний Кавказ. Та невдовзі вони повернулися до свого села жебраками.
Відставний військовий фельдшер лікував хворих різними настоями трав, коренів тощо. Про санітарний стан Костянтинівки ніхто не турбувався. Хати селяни будували невеличкі, вкривали їх соломою та очеретом. Будинки багатіїв були під черепицею та залізом.
Першу школу на 25 учнів у селі відкрили в 1882 році. Навчання велося російською мовою, хоча тут мешкали і росіяни, і українці, і молдавани. У 1912 році громада на свої кошти збудувала ще одну початкову школу.
Під час першої світової війни до армії було призвано 370 костянтинівців. Скориставшись тяжким становищем багатьох родин, сільські глитаї прибрали до своїх рук їхні землі. У 1916 році доведені до відчаю жінки мобілізованих солдатів розгромили хлібні магазини. Селяни відмовлялися здавати продукти, не виконували трудову повинність, запроваджену в зв’язку з війною.
В січні 1918 р. в Костянтинівці встановлено радянську владу. Але наприкінці березня село окупували австро-німецькі війська, які у листопаді залишили Костянтинівку. Потім до березня 1919 року в селі хазяйнували петлюрівці, яких змінили більшовики.
В липні 1919 р. незадоволені новими порядками вчинили заколот проти радянської влади та жорстоко розправилися з членами сільвиконкому, комуністами, активістами. Для придушення заколоту з Одеси прибув загін червоноармійців. Одна з вулиць села носить ім’я братів Чехмистренків, вбитих під час того куркульського заколоту.
Наприкінці серпня 1919 р. до Костянтинівки вдерлися денікінці. В січні наступного року частини Червоної армії розгорнули бої за село. Денікінці чинили впертий опір. Костянтинівка кілька разів переходила з рук у руки. 31 січня противник був розбитий.
27 липня 1920 р. на загальному сільському сході створено комітет незаможних селян, який допомагав вилучати лишки землі і зерна, забезпечував виконання державної продрозверстки. Для потреб хліборобів-бідняків організовано прокатну станцію сільськогосподарського реманенту, при ній обладнали невеличку кузню.
На 8 млинах, якими користувалися селяни всіх навколишніх сіл, та на маслоробні тоді працювало 73 робітники. Для населення було відкрито шість промислових і одну продовольчу крамницю, де товари продавалися по твердих цінах.
У 1921 році розпочав роботу пункт медичної допомоги, а в 1924 — лікарня на 15 ліжок і аптека. Початкову школу було перетворено на дитячий інтернат, в якому жило і навчалося 40 дітей-сиріт.
З 1923 по 1930 рр. Костянтинівка була районним центром.
У селі влаштували хату-читальню, політичний клуб, де відбувались мітинги, збори, голосні читання, бесіди. У 1923 році в Костянтинівці урочисто відкрили сельбуд. При ньому діяв гурток крою та шиття, залучали селянок до участі в художній самодіяльності, проводили бесіди на антирелігійні теми, урочисто приймали молодь до комсомолу.
В 1929 році організувався перший колгосп з поетичною назвою «Зелений барвінок». Через рік в Костянтинівці виникли артілі ім. Жовтневої революції, ім. Маркса — Леніна, ім. 12-річчя Жовтня, ім. газети «Правда». Колективізація загалом завершилась на початку 1931 р. На цей час було створено 7 артілей.
В 1931 році 20 куркульських сімей - ворогів радянської влади вислано за межі України.
Важливу роль в організаційно-господарському зміцненні артілей села відігравала Костянтинівська МТС. В 1930 році вона мала 18, а в 1935 вже 42 трактори, комбайни та іншу техніку. При МТС працювали курси механізаторів. У 1935 році їх закінчили 69 трактористів, 18 комбайнерів, 9 шоферів, 8 бригадирів.
Колгоспники щороку одержували на трудодень по 4-5 кг хліба. В 1937 році в артілі ім. Сталіна трудодень був ще вагомішим – 10 кг зерна й інших продуктів. Селяни почали краще одягатися, в хатах з’явилися радіоприймачі, швейні машини, велосипеди.
Діти навчалися в початковій, семирічній і середній школах. Приміщення середньої школи на 400 учнів трудящі збудували в позаробочий час. Кошти на обладнання школи виділила сільська Рада.
У сільському клубі, збудованому 1937 році, працювали гуртки художньої самодіяльності, зокрема співочий, драматичний та ін. Учасниками їх були цілі сім’ї. В клубі демонстрували кінофільми. Жінки-колгоспниці відвідували курси крою та шиття. Духовий оркестр клубу, який виконував симфонічні твори П.І. Чайковського, С.С. Гулака-Артемовського тощо, був кращим у районі. Фонд сільської бібліотекі становив 1700 книжок.
