Журналісти ЮжкаNews.City, як і інші южноукраїнці, через один анонімний телеграм-канал дізналися, що ображені атомники (теж анонімні) відраховують із своєї зарплати кошти на ЗСУ і не знають, чи доходять гроші до адресата. Вони не хочуть донатити, а їх силують, бо так вирішили якісь «злодії-керівники», котрі самі гроші не відраховують, а навпаки, наживаються на своїх підлеглих.

Ця інформація здивувала. По-перше, під час війни допомагати армії – це логічно, по-друге, дивно бачити скарги від «бідних-скривджених» атомників, які дуже непогано заробляють порівняно з бюджетниками або комунальниками. Якось у голові це не вкладалося. Тож ми вирішили поїхати на ПАЕС та довідатися, як насправді там відбуваються ці благодійні акції. Домовились на інтерв’ю з начальником відділу соціального розвитку Валерієм Кичаком, який разом зі своїм відділом якраз цим і займається.

60 мільйонів задонатили на ЗСУ южноукраїнські атомники

Потрапити на режимний об’єкт не так просто: на блокпості перевіряють не тільки документи, автівки, а ще й мету поїздки. Біля шлагбаума нас зустрів Валерій Кичак. До адміністративного корпусу зайшли з парадного входу, де прохідна. Ліворуч великий стенд під назвою «Допомога захисникам України». В очі кидаються прикріплені прапори: один – окремого стрілецького батальйону, інший (увесь з написами) – Сил спеціальних операцій. Тут же майже 20 подяк у рамочках, адресованих колективу ПАЕС, від командирів різних військових підрозділів та багато аркушиків з надрукованими звітами: куди та скільки витрачено грошей, зібраних від атомників.

Читаємо. Станом на 1 березня 2023 року, за зверненнями працівників ВП ПАЕС, було забезпечено амуніцією 317 осіб, серед них військовослужбовців АЕС – 72. Ще 240 військовослужбовців забезпечено необхідним за зверненнями 14 військових підрозділів. Інформацію підтверджує наш супровідник.

- Ми одягли 557 чоловік, це фактично батальйон повністю екіпірованих військових, включаючи бронежилети класу 4+. Ми розпочали програму ремонту квадрокоптерів. З передової нам надходять посилки з підбитими українськими та російськими квадрокоптерами. Ми вже отримали 21 такий літальний апарат, вісім – відремонтували і відправили на фронт, - роз'яснив Валерій Кичак.

Про квадракоптери теж можна прочитати на стенді. А в загальному звіті – це три довгі паперові стрічки, довжиною мабуть по 1,5 м кожна – відображено, скільки і куди витрачено благодійних внесків, скільки залишилося на рахунку. І це по кожній військовій частині, якій допомагає ПАЕС. Їх, як з’ясувалося, більш ніж сорок по лінії Міністерства оборони та чотири – Національної гвардії України.

- Кожна частина робить запити з печатками, підписами. Все офіційно. По кожній частині ведеться своя історія, в якій відображена кількість, вартість переданих матеріальних цінностей. І на всі ці речі у нас є звіти від командирів, підписані акти приймання-передачі.

Майже тридцять мільйонів зібрано на допомогу ЗСУ із заробітної плати працівників ВП ПАЕС, каже Валерій Кичак. Але це не все. На початку війни атомники двічі перераховували одноденний заробіток у централізований фонд Міністерства оборони. Були також спільні акції з місцевими благодійними організаціями та перерахування ще одного одноденного заробітку. Якщо скласти все докупи, цифра виросте удвічі. Загалом 60 мільйонів задонатили на ЗСУ южноукраїнські атомники за час широкомасштабної війни.

- Ми багато чого відправили на передову: генератори, лазерні приціли з нічним баченням, прилади нічного бачення. Ми вже понад 50 квадрокоптерів купили, а це величезні гроші.

Після так званої «чмобілізації» в рф відбулися зміни на фронті. До ПАЕС масово пішли запити на конкретну допомогу. Приходили мами, дружини військових, працівники і працівниці, чиї сини або чоловіки на передовій, згадує Валерій Кичак. Треба було оперативно реагувати, робити термінові закупки, тому тактику благодійності змінили.

- Ми порадилися і прийняли таке рішення про акцію допомоги ЗСУ, щоб працювати без посередництва, а не через централізовані фонди. І зараз працюємо майже цілодобово.

Для ЗСУ лише найкраще

Довгим коридором йдемо далі до складського приміщення, де зберігається амуніція для військових. Начальник відділу разом зі своєю підлеглою Оленою Томіліною з гордістю демонструє зразки однострою: легкі та теплі тактичні куртки і штани, флісові кофти, високі й низькі берці - з прошитою й проклеєною підошвою. Всередині – спеціальна мембрана, завдяки якій ноги завжди сухі.

