Серед тих, кого першого жовтня вітали з Днем захисників і захисниць, – атомник Максим Ганжа. На Південноукраїнську АЕС хлопець влаштувався цього літа після демобілізації. Працює в цеху з ремонту реакторного устаткування енергоремонтного підрозділу. Нині йому 22 роки. На війну він пішов у 19.

До колективу південноукраїнських атомників Максим Ганжа долучився на початку цього літа. До війська вступив у 2023 році. На війні бойовий медик із Південноукраїнська рятував життя побратимів. У дев’ятнадцять років він зміг здолати спротив рідних і близьких, переконав у своїх серйозних намірах працівників територіального центру комплектування.

Фото: ​ Фото з особистого архіву Максима Ганжі ​

– Тоді мої друзі потрапили в полон. Я зрозумів, що їм потрібна допомога та медики. На той момент я вже пройшов курси першої допомоги у мальтійців і мав мінімальну базу: міг надавати першу домедичну допомогу, інтубувати, проводити серцево-легеневу реанімацію. Я вирішив, що цих знань мені достатньо, аби рятувати хлопців, – пояснює Максим.

Війна застала Максима вдома. Саме того дня він планував їхати до Одеси, де на той час навчався. Зважаючи на обставини, диплом хлопець захищав уже з окопу. З перших днів повномасштабного вторгнення він почав шукати застосування власним силам і навичкам. Волонтерив, вступив до ТрО та збирався на війну, попри те, що призовний вік на той час був 27 років.

Фото: Фото з особистого архіву Максима Ганжі

У 2023-му хлопець втілив свої плани в життя. Вийшло дещо не так, як замислював. Замість 36-ої бригади морської піхоти він опинився у 214-му батальйоні «OPFOR». Підписав контракт і полетів на навчання до Британії. Попри бажання служити медиком, Максима записали у штурмовики, проте доля вирішила, що його місце все ж там, де потрібна медична допомога.

– Коли пішов другий тиждень навчання, я пошкодив ногу і не міг займатися разом з усіма. У той час я познайомився з інструкторкою з тактичної медицини. Її звали Елісон. Вона почала мене вчити як проводити голкові декомпресії, інтубацію, зупиняти масивні кровотечі, як відрізнити їх від звичайних, – згадує наш співрозмовник.

З цим багажем знань, але в ролі гранатометника, молодий захисник опинився на передовій під Бахмутом. Він не приховує – було страшно, проте сил додавала думка, що побратимам потрібна його допомога. Вже тоді паралельно з основним завданням він виконував функції бойового медика. Пізніше хлопця призначили стрільцем-санітаром, а згодом він став головним медиком роти. Про сміливість, відданість і вмотивованість Максима говорить і нагорода Головнокомандувача Залужного. 14 жовтня 2023 року наш земляк був відзначений почесним нагрудним знаком «За збережене життя». Недаремно, адже таких випадків, як тоді, на його бойовому шляху було чимало.

Фото: Фото з особистого архіву Максима Ганжі

Свою роботу «Дорі» (а це позивний Максима, який він отримав ще в Британії) виконував навіть тоді, коли довелося надавати медичну допомогу ворогу. Він каже: у той момент думав лише про те, що врятоване життя росіянина – це шанс витягнути з полону когось зі своїх.

На запитання про найважливіші якості для медика на війні, хлопець назвав здатність зберігати холодний розум, а ще – людяність. Саме вона відчувається в ньому найбільше з моменту першого знайомства. Воно, до речі, відбулося в музеї. До Дня української музики хлопець заспівав у складі дуету. Крім того, він є учасником народного камерного хору «Ренесанс», який працює на базі Палацу культури «Енергетик» філії «ВП ПАЕС», та й загалом пісня з Максимом із дитинства. Навіть поранених побратимів евакуює під музику.

Найважче на війні – втрачати друзів, говорить Максим. Влітку 2024 року на Курахівському напрямку він пережив загибель найближчого товариша. Цей і багато інших моментів призвели до психічного та морального виснаження, а потім – демобілізації. Максим працевлаштувався на Південноукраїнську АЕС до енергоремонтного підрозділу. У ньому планує працювати й надалі, але вже… після війни. Він ухвалив рішення знову повернутися на фронт:

– Робота з арматурою на атомній станції нагадує хірургічний процес. Розкриваєш, дістаєш те, що зламалось, і ремонтуєш. Так само в хірургії. Тобі треба розкрити рану, дістати уламок і знову зашити. Для мене це стало якимось флешбеком чи дежавю. Мене не покидають думки, що в цей час, поки я ремонтую арматуру, я міг би рятувати комусь життя. Мене мучить совість.

У свій батальйон Максим повертається ще з одним переконанням. Коли потрапив до колективу Південноукраїнської АЕС, він побачив, скільки на підприємстві роблять для Перемоги. Хлопець і сам не раз звертався по допомогу для свого підрозділу, але тепер пересвідчився на власному досвіді, що байдужих серед атомників немає.

Авторка: Ірина Павлова

Читайте також: Тариф на теплову енергію у Південноукраїнську майже не змінився: «Енергоатом» пояснив його структуру
Читайте також: Оперативно і об’єктивно: 25 років радіо ПАЕС на хвилях FM
Читайте також: Тепло «Іскри»: як на Південноукраїнській АЕС допомагають відновлюватися українським воїнам
Читайте також: Науковий потенціал молодих атомників для енергетичної незалежності України
Читайте також: Атомне серце волонтерства: як працівники ПАЕС створили потужний осередок допомоги
Читайте також: Водна криза на Південному Бузі
Читайте також: Історію пишуть люди: зустріч з письменниками та книговидавцями у Південноукраїнську
Читайте також: Енергетична англійська: південноукраїнські атомники змагалися у знанні міжнародної мови
Читайте також: Там, де мрія - це дія: як ліцеїст готується стати енергетиком
Читайте також: Південноукраїнську АЕС з робочим візитом відвідав керівник Енергоатома
Читайте також: Науковий потенціал молодих атомників для енергетичної незалежності України
Читайте також: День молоді 2025: відкрита розмова про розвиток і перспективи на ПАЕС
Читайте також: Нові обличчя УкрЯТ: драйвери розвитку та інновацій