Діти – рушії змін у суспільстві. Якщо ми з раннього віку пояснюємо їм, що люди з інвалідністю – повноцінні члени громади, вони виростають без упереджень. Чесні розмови без прикрас, але з логічними поясненнями, мають починатися змалку.
Ми зробили коротку інструкцію для батьків, аби полегшити комунікацію з дітьми на тему інвалідності. За основу взяли інформацію з сайту Міністерства охорони здоров'я, яку підготували на основі «Довідника безбар’єрності».
Пропонуємо також пройти тест і зрозуміти, наскільки ваша мова безбар'єрна: «Візочник» – це відверто образливо. Пройди тест, щоб спілкуватися коректно
Задовольняйте цікавість
Діти ставлять прямі запитання, і це природно. Важливо не відмахуватися, а відповідати. Коли дитина розуміє, що світ різноманітний, вона вчиться приймати інших – це і є ментальна доступність.
Нормально, якщо ви не знатимете відповіді на певні питання, тож будьте чесними з дитиною. Скажіть, що зараз у вас немає відповіді, однак ви обов'язково повернетеся до цієї теми трохи згодом.
Побачили людину з протезом? Не вигадуйте фантастичних історій типу «йому/їй не було боляче». Краще скажіть: «Лікарі допомогли цій людині, і тепер вона може пересуватися з протезом».
Використовуйте момент
Загалом, у дітей набагато менше стереотипів, порівняно з дорослими. І для того, аби дитину нічого не бентежило чи не лякало, допоможіть їй дізнатися більше про людей з інвалідністю та розкажіть про речі, які полегшують їм життя: про колісні крісла, шрифт Брайля, слухові апарати, собак-поводирів, жестову мову тощо.
Не варто організовувати просвітницькі бесіди з дітьми та читати їм лекції. Найкраще робити це в контексті побаченого. Поясніть про пандус, коли бачите його разом. Розкажіть про тактильну плитку, коли проходите повз. Саме тоді пояснення найкраще закарбовується в дитячій пам’яті.
Менше емоцій, більше знань
Діти часто лякаються не інвалідності, а реакції дорослих. Якщо ми говоримо спокійно, без жалю і надмірних емоцій, дитина теж сприйматиме спокійно. Добирайте прості слова, зрозумілі віку дитини.
Пам’ятайте, що дитині не потрібні від вас енциклопедичні знання. Для такої бесіди достатньо навчитися базових принципів толерантності, найголовніше з яких – це розуміння, що люди різні і це нормально. Всі ми особливі по-своєму, тому дізнаватися особливості кожної людини, враховувати їх і пізнавати, як живуть інші люди – це важливо і неймовірно цікаво.
Діти легко діляться тим, що почули вдома. Якщо ви поясните дитині, чому пандус важливий, вона розповість про це друзям. А ті – своїм друзям. Так змінюється ставлення в цілому суспільстві. Маленькі розмови мають великий ефект.
Дозволяйте взаємодію
Якщо ваша дитина спілкуватиметься з дітьми з інвалідністю, не забороняйте, а допоможіть навчитися толерантно ставитися. Поясніть дитині, що мати відмінні риси – це не є бар’єром чи перепоною для спілкування. Навпаки – це нові можливості дізнатися щось корисне та нове.
Наприклад: Дівчинка Таня має порушення слуху, це її відмінність, як от в тебе ластовиння на носі. Таня спілкується жестовою мовою і ти також можеш вивчити якісь фрази, щоб вона тебе зрозуміла. Так спілкуватися з нею буде навіть цікавіше.
Вчіть коректним словам
Важливо розуміти, що дитину можуть цікавити деталі, в неї може бути багато додаткових запитань, однак не бійтеся слова «інвалідність». Головне правило – насамперед говорити про людину, а не її діагноз чи стан здоров'я: «людина з інвалідністю», а не «інвалід», «дитина з аутизмом», а не аутист. Пояснюйте дітям, що кожен має право сам визначати, як називати себе. Але ми повинні вживати коректні формулювання.
Також важливо донести, що рівне та однакове ставлення до людей базується насамперед на повазі, а не на страху чи жалю. Тому важливо бачити передусім людину, яка потребує вашої підтримки і розуміння. Адже підтримка – це вже розмова на рівних.
Публікація стала можливою за підтримки уряду Великої Британії в межах проєкту «Посилення інформаційної екосистеми в малих громадах України шляхом підтримки незалежних локальних медіа”, що впроваджується ГО «Агенція розвитку локальних медіа АБО». Погляди, висловлені в цій публікації, є позицією автора(-ів) і можуть не збігатися з офіційною позицією уряду Великої Британії.
