22 листопада Україна вшановує памʼять мільйонів жертв Голодомору 1932–1933 років та голодів 1921–1923 і 1946–1947 років. Редакція ЮжкаNews.City отримала копії архівних документів, що зберігаються у Державному архіві Миколаївської області. На основі цих матеріалів історик-архівіст Олександр Серединський підготував ґрунтовний аналітичний огляд про перебіг подій Голодомору на Миколаївщині та масштаби злочинної політики радянської влади, які призвели до масової смерті українців.

Голодомор 1932-1933 років

Документи Державного архіву Миколаївської області свідчать

Голодомор був штучним і зумовленим політичними рішеннями

Прямі архівні свідчення доводять: масовий голод спричинили насильницька колективізація, хлібозаготівлі та репресії проти селян; політика розкуркулення та продрозкладка фактично позбавили населення їжі.

Миколаївщина була одним із регіонів, що сильно постраждали

Наприкінці 1932 і на початку 1933 рр. голод охопив більшу частину України, зокрема і територію сучасної Миколаївської області, та набрав масового характеру. З місць до органів влади надходили тривожні запити, листи-благання про допомогу.

Один із них надійшов до редакції газети «Шлях індустріалізації» і був такого змісту: «Голодуємо! Повідомляю всі миколаївські організації, що члени комуни ім. Леніна Тернівської сільради дуже голодують, вже чотири дні не бачать навіть крихти хліба. Просимо миколаївські організації звернути на це увагу та дати негайно допомогу. 7.3.33 р. Писав (член комуни)».

Зрозуміло, що цей лист не було тоді опубліковано в газеті.

Автор: Документи Державного архіву Миколаївської області свідчать

У багатьох колгоспах Миколаївщини склалось дуже тяжке становище. Так, наприклад, члени правління одного з колгоспів Новобузького району писали до райвиконкому: «Засобів для життя ніяких не маємо, живемо виключно тим, що одержуємо з елеватора у вигляді харчової допомоги, в останні дні ми нічого не одержуємо... Роботи стоять нерухомо, люди зовсім ослабли і є масове опухання, що через декілька днів несе смертні наслідки...».

Автор: Документи Державного архіву Миколаївської області свідчать

В одному із протоколів засідання бюро партосередку при колгоспі ім. Сталіна Пересадівської сільради зазначалось, що станом на 18 квітня 1933 року в колгоспі перебувало на громадському харчуванні 1845 осіб, однак продовольчих ресурсів було тільки на два дні. Хворих від недоїдання – 390 колгоспників, тільки у березні-квітні сталось понад 100 смертних випадків.

Секретар Миколаївського міського партійного комітету Шулькін писав у квітні 1933 року секретарю Одеського обкому партії Вегеру стосовно тяжкого становища, яке склалось у Миколаївській приміській зоні: «...Зараз у більшості колгоспів залишились такі ресурси, які дають можливість протриматись мінімум 4-5 днів. Загострилось становище з тяжкохворими, особливо з дітьми. При величезному напорі знизу змушений, хоч ще нема 15 числа, ¾ відпущених Вами продовольчих ресурсів на квітень місяць віддати. Прошу це дуже врахувати і, якщо є хоч найменша можливість, при ваших розрахунках становища в районах додати якийсь-то мінімум продовольства на квітень місяць для нашого району...».

У місті Миколаєві вживались певні заходи по боротьбі з голодом, а саме: з 20 лютого 1933 року до встановленого стандарту хлібозабезпечення була запроваджена домішка у розмірі 3% соняшникової макухи, затверджувались норми видачі хліба на підприємствах міста, у червні 1933 року була встановлена середньодобова потреба реалізації комерційного хліба по Миколаєву – 70 тонн у день.

Однак селяни фактично були кинуті напризволяще. Сталін продовжував відстоювати злочинну політику по хлібозаготівлі. 6 грудня 1932 року за підписами В. Чубаря і С. Косіора була прийнята постанова Раднаркому УРСР і ЦК КП(б)У «Про занесення на «чорну дошку» сіл, які злісно саботують хлібозаготівлі».