З перших днів Великої Вітчизняної війни сотні костянтинівців пішли до лав Червоної армії. Їх місце в колгоспному виробництві заступили жінки та підлітки. Повернулись до праці літні люди, які вже були на заслуженому відпочинку. Сільська рада та комуністи села створили винищувальний загін, який взяв участь в бою під Костянтинівкою разом з радянськими військами, що стримували натиск гітлерівців.
5 серпня 1941 р. в село вдерлися фашисти. Окупація тривала два з половиною роки. Понад 100 юнаків і дівчат окупанти вивезли до Німеччини. Величезних втрат зазнало село під час окупації. Гітлеровці спалили 120 житлових будинків, спустошили школи, лікарню, вивезли всю худобу. Більшість адміністративних приміщень лежала в руїнах.
24 березня 1944 р. населення радісно зустріло підрозділи 223-ї стрілецької дивізії 57-ї армії 3-го Українського фронту, що першими увійшли до Костянтинівки. Окупанти, відступаючи, підірвали приміщення MTС, де стояли трактори, комбайни. Збитки, заподіяні колгоспам, становили 30 млн. крб.
На фронтах другої світової війни загинуло 480 жителів села. Інвалідами повернулися додому 86 чоловік.
Невдовзі після визволення села відновила роботу лікарня. Відкрився дитячий будинок. У 1944 року, до початку занять, жителі методом народної будови відремонтували початкову школу. У 1949 відкрилася семирічна школа.
Відновилися роботи в кар’єрі «Каменяр». Тут працювало 45 робітників. В 1948 році промартіль успішно виконала державне замовлення на поставки граніту до Москви, а також на будівництво дороги Одеса - Київ. Видобуток граніту перевершив довоєнний рівень у півтора рази. У селі працювали харчокомбінат, промартіль «Перемога».
У 1950 р. артілі села об’єднались у дві: ім. Жовтневої революції та ім. 12-річчя Жовтня. Нові господарства міцніли. У 1961 р. обидві артілі об’єдналися в одну – ім. Жовтневої революції. Це було багатогалузеве господарство, на ланах якого працювали 1,4 тис. чоловік. За колгоспом закріплено 11,4 тис. га землі, з них 9 тис. га орної.
У 1968 р. в машинному парку господарства налічувалось 60 тракторів, 30 різних комбайнів, з них 15 зернозбиральних, 23 автомашини та багато іншої сільськогосподарської техніки. Це дало змогу механізувати більшість трудомістких процесів на полі, токах та фермах.
Крім колгоспу, де була зайнята основна кількість населення Костянтинівки, в селі працювало чимало промислових підприємств. Серед них маслозавод, що переробляв продукцію тваринницьких ферм. Всі процеси виробництва були механізовані. Щороку виробляють близько 5 тис. центнерів вершкового масла, 190 центнерів бринзи тощо. В селі працювали вальцьовий млин, лісопильня, відділення «Сільгосптехніки». В майстернях налагоджена потокова лінія для ремонту тракторів.
У 1953 р. стала до ладу міжколгоспна Костянтинівська ГЕС потужністю 800 кВт. Того ж року село повністю було радіофіковано.
Тільки за три роки восьмої п’ятирічки зведено 210 будинків. Відкрилися нові магазини: книжковий, господарчих товарів, продовольчий, сільунівермаг. В особистому користуванні костянтинівці мали 780 телевізорів, 860 радіоприймачів та радіол. Дияла стаціонарна лікарня на 35 ліжок. Хворих обслуговували 2 лікарі, 2 фельдшери, 14 медсестер.
В селі працювало близько 50 спеціалістів з вищою освітою. У двох школах – середній та восьмирічній – навчалося 700 дітей. При середній школі в літні місяці щороку діяв табір праці і відпочинку. Працювала й заочна середня школа, яку 1968 р. закінчило 20 колгоспників.
В Костянтинівці збудовано будинок культури на 600 місць, де встановлено стаціонарну кіноустановку з новим обладнанням. У гуртках художньої самодіяльності займалося 120 чоловік.
В 1976 р. Костянтинівка стала селищем міського типу.
В січні 1989 р. чисельність населения селища була 4397 осіб.
Станом на 1 січня 2013 р. чисельність населения Костянтинівки була 2238 осіб.
У 2019 р. населення Костянтинівки було 2142 людини.
За матеріалами відкритих джерел
