Однією з багатьох проблем нашого міста є пухнасті безхатьки. Точніше не вони самі, а людська безвідповідальність та жорстокість, через яку страждають тварини, так вважає Лариса Тригуб, відома южноукраїнська волонтерка та очільниця громадської організації «Котячий дім». Южка.City поспілкувалася з пані Тригуб, те, що вдалося дізнатися про її діяльність вражає.
Прибиральниця, яка має дві освіти
Лариса Тригуб працює на атомній станції прибиральницею в хімічному цеху. Має ветеринарну та вищу економічну освіту. Так склалося, що після розлучення в 1991 році вона переїхала до Южноукраїнська з двома дітьми. Щоб отримати власне житло, пішла працювати туди, де була вакансія. Згодом отримала квартиру, де мешкала з двома синами.
Лариса розповідає, що з дитинства любила тварин. Коли бачила бездомних котів то завжди їх підгодовувала чимось. Повз хворого котика не пройде, вона обов’язково забере його до себе додому: вилікує, причепурить, а потім знайде для нього дбайливого господаря. В квартирі в неї завжди тимчасово перебували три-чотири кішки. Вона бере під опіку тільки найважчих, які не зможуть вижити самостійно - з розпореними животами, зламаними щелепами, відірваними лапами.
Зараз пухнастиків волонтерка приносить до хати, яку купила в Костянтинівці півтора роки тому, щоб перевезти туди стареньких батьків з Кіровоградщини. Сама вона теж перебралася до села з власної южноукраїнської квартири, адже так простіше доглядати і за батьками, і за тваринами. Так і жили вони всі разом: люди та двадцять одна кішка, поки не сталося лихо.
Ось так вони жили всі разом
Пожежа ледь не згубила стареньких та котиків
На самісіньке Різдво, 7 січня, через замикання електричного дроту сталася пожежа і зайнявся будинок. На порятунок збіглися сусіди, які винесли з вогню хворого лежачого батька та вивели матір Лариси. Кішки всі порозбігалися. Рятувальники загасили вогонь. Ніхто не постраждав, лише погоріло все всередині кімнати, де жили старенькі: побутова техніка, постіль та матраци на ліжках. Небайдужі люди допомогли відновити помешкання. Гуртом мили, прибирали, фарбували та клеїли шпалери.
Через чотири дні на стінах та стелі старенької хати слідів від пожежі майже не було. Натомість з’явилися яскраві зелені шпалери. Та це тільки на перший погляд все добре. Тепер потрібно переробляти повністю дах, а це великі кошти, бідкається господиня. Але навіть не це її в першу чергу турбує, а те, що не всі котики після пожежі повернулися додому, та ще й потрібен новий холодильник для котячих ліків.
Сини служили в АТО. Кішки допомагали зменшити душевний біль
-Пані Ларисо, чому Ви опікуєтеся кішками, і як давно?
- Мені їх дуже шкода (на очах Лариси одразу з’явилися сльози). Почалося все з того, що коли йшла з роботи підібрала хвору кішку, принесла додому й почала лікувати.
А три роки тому, коли обоє мої сини пішли в АТО, щоб не здуріти, повністю занурилася в турботу про кішок. З такими, як я ще трьома любителями тварин ми півтора роки знімали двокімнатну квартиру. Приносили туди кішок, лікували їх, а потім випускали на вулицю або віддавали в добрі руки. Таким чином ми влаштували тимчасовий притулок для кішок. Власники квартири нічого не мали проти.
Згодом почалися проблеми з сусідами. Вони они заявляли до поліції, казали що ми живодери і нібито проводимо досліди на кішках, потім випускаємо тварин на вулиці і вони бігають з випущеними кишками. Уявляєте, як мені боляче було це слухати? Ми змушені були розпустити кішок.
Багато хто не вірить, що я це роблю безкорисливо. Думають, що наживаюся на піклуванні, і гроші, які мені перераховують на тварин, я використовую в особистих цілях. Не розумію, чому це так дивує людей? Адже милосердя притаманне будь-якій людині, але багато хто не хоче цього визнавати.
