До найромантичнішого свята Дня закоханих ми поспілкувалися про сокровенне з поважними сімейними парами, які прожили у шлюбі 40, 45, 50, 55 та 60 років! Подружжя розкрили секрети, як їм вдалося зберегти теплі стосунки, як вирішують непорозуміння між собою, та що вважають найголовнішим для щасливого сімейного життя. Вони щиро відповіли на питання: що таке кохання, і чи вірять вони в нього. Можливо, ці секретики стануть лайфхаками для пар, що лише починають спільне життя?
Історія перша - про родину Рожків. Віктор Вікторович та Світлана Леонідівна душа в душу прожили 40 років. Рубінове весілля святкуватимуть 26 лютого. Неймовірно, але ця сімейна пара через десятиліття пронесла ніжні почуття. Зараз, як і в молодості, вони освідчуються один одному в коханні, підтверджуючи свої слова поцілунками. Це достойний приклад молодшому поколінню. А родина у Рожків чимала: троє синів та п’ятеро онуків.
Цьогоріч у родині аж шість ювілейних дат
Подружжя гостинно запросило нас до себе у гості, мотивуючи це тим, що люблять спілкуватися з людьми, дивлячись в очі. Ще з дверей у квартирі відчувається позитивна енергетика. Господарі оселі виявилися щирими, життєрадісними та комунікабельними людьми. Ми розмовляли за чашкою чаю зі смаколиками. Пані Світлана зауважила, що якби зарані знала, що в домі будуть гості, то спекла б тортик. Виявляється, вона ще та майстриня солодкої справи. Після того, як вийшла на заслужений відпочинок, кулінарія стала одним з її хобі. Жінка також захоплюється ландшафтним дизайном, українською вишивкою та любить читати.
За розмовою з’ясувалося, що нинішній рік у родині Рожків багатий на ювілеї: крім річниці подружнього життя, Світлані виповнюється 60 років, Віктору – 65, старшому синові Анатолію – 40, двом онукам – по 10.
Молоді та щасливі Рожки в день свого срібного весілля.
Він читав книжку, а поряд пробігла мишка
Пані Світлана пам’ятає день, коли познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком – 11 жовтня 1982 року. Він працював токарем в дирекції атомної станції, а вона в охороні. За збігом обставин, обоє заступили на чергування у нічну зміну. Дев’ятнадцятирічна дівчина охороняла нове обладнання, яке тимчасово розмістили в цеху, де трудився двадцятичотирирічний Віктор Рожок.
– Він сидів. читав книжку. Дивлюся, вибігла мишка, походила біля нього і втекла. Я розсміялася. Так і познайомилися. Розговорилися та зіграли в шахи. Першу партію виграла я. Симпатія між нами виникла одразу, – згадує Світлана.
У січні наступного року Віктор зробив Світлані пропозицію, а через місяць вони побралися. Проживши разом 10 років – повінчалися.
40 років тому 26.02.1983р.
Кажуть, кохання з віком проходить. Неправда!
На подружній ниві було по-різному. Як і всі люди, сварилися, але, кажуть, ніколи при дітях. Темпераментна дружина завжди стояла на своїй позиції, а спокійний та терплячий чоловік давав їй можливість випустити пару.
– У мене до дружини така велика повага! Вона ж мені трьох синів народила! Люблю її, і цим усе сказано. Світлана знає мене краще, ніж я сам себе. А я її по цей час не можу до кінця пізнати. Вона постійно відкривається для мене з нового боку. Вона з родзинкою, і в цьому вся фішка, рішуче резюмує пан Віктор.
– Кажуть, кохання з віком проходить. Неправда! В юності більше пристрасті, потім повага, зараз – теплі почуття. Ми один без одного не можемо. Хоч як сварилися, але завжди спали в одному ліжку. Коли були молоді, нам казали: «Пройде рік-два перехочеться цілуватися.» Неправда! Ми й зараз цілуємося та отримуємо від цього насолоду, ділиться секретами подружнього життя пані Світлана.