Щодо цих сіл було вирішено вжити таких заходів:

1. Негайно припинити довіз товарів, цілком припинити кооперативну і державну торгівлю на місці і вивезти з відповідних кооперативних і державних крамниць всі наявні товари.

2. Цілком заборонити колгоспну торгівлю як для колгоспників, так і для одноосібників.

3. Припинити всіляке кредитування, провести дотермінове стягнення кредитів та інших фінансових зобов’язань.

4. Перевірити й очистити органами РСІ кооперативні і державні апарати від всіляких чужих і ворожих елементів.

5. Перевірити і очистити колгоспи цих сіл, вилучивши контрреволюційні елементи, організаторів зриву хлібозаготівель.

Наприкінці грудня 1932 року репресивні заходи набули значного поширення. Своїми рішеннями право занесення сіл та колгоспів на «чорну дошку» почали здійснювати райвиконкоми. Так, станом на 25 січня 1933 року тільки у Новобузькому районі було 6 колгоспів, які зазнали репресій за невиконання плану по хлібозаготівлі. Крім того, по цьому ж району було ще 10 колгоспів, які хоч не були занесені на «чорну дошку», але до них також були застосовані репресії.

Про опухлих від голоду колгоспників та одноосібників згадали лише напередодні весняної посівної кампанії 1933 року, коли стало очевидним, що без мінімальної харчової допомоги сільським трудівникам вона буде просто зірвана.

Однак і тоді продовольча допомога надавалась, як правило, тільки тяжкохворим колгоспникам та одноосібникам. Секретар Миколаївського міського партійного комітету Шулькін у листі від 21 квітня 1933 року секретарям сільпартосередків та уповноваженим міськкому писав: «...Якщо на ґрунті голоду буде хоча б один смертельний випадок у вашому селі, безумовно, керівний склад буде виключений з партії та відданий під суд. Крім того, вважаємо необхідним попередити, що продовольча допомога в травні місяці буде дуже незначною і вам належить вжити заходів до мобілізації всіх внутрішніх ресурсів».

А через кілька днів на засіданні секретаріату Миколаївського міськпарткому приймається постанова про заборону видавати хліб із фондів колгоспів і продовольчої позики (крім тяжкохворих) на громадське харчування, в період дощу, коли немає виходу на роботу в поле.

Керівний склад колгоспів притягався до кримінальної відповідальності за порушення цієї постанови, як за розкрадання громадської власності. Керівники колгоспу «Жовтнева революція» Костянтинівської сільради Арбузинського району за те, що розпорядились скосити 0,45 гектара посіву жита, обмолотити його без відома МТС і без обліку та роздати хліб на труднощі, постановою районного партійного комітету від 17 липня 1933 року були виключені із партії і віддані до суду.

Разом з тим для навантаження на пароплави і наступної відправки на експорт на миколаївський елеватор завозилось у листопаді 1933 року по 6 тисяч тонн зерна на добу, а в грудні – 3,5 тисячі тонн. Для більшості партійного і радянського керівництва було байдуже, що в цей час умирало від голоду багато людей.

Коли робітник одного з миколаївських заводів запитав, чому в 1933 році на селі вмерло багато народу, то йому цинічно відповіли, що він «не розуміє політики партії в галузі соціалістичних методів праці».

Кількість померлих від голодомору 1932-1933 рр. в Україні неможливо точно підрахувати. Різні дослідники називають цифри від 2,5 до 8 млн жертв. Немає точних відомостей і про кількість померлих від голоду на Миколаївщині.

Таким чином, голодомор 1932-1933 рр. був наслідком спроби здійснювати соціалістичне будівництво воєнно-комуністичними методами. Проте примусова колективізація і накладена на колгоспи продрозкладка призвели до глибокої деградації сільського виробництва, що призвело до голоду.

За матеріалами Олександра Серединського – заступника начальника відділу інформації та використання документів Державного архіву Миколаївської області.

Читайте нас в Google News.Клац на Підписатися