Зараз мені простіше, бо вже є куди нести хворих котиків. Тато з мамою не проти, бо також люблять пухнастиків. Я неодноразово просила у них вибачення за цей безлад, але по-іншому я не можу. Минулої зими в нас було 25 котиків. Але все одно цього не достатньо, щоб допомогти всім тваринам, які того потребують. Їх так багато, що я не в змозі всіх прихистити.
Вона не уявляє свого життя без кішок
- Яких саме котиків Ви берете до себе?
- Тільки хворих, в жахливому стані. Спочатку несу до ветеринара на діагностику, купую необхідні медикаменти і починаю лікувати. Якщо не маю грошей - беру в борг, а потім віддаю. Багато допомагають члени групи, яка в нас є у Вайбері: хто ділом, хто коштами. Мої коліжанки допомагають мені постійно.
В мене є журнал, куди записую всю інформацію, що стосується кожного котика та де веду облік коштів, які мені перераховують небайдужі люди. На сьогоднішній день близько трьох сотень кішок я особисто возила на стерилізацію.
Дві тисячі гривень щомісячно потрібно лише на корм для тварин, а на лікування – за особистими показниками кожному індивідуально. Якщо в мене є гроші, то я не прошу ні в кого.
Лариса показала журнал
Чи вдасться волонтерці та владі об'єднати зусилля?
- Як вважаєте, чому так багато бездомних кішок в місті?
- Раніше не було такої кількості нікому не потрібних тварин. З кожним роком їх стає все більше. Проблема у безвідповідальності людей. Часто любителі тварин не розраховують на свої можливості. Беруть кішок, а потім викидають їх на вулицю. Буває і таке, що діти просять завести вдома тваринку, а потім їм набридає доглядати її або втрачають інтерес до живої іграшки. Результат: кішечка опиняється на вулиці. Було таке, що ми знаходили в сміттєвих баках пакети з новонародженими кошенятками, а вони ще були живі.
Влада також не опікується питанням щодо зменшення кількості бездомних кішок.
Мама Лариси також любить котів
- Що треба робити, щоб не було такої проблеми в місті?
- Повинен бути комплексний підхід. По-перше, потрібно офіційно визнати котів частиною екосистеми міста. По-друге, розробити програму для захисту котів, яка передбачатиме безкоштовну стерилізацію та вакцинацію, приміщення для тимчасового перебування тварин, поки вони відновлюються після операцій та лікуються. Ще важливо проводити роботу з містянами, особливо з дітьми. Багато тварин травмовані саме людьми. На власні очі бачила, як підпалювали хвости, виколупували очі тваринам, ламали лапи. Знайомі розповідали, що чули на вулиці, як дорослі казали, що потрібно знищувати таких безхатьків. А діти це все чують, отже і не вважають за погане познущатися над тваринами.
Якось потрібно доносити людям, що не можна бути такими жорстокими. Тварини нічим не завинили перед нами, вони також мають право на життя. Чим більше ми про це будемо говорити, тим швидше отримаємо результат.
Я би дуже хотіла, щоб діяв закон про захист тварин. Ну, не можна так знущатися! Кожна людина повинна нести відповідальність за свої дії: вбив тварину – неси покарання. Адже це живі створіння!
Будиночки з пінопласту для бездомних міських котиків пошкодилися під час пожежі
- Чи зверталися Ви до влади за допомогою?
- Так, неодноразово писали листи в мерію ще при Пароконному. Навіть один раз потрапили на прийом до заступника міського голови. Нам пояснили, що ми маємо створити організацію і тоді нам допоможуть. Півтора роки, як ми офіційно зареєстрували ГО «Кішкин дім», я є її керівником. Все зробили, але результату від влади не було, хоча ми постійно просили про допомогу. Можливо, нова влада зверне на нас увагу?
Якщо ви дочитали цю статтю до кінця і у вас виникло бажання допомогти, телефонуйте Ларисі Тригуб за номером: 096 291 16 00
Лариса мріє, щоб котики перестали страждати