- Одяг замовляємо на трьох професійних фабриках, які шиють за стандартами Міноборони. Це найкращі зразки, які тільки є в Україні. Вони узгоджені з військовими, перевірені на передовій, - стверджує Валерій Кичак.

До того ж працівниці ПК «Енергетик» освоїли пошив військового одягу специфічних розмірів: дуже великі або маленькі. Для них атомна закупляє необхідні матеріали. Також майстрині шиють безкаркасні ноші натівського зразка, які легко складаються в рюкзак військового медика.

Ще ми побачили бронежилет, де металеві пластини з протиосколковим покриттям. Вже 950 таких бронежилетів атомники передали на передову. Тактичні рюкзаки – невеликі, але дуже місткі. Таку модель відібрав, як найбільш зручну, волонтер та військовий Ігор Мостовий, серце якого, на жаль, зупинилося минулого літа.

За спальними мішками для своїх рідних прийшли дві жіночки, обидві працюють у ВП ПАЕС. Чоловік однієї зараз перебуває на Запорізькому напрямку, син другої – у госпіталі після поранення. До речі, спальники дуже теплі та зручні за розміром.

На кожну закупку маємо пакет документів

Після складу заглянули в декілька кабінетів, де співробітники відділу соціального розвитку працюють кожен за своїм напрямком. На полицях – ряди товстих папок. Це звітність.

- У нас все до копійчини прораховано та відображено у звітах. На кожну закупку маємо пакет документів, - зазначає Валерій Кичак.

Бере одну з папок в руки, розгортає десь посередині. Показує нам документи на прикладі закупівлі металодетектора. Спочатку - лист від командира частини на гендиректора ПАЕС, потім рішення комісії про закупівлю.

- Звернулася наша працівниця. Її 20-річний син призваний в ЗСУ. Коли вони йшли від Харкова, напрямок до Бєлгородської області був замінований. Якраз ця військова частина займалася розмінуванням, тому їм терміново знадобився надчутливий і один з найсучасніших, компактний металодетектор Vallon. Він стоїть на озброєнні Бундесверу. Щоб його купити, ми пройшли досить складний шлях. Знайшли фірму, яка може доправити прилад в Україну. Оскільки це об’єкт критичного імпорту, довелося отримувати відповідні дозволи. Цю роботу взяло на себе товариство «Шортікс», про що ми з ним уклали договір. Металодетектор коштує 156 тисяч. Ось усі документи: проплата пройшла, є платіжне доручення, вказана сума. Після цього фірма закупила металодетектор, і ось акт приймання-передачі. Коли ми отримали металодетектор від фірми, передали його у військову частину. Ось вказана та ж сама сума. Є підпис командира частини та печатки. Там це все ставиться на облік. Вони несуть відповідальність за всю благодійку.

Перевірки проводяться періодично. Нам розповіли, що саме зараз податкова перевіряє закупівлю партії шоломів з Ізраїля (захист 1+). ПАЕС довелося проходити торги на майданчику національного банку України з придбання валюти. Потім одна чеська фірма купила ці шоломи, провезла через усю Європу на львівський склад. Звідти шоломи потрапили за призначенням. Щодо звітів неформальних.

Військові з вдячністю надсилають атомникам фото та відео, як вони знищують орків за допомогою надісланих пристроїв. Наприклад, завдяки квадрокоптеру в одному бою наші військові розбили п’ять танків, чотири БТРи, чотирьох танкістів взяли в полон.

Поруч з папками помічаємо декілька прапорів, складених у стосик. З’ясувалося, що це ПК «Енергетик» виготовляє державні прапори, які потім передаються військовим, що неабияк піднімає моральний дух бійців. На полотнищах дитячі долоньки, побажання, гасла. Кажуть, немає жодного однакового прапора. Діти самі розробляють дизайн, потім розмальовують разом із художником Сергієм Колпаковим. Вже 15 таких знамен передали.

Уламки «шахеда», що летів у бік Южноукраїнська

Піднімаємося на другий поверх. Дорогою до профкому не минаємо технічних приміщень, де зберігаються несправні квадрокоптери, з яких наші умільці збирають нові. Деталі, яких бракує, замовляються в Китаї.

Йдемо далі. У фоє біля актової зали зараз якось порожньо, але у майбутньому тут буде експозиція воєнних трофеїв з передової. Поки що експонати накопичуються у кабінеті голови профкому Сергія Сніткова. Заходимо до нього.

У кутку біля дверей на підлозі каска з убитого російського солдата. На шоломі написане ім’я чи то прізвисько Зарік. Зверху шапка-вушанка. На столі та під столом уламки «шахеда», що летів у бік Южноукраїнська. Його збила наша ППО. Касетна бомба. Частина ракети, аналогічної тій, що зірвалася поблизу атомної станції. Та ще багато чого.

Користуючись нагодою, цікавимося у господаря кабінету, скільки він сам особисто донатить на ЗСУ?

