Під час тренінгу для журналістів Дніпропетровської, Запорізької, Харківської, Донецької, Херсонської та Миколаївської областей «Протидія дезінформації на півдні та сході України», що відбувся у Києві в рамках спільного проєкту Українського кризового медіацентру та Естонського центру Східного партнерства, була проведена серія колективних інтерв’ю. Представники регіональних ЗМІ мали змогу поставити запитання Любові Цибульській, керівниці центру стратегічних комунікацій і інформаційної безпеки при Міністерстві культури та інформаційної політики України, Тарасу Шевченку, заступнику міністра культури та інформаційної політики. Журналістам презентували результати дослідження ГО «Детектор медіа» та Групи з аналізу гібридних загроз «Дезінформаційний ландшафт у східній та південній Україні: спільні наративи та джерела».
Епідемія коронавірусної інфекції та карантин внесли свої зміни до попиту на інформацію та її споживання. Згідно із соціологічними дослідженнями «Детектора медіа» та КМІС (Київський міжнародний інститут соціології) 94% українців мають доступ до українських телеканалів, 39% - до російських. Центральні українські телеканали залишаються найбільш поширеним джерелом інформації. Проте роль соціальних мереж з 24% у 2019 році зросла до 44% у 2020 році.
По дві години на добу перед телевізором та в інтернеті – такий середній показник споживання інформації мешканцями південних та східних областей.
За даними опитування, близько 30% респондентів не користуються жодною соціальною мережею або месенджером. Найбільший попит на YouTube (52%), Viber (49%), Facebook (46,5%), Instagram (30%). Інші сервіси називали не більше ніж 6% опитаних. Опитані «Детектором медіа» експерти кажуть, що різні соціальні мережі та сервіси формують різні типи поширення інформації або дезінформації.
Так, у Facebook спрацьовує «стадний інстинкт»: користувач, долучившись до спільноти, починає довіряти їй та інформації, яку вона поширює. У YouTube алгоритми формують «інформаційну бульбашку», що створює передумови для отримання однобокої інформації. У Viber поширюють геть неправдоподібні фейки, адже часто немає культури посилання на джерело інформації.
Telegram набув популярності в Україні в останні роки. Саме цей месенджер із функціями соціальної мережі виявився однією із головних зон поширення пліток, теорій змов, мови ворожнечі та дезінформаційних наративів (сталий набір тверджень або оцінок, який загалом покликаний впливати на громадську думку, перебільшуючи або спотворюючи картину дійсності). Анонімні телеграм-канали створюють видимість глибокої обізнаності, привчають свою аудиторію до сприйняття чуток, натяків і так званих «інсайдів» (повідомлень, які неможливо перевірити) замість якісних нових.
Коли говорять про дезінформацію, перше, що згадується – це фейк. «Проте структурним елементом пропаганди є саме наратив, а не фейк. Фейки можуть бути надзвичайно впливовими, деструктивними, мати шкідливі наслідки. Але життя їх занадто коротке, - каже керівниця Групи з аналізу гібридних загроз Українського кризового медіацентру Олександра Цехановська. - Наратив як довгострокова історія, як інтерпретація подій, дозволяє сформувати дуже стійке бачення об’єкту. Об’єктом може бути будь-що: країна, міжнародна організація, явище (наприклад, пандемія) тощо».
«Не варто фокусуватися на фейках», - вважає Любов Цибульська. «Фейки – це дуже дрібна риба, треба фокусуватись на наративах. Фейки легко викрити. Найгірше – це майстерно сконструйований наратив проти нас, який може містити 98% правди, інформація взагалі може бути правдивою, це може бути селективний підбір фактів. Якщо вам постійно в випусках новин будуть показувати лише катастрофи, то у вас складається враження, що ви живете в небезпечному місті чи державі», - каже керівниця центру стратегічних комунікацій ті інформаційної безпеки при Міністерстві культури та інформаційної політики України.
У дослідженні йдеться про основні російські наративи про Україну, які просуваються роками, а саме: «В Україні громадянська війна», «В Україні потужна русофобія», «В Україні процвітає фашизм», «Україна – це недодержава», «Україна – маріонетка Заходу». Використовуються для цього всі наявні інструменти.
«З огляду на різноманітність суб’єктів дезінформації, виробників та розповсюджувачів контенту, переважна більшість соціальних груп, що проживають на південному сході України, можуть зазнати впливу антиукраїнських та проросійських наративів, - йдеться у ключових висновках дослідження. - …Існує багато драйверів поширення та привабливості ворожих наративів. Це, наприклад, ностальгія за радянським минулим, ідеологізація історичної пам’яті, політизація мовного та релігійного питань, соціально-економічна нестабільність тощо».
Дослідження містить рекомендації щодо протидії дезінформації. Отже, зусилля державних органів, органів місцевого самоврядування повинні бути спрямовані за двома напрямами:
-
Групові тренінги з медіаграмотності для відносно недосвідчених споживачів інформації з метою підвищення загального рівня знань та необхідних навичок на особистому рівні.
-
Комплексні програми розвитку для місцевих журналістів у цільових регіонах з метою підвищення їхньої пристосованості до нових медіавикликів, посилення їхнього почуття відповідальності як працівників ЗМІ, а також підвищення рівня компетентності редакцій та медіа.