Вона генерує ідеї, а він її в усьому підтримує
Рожки дійсно мають вигляд щасливих людей. Своїм позитивом вони залюбки діляться з іншими, мабуть, саме тому їхній дім – повна чаша. До них люблять приходити родичі та друзі. Але найбільшу радість отримують, коли збираються разом у селі Семенівка. Там у Віктора й Світлани є будиночок. Господиня не стримує свою фантазію та дизайнерські здібності: висаджує квіти, створює альпійські гірки, робить оригінальні кашпо. Вона активно генерує ідеї та втілює їх у життя. От чоловік пообіцяв зробити альтанку з дерева. Вже навіть станок для цього придбали.
Подружжя не просто відпочиває на пенсії, а насолоджується життям на повні груди. Віктор Вікторович пропрацював на атомній станції 36 років, з них 26 – у «брудній» зоні. Був токарем в ЦЦР, а потім в ЕРП. Світлана жартує: «Він у нас коронований токар», – і показує орден «За заслуги» III ступеня та відзнаку «Заслужений працівник Южно-Української АЕС».
– Я любив свою роботу. Працював не просто за зарплату, а тому, що подобалося. Дружина в мене теж дуже відповідально до всього ставиться. Коли прийшла працювати в наш цех, то мала навчитися читати креслення, і вона успішно це опанувала.
Світлана Рожок зітхає, адже не має вищої освіти, хоч і закінчила школу лише з двома четвірками. Мріяла бути геологом, однак забракло одного бала, щоб стати студенткою гірського інституту. Аби не гаяти час, пішла працювати. А потім сім’я, діти. Думала, вчитиметься заочно, але часу бракувало.
– Я часто жартую, що головне для дівчини вдало вийти заміж. Взагалі ні про що не жалкую. Працювала на різних роботах. Деякий час була санітаркою в лікарні. Після народження третього сина знову влаштувалася на атомну станцію, спочатку ліфтером, потім – у механічний цех, де працював чоловік. Я приймала замовлення на виготовлення продукції з металу. Іноді казала, що в мене гарячий цех не лише на роботі, а й удома, бо багато часу проводила на кухні: пиріжки, котлети, борщі, каші. Треба ж було годувати трьох хлопців і чоловіка.
35 років подружнього життя святкували у вишиванках. Гостей український дрес-код теж стосувався.
Кохання – це…
Кохання – це хвороба, відповіла Світлана. Коли несила жити без людини, яку любиш. Вона розповіла цікавий випадок з подружнього життя.
Віктор родом з Хмельниччини, Світлана – з Миколаївщини. Якось чоловік взяв відгул на п’ять днів, щоб поїхати до мами. Пройшло три дні, Світлана приготувала смачненьке, підмалювала очі й пішла на автовокзал зустрічати коханого. Мобільних телефонів тоді не було, але жінка серцем відчувала, що п’ять днів розлуки – це забагато. Вона не помилилася. О третій дня під’їхав автобус, а з нього вийшов Вітя.
Подружжя й зараз нерозлучне. Вони полюбляють гуляти разом, кататися на велосипедах, їздять відпочивати в санаторії. Удвох їм ніколи не буває нудно. Але онуки теж обожнюють проводити час з активними дідусем та бабусею.
Віктор та Світлана також активно допомагають місцевим волонтерам: сіткарям - тканиною, тим хто готує консерви - грошима на м'ясо, овочами, фруктами. Обєднують зусилля задля спільної перемоги.
На відпочинку в санаторії.
- Будьте в курсі всіх новин, долучайтеся до спільноти ЮжкаNews.City у Viber.
- Читайте актуальні новини від ЮжкаNews.City у Facebook.
- Обговорюйте новини та діліться актуальним в нашій групі Сучасний Южноукраїнськ у Facebook.
- Ми також є в Instagram
