Володимир Миколайович та Галина Михайлівна Пономарьови разом 55 років. Смарагдове весілля подружжя святкуватиме 22 квітня. Їхнє життя – це історія щоденної праці, поваги та взаємної підтримки. Сімейна пара погодилася поділитися з читачами ЮжкаNews.City своїми спогадами про знайомство та одруження. Згадали, як починали нове життя в Южноукраїнську, будували атомну станцію. А також розкрили свій секрет успішного шлюбу та злагоджених стосунків.
Знайомство, яке стало долею
Володимир та Галина познайомилися ще студентами, коли вступили до Томського політехнічного інституту у 1966 р. Молоді люди навчалися в одній групі. Їх зближувала дружна компанія та спільні інтереси. Театр, кіно, прогулянки, підготовка до сесій – саме з цього почалася їхня історія.
Володимир та Галина
– Ми обоє полюбляли вистави. На побачення ходили в театр оперети, – ділиться спогадами пан Володимир.
У групі було 20 хлопців і лише 6 дівчат. Молодики оберігали своїх подруг від сторонньої уваги, навіть на танцях не підпускали до них чужих кавалерів. Згодом з групи утворилися три подружні пари, зокрема й Володимир з Галиною. Одружилася пара на четвертому курсі, у 1970 році. Грошей майже не було, тож весілля зробили скромне: у студентській їдальні. У магазинах тоді прилавки були майже пусті. З продуктами допомогли батьки та декан їхнього факультету, а друзі організували святкування.
1970 рік
Весілля вийшло душевним і по-домашньому теплим, згадує подружжя Пономарьових. Після весілля молодят направили для проходження дипломної практики в Академію наук. Проєкти наукових робіт були настільки серйозні, що частина роботи залишилася засекреченою.
– Ми захищала свої перші дипломи у 1971 в день народження Володимира. А вже через тиждень народилася донька Світлана, – розповідає пані Галина.
Через два роки у родині з’явилася ще одна дитина – син Сергій.
Напружена робота та непрості завдання
Перші роки після інституту Пономарьови працювали на машинобудівному заводі. Пані Галина стала конструкторкою. Пан Володимир був спочатку майстром, потім старшим майстром, а згодом – головним механіком на заводі.
У 1981 році родина переїхали в Україну, тоді ще в село Костянтинівка. Володимира та Галину запросили працювати на атомній електростанції. На той час в місті побудували перший мікрорайон та частину другого, згадує подружжя. ПК «Енергетик» ще не було, тому донька Світлана ходила займатися танцями в будинок культури, який тоді був поруч з міським парком (біля СК «Олімп»). Син брав участь у спортивних змаганнях із плавання та легкої атлетики.
Діти Вололимира та Галини
Свій трудовий шлях на ЮУ АЕС чоловік розпочинав у цеху теплових підземних комунікацій (ТПК). Через рік став інженером, згодом – начальником цеху. Робота була напруженою, по 12 годин, інколи ночами. Саме Володимир Пономарьов з командою довели до ладу систему пожежогасіння, без якої не могли запустити перший блок, згадує непрості випробовування співрозмовник.
Галина Пономарьова працювала провідною інженеркою у конструкторському бюро. Подружжя доклало чимало зусиль до запуску станції, брали участь у вирішені критичних завдань. Це були роки напруженої роботи. Потрібно було готувати документацію, інструкції, схеми. Робота в атомній енергетиці вимагала особливої точності та відповідальності. За вагомий внесок у запуск першого енергоблоку родина навіть отримала автомобіль «Москвич». Неодноразово отримували нагороди за внесок у розвиток енергетики.
– Для того, щоб працювати на атомній станції, ми навчалися. У нас з Володею по дві вищі освіти. Проте мені довелося ще й третю здобути, тому що я займалася використанням нових технологій на станції. Тоді їздила в Німеччину отримувати диплом, – розповідає пані Галина.
Сімейні цінності
Згодом родина отримала підселення у новобудові: дві сім’ї на двокімнатну квартиру. Пономарьовим дісталося дев’ять квадратних метрів, але вони й тому раділи. Пізніше їм дали окрему трикімнатну квартиру у будинку на проспекті.