- Щомісячно від трьох до п’яти тисяч. Якщо бачу, що треба трохи додати, перераховую більше. Це не враховуючи грошей, які витрачаю, коли звертаються мої товариші з Херсона, з-під Луганська. У мене достатня заробітна плата, щоб допомагати всім, хто до мене звертається. Наприклад, коли мова йде про те, що терміново щось потрібно перевезти, даю гроші на пальне. До мене звертався директор Херсонського музичного драматичного театру Олександр Книга. Каже, Сергію, нам прийшла гуманітарка на Первомайськ, треба перевезти. Ми знайшли бусик і заправили його власним коштом. Крім того, ніхто ж не ставить питання, за який рахунок ми давали на блокпости лопати, сокири, плівку, дерево. Це потрібно було терміново, часу, щоб збирати комісію, не було. Я і два заступники поїхали в «7 квартал», за свої гроші купили необхідні речі. Це було в перші дні війни, коли все треба було негайно. Я вже не пам’ятаю, скільки мікроавтобусів заправив власним коштом. Наприклад, коли посилювали нашу військову частину, потрібно було влаштовувати побут навколо атомної станції, міста. Ми заправляли соляркою Віталія Приходька. Він привіз із Німеччини холодильники для наших хлопців. Але я не хочу це афішувати, бо вважаю, що обов’язок кожного українця – допомагати хто чим може. У нас є безпосередній військовий фронт, а є фронт в тилу, який ми маємо забезпечувати всім, чим можемо, - відповів Сергій Снітков.

Про «ображених» атомників, які не хочуть здавати гроші на ЗСУ

Завершуємо нашу екскурсію у кабінеті начальника відділу соціального розвитку. Після побаченого залишилось декілька питань, зокрема, про «ображених» атомників, які не хочуть здавати гроші на ЗСУ.

- Ми всіх їх знаємо, - відповідає Валерій Кичак. – Спільним рішенням адміністрації та профспілки (а воно дано під підпис прочитати всім працівникам атомної станції) передбачені всі нюанси, в тому числі окремий пункт для працівників, які не згодні з цією акцією, не хочуть допомагати нашим військовим. Вони просто пишуть заяву: прошу з мене не відраховувати. Таких на атомній станції всього 12 чоловік.

- Чи є після цього якісь репресії? Тиск з боку безпосереднього керівництва?

- Про цих відказників знає обмежена кількість людей. Навіть деякі керівники підрозділів не знають, тому що це специфічна, особиста інформація, яку може знати тільки бухгалтер, який веде розрахунки, та ті, кому відписана ця заява: генеральний директор, заступник генерального директора, я можу знати, оскільки мій відділ повністю веде всю роботу. Про кожну копієчку ми звітуємо. Мені здається, що ці плітки, які розповсюджуються, написані не працівниками атомної станції. Придумав той, хто не знає про крутий рівень премій і заробітні плати, що отримують люди. Незважаючи на складні умови, в яких компанія зараз працює, ми перевиконуємо плани. На атомній енергетиці тримається вся енергосистема країни, тому ми отримуємо підвищену премію.

- Інтернетом гуляє інформація, що керівництво не бере участі в акції.

- А звідки ж тоді така велика сума береться? Усі без винятку, і пропорційно заробітній платі. Крім 12 осіб, які написали заяви й віддали їх в бухгалтерію.

Сам Валерій Кичак щомісяця донатить на ЗСУ по дві тисячі гривень плюс тричі перераховував суму одноденного заробітку. Він навів приклад, коли провідний інженер реакторного цеху № 1 за свої кошти придбавав прилади нічного бачення, тепловізори, досконало вивчив це питання і сьогодні займається зазначеним напрямком у рамках благодійної акції атомників. А ще начальник відділу соціального розвитку згадав, як одна жінка-спеціаліст разом зі своєю сім’єю придбала військовим перший генератор. Вона теж вивчила цю тему і знайшла найкращі, найнадійніші фірми, де зараз атомники й закуповують генератори.

Від пана Валерія ми дізналися, що велика кількість атомників добровільно бере участь відразу в декількох акціях: для ветеранів війни та праці, для ЗСУ. А ще перераховують на БФ «Берегиня Південь», БФ «Червона Калина Півдня». Автомобілісти не тільки відремонтували вже сотні БТРів та специфічної військової техніки, а ще й з 2014 року поповнюють БФ «Миротворець». Тобто з патріотизмом у атомників усе гаразд.

Пам’ятаєте цифру 60 мільйонів на початку цього репортажу? Стільки працівники ПАЕС спрямували під час широкомасштабної війни на підтримку української армії. Це великі гроші. Але є з чим порівняти. Працівники Хмельницької АЕС із власних зарплат та премій задонатили за цей період понад 131 мільйон гривень. І ніхто не скаржився, що їх примушують. Разом ми обов’язково переможемо!

Читайте також: Брехня й маніпуляції - такі слова використовували депутати на 36 сесії Южноукраїнської міськради

Читайте нас в Google News.Клац на Підписатися