Роки агресивних дій рф стали справжнім випробуванням для матерів, які проводжають своїх дітей на війну. Живуть від дзвінка до дзвінка і щодень, разом з усім українським народом, мріють про Перемогу. Южноукраїнка Лариса Тригуб так живе вже майже десятиріччя. Спочатку чекала двох синів із зони АТО, зараз один із них на фронті виганяє російського окупанта з рідної землі. «Я не побоюсь цього слова – вони патріоти», - з гордістю каже пані Лариса про своїх соколиків.
Володимир і Сергій, у місті енергетиків мешкають з 1991 року. Переїхали з Німеччини, де батько дітей проходив військову службу. В Южноукраїнську хлопці ходили у садочок, закінчили школу. Так склалося, що пані Лариса виховувала синів одна. З усіх сил старалася для того, щоб у її дітей було все необхідне.
Найпершим з військом поєднав своє життя молодший – Сергій. У 2016 році він, відбуваючи строкову службу в армії, підписав контракт на три роки та пішов в АТО. Служив у Волновасі Донецької області. Через півтора року до Сергія приєднався і Володимир.
- Діти пішли служити усвідомлено. Вони такі: сказали у бій, значить у бій. У них немає такого, щоб заради грошей. Ні, це не про них, - стверджує Лариса Тригуб.
Коли сини стали на захист країни, мати почала займатися благодійністю: створила громадську організацію та безкоштовно лікує тварин. Каже, саме ця діяльність допомагала їй весь цей час триматися та відвертати увагу від негативних думок.
Водночас жінка підтримувала своїх синів, як могла, адже переконана, що вони роблять так, як і мають чинити справжні чоловіки. Не зважаючи на контузії та поранення, хлопці героїчно витримали тяжкий для них період бойових дій у зоні АТО. Сергій та Володимир нагороджені медалями «Ветеран війни», з гордістю промовляє їхня мама. Але на цьому випробування для Лариси не закінчились.
Все змінила повномасштабна агресія росії з 24 лютого 2022 р. Ненька розуміла, що сини не будуть сидіти осторонь. І не помилилася, вони відразу вирушили до військкомату, щоб стати на захист Батьківщини. Але материнське серце не камінь, жінка каже, що на колінах благала, щоб сини її не залишали, бо не з чуток знає, як це – чекати їхнього повернення додому.
Тоді добровольцям відмовили, через те що мають «бронь», оскільки працюють на атомній станції. Однак молодший із синів на цьому не зупинився: доклавши чимало зусиль, він все-таки отримав від керівництва дозвіл піти на війну.
У липні 2022 року Сергій вирушив виганяти чужинців з рідної землі. Потрапив до 77 десантно-штурмової бригади. Пройшов навчання на командира підрозділу і почав навчати інших. Досвід з армії та АТО став у пригоді. Зі слів матусі, його там дуже поважають та прислухаються до нього. А коли син телефонує по відео, то хлопці особисто їй вітання передають і кажуть, що вони живі завдяки Сергію.
- І щоб ви розуміли, за рік жоден солдат у підрозділах, якими він командував, не загинув. Усі живі, - додає Лариса.
Вже там, на передовій, нашого земляка нагородили відзнакою Президента «За оборону України». Медаль вручили йому волонтери, які привозили допомогу. На той час Сергій перебував у 30-ти кілометрах від Бахмута, в Дружківці, де відновлювався після чергового поранення.
- Син заслуговує нагороди, бо він дружелюбна людина, останнє віддасть для своїх - мовить мати.
Дуже тяжко згадувати пані Ларисі той момент, коли напередодні власного дня народження Сергій отримав важкі поранення. Йому зробили операцію і відправили додому на реабілітацію. Єдине тоді тішило, що син був біля неї. Але не довго; через місяць він знову повернувся на фронт. Майже рік минув з того часу. Сергійко з передової не припиняє піклуватися про найріднішу, завжди, коли є можливість, телефонує. Переймається, щоб вона не сумувала, не плакала і мала гарний вигляд.
- Коли телефонує, буває чую по голосу, що щось не так, кажу: синок, що з тобою? Відповідає: спати хочу, а я то розумію, що він просто стомився. Рік дома не був, - промовляє з сумом пані Лариса.
Вельми завдячує за допомогу Лариса Тригуб волонтерам Южноукраїнська та Південноукраїнській атомній станції, які жодного разу не відмовили в підтримці.
- Броніки видавали й АЕС, і волонтери. Щоб ви розуміли, після кожного бою форма вся брудна, у крові, коли поранених своїх побратимів витягують. Кожного разу я ходила, просила, і мені допомагали всі волонтери: «Бугогардова СіЧ», «Допомога Южик», «Южноукраїнсці разом з ЗСУ, «Незламні волонтери» (купували спеціальну каску й тепловізор) і ще один волонтер Ярослав Діденко привіз сину з-за кордону кивлаврові пластини».
Після чергової контузії Сергій перебуває на лікуванні, але має надію знову повернутися на передову.
Жінка хоч і каже, що за весь час загартувалася, все одно щохвилини думає і переживає за свого Сергійка. До того ж з дня на день може піти на захист країни й старший - Володимир. Однак мати запевняє: що б не сталося, буде робити все, аби сини відчували її підтримку, за будь-яких умов вона завжди залишатиметься для них опорою і надійним тилом.
Наостанок нашої розмови ми запитали Ларису Тригуб, про що вона зараз найбільше мріє? «Щоб син з війни повернувся додому живим і був щасливим», - відповіла жінка. Здавалось би очікувано, але, на жаль, сьогодні це бажання кожної матері з України, яка чекає на повернення своєї дитини з війни. Історія пані Лариси доводить, що немає нічого сильнішого за материнську любов. Важко навіть уявити, що зараз у пані Лариси на серці. Однак з упевненістю можна сказати, що вона пишається своїми дітьми.
- Підписуйтесь на наш канал в YouTube
- Читайте нас у Telegram
- Будьте в курсі всіх новин, долучайтеся до спільноти ЮжкаNews.City у Viber
- Читайте актуальні новини від ЮжкаNews.City у Facebook
- Обговорюйте новини та діліться актуальним в нашій групі Сучасний Южноукраїнськ у Facebook.
- Ми також є в Instagram