Біля річки взимку
– Багатоповерхівки, що були зведені до пуску енергоблоків, заселяли будівельники. А оперативний персонал, який набирали на АЕС, ставили в чергу на квартири. Тоді вона рухалася швидко, місто росло, було багато молоді та дітей, – розповідає Володимир Миколайович.
Попри напружену роботу, подружжя встигало будувати теплі та міцні родинні стосунки. У злагоді та любові виростили дітей, які обоє пішли батьківським шляхом. Дочка працює на керівній посаді в електроцеху, а син – начальником зміни електричного цеху на третьому енергоблоці. Обоє мають по дві вищі освіти.
Галина та Володимир Пономарьови мають троє онучок і двоє правнучок. В онучок різні шляхи: одна викладає англійську, інша медсестра, третя допомагає батькові в бізнесі.
Сім’я велика й дружна. Часто збираються разом на свята, ювілеї та просто так. Дідусь та бабуся допомагають онучкам: забирають з ліцеїв правнучок, навчають, граються. Галина Михайлівна передає їм свої знання: як малювати, випікати, господарювати.
Життєве гасло Пономарьових: «Сім’я і робота, а все інше додасться. Так казала бабуся. І ми цим живемо», – ділиться сімейними секретами пані Галина.
Активне життя на пенсії
Після виходу на пенсію подружжя не стишило ритм життя. Володимир став головою ветеранської організації міста. Разом із дружиною організовували зустрічі з ветеранами війни, записували їхні спогади, створювали архіви, які передавали в навчальні заклади міста. Разом з однодумцями проводили заходи для дітей. І по теперішній час подружжя опікується вихованцями з Центру соціально-психологічної реабілітації. Ветеранам мікрорайону МПЗ надають адресну допомогу. Також проводять волонтерську роботу, допомагають ЗСУ та внутрішньо переміщеним особам.
Наразі пара є членами ветеранської організації Південноукраїнської АЕС. Пані Галина веде альбом історії організації, де документує події, зберігає фотографії, статті про атомників. Володимир Миколайович входить до когорти спортсменів-ветеранів атомної станції. Чоловік брав участь у змаганнях з легкої атлетики, перетягування канату, шахів у спартакіадах профспілкової організації АЕС.
Рада ветеранів Південноукраїнської АЕС
Володимир полюбляє спорт і туризм. Часто дивиться трансляції змагань з біатлону і снукеру. Сам у молодості займався лижними перегонами, тому спостерігати за змаганнями – це і спогади, і задоволення. Донька поділяє захоплення батька, дивляться і вболівають разом. Із сином захоплюються риболовлею.
Секрет півстолітнього шлюбу
Подружжя розповіло завдяки чому їм вдалося прожити разом понад пів століття і зберегти хороші стосунки.
– Непорозуміння у вихованні дітей були, звісно, як і у всіх, але ми не ховалися по кутках. Завжди говорили одне з одним. Слухали та чули. І все вирішували разом.
Галина Михайлівна за знаком зодіаку Тілець, для неї головне – земля, стабільність та спокій. Коли їй важко, вона виходить у сад, працює з рослинами. Володимир Миколайович – Близнюки, йому потрібні повітря, рух, спілкування. Їхні стихії ніби різні, але саме це й стало джерелом балансу, пояснює жінка. Їхній дім – це простір, де завжди чекають гостей. І де родина – справжнє серце всього.
У випадку Пономарьових 55 років сімейного життя – це не про час, а про підтримку, роботу, терпіння і віру одне в одного.
- Підписуйтесь на наш канал в YouTube
- Читайте нас у Telegram
- Будьте в курсі всіх новин, долучайтеся до спільноти ЮжкаNews.City у Viber
- Читайте актуальні новини від ЮжкаNews.City у Facebook
- Обговорюйте новини та діліться актуальним в нашій групі Сучасний Южноукраїнськ у Facebook.
- Ми також є в Instagram та TikTok.
