Вони йдуть за покликом серця, не зважаючи на втому та труднощі. У них немає вільного часу на особисте життя, бо вони постійно турбуються про інших. Без них Україна не була би такою сильною в буремні часи. Мова йде про волонтерів – людей з міцними нервами, надзвичайною харизмою та неймовірною здатністю до самопожертви заради інших.
В Южноукраїнську таких добродіїв є чимало: одні збирають кошти та закуповують для ЗСУ необхідні речі, інші готують їжу, плетуть сітки, роблять окопні свічки. А деякі доставляють це все туди, де треба, найчастіше - на небезпечні території. Журналістка ЮжкаNews.City приєдналася до когорти безстрашних в одній такій поїздці.
Час откровень
Маленька команда відчайдухів відправилася в дорогу о шостій ранку. За кермом власного буса досвідчений волонтер та підприємець Віталій Приходько. Поряд – очільниця благодійного фонду «Берегиня Південь», депутатка облради Людмила Самчинська. Путь тримаємо на Баштанщину, веземо ліки, теплі речі, рушники та продукти. Розвантажуватися будемо в декількох пунктах.
Про видатну южноукраїнку Людмилу Самчинську ми неодноразово розповідали своїм читачам. Нині видалася нагода більше дізнатися про Віталія. Пан Приходько особа не публічна, про себе говорити не любить, свою діяльність у соцмережах не афішує. Проте відомо, що волонтерством став займатися ще до початку АТО – з березня 2014 року.
У процесі спілкування відкрилися деякі подробиці з життя Віталія Миколайовича, які здивували Людмилу Юріївну. Виявляється, вони не лише соратники за покликанням серця, а й колеги на професійній ниві: обоє вчителі української мови та літератури.
До благодійної справи Віталій Приходько долучився з подачі свого молодшого сина Євгена, тоді ще студента журфаку. Вісім з половиною років тому, майбутній журналіст робив репортаж про те, що відбувалося на Перекопському перешийку. Умови, в яких перебувала там українська армія, його настільки вразили, що хлопець терміново зателефонував батькові: «Робіть щось, тут військові не мають ні одягу, ні взуття та найнеобхідніших речей!» Тоді Віталій з товаришами власним коштом придбали необхідне й відвезли бійцям.
- Серед ночі у Вознесенську нам відчинили магазин для мисливців та рибалок. З того, що підходило військовим, ми скупили все: одяг, взуття, тактичні речі. Коли привезли це хлопцям на позиції, то побачили, що армія в жахливому стані. Ми зрозуміли: треба допомагати, багато допомагати. Пам’ятаю, як подарували перший тепловізор, бійці плакали. Тоді дуже сутужно було. Зараз армія вже набагато краще забезпечується, але без нас, волонтерів, все одно не обійтися, - розповідає добродій.
Віталій чимало зробив для наших захисників і не збирається зупинятися потри свій пенсійний вік. На питання, чому він це робить, просто усміхнувся і подивився так, ніби подумав, що я з глузду з'їхала. Цей чоловік навіть не уявляє, як можна займатися своїми справами, коли в рідній країні війна.
Гумвантаж та частинка тепла людських сердець
Раз на місяць Віталій Проходько на власному авто прямує до Німеччини, щоб завантажитися продуктами. Щоразу їздить в одне й те саме містечко Ферінген (Vohringen), що в Баварії. З лютого нинішнього року збір гуманітарної допомоги там організовує донька Віталієвого товариша Аліна Карер. Вона вже давно мешкає в Німеччині. Українці мають неймовірну здібність не лише об’єднуватися в себе на Батьківщині, а й гуртувати всіх за кордоном.
За місяць німецькі друзі збирають стільки допомоги, що вистачає на два мікроавтобуси. Половину, трохи більше тони, забирає Віталій Приходько й доправляє сюди, на південь. Ще одна машина прямує в Київську та Житомирську області.
Частина гумвантажу, який ми веземо на Баштанщину, якраз із Німеччини. Ще частина – допомога від громадської організації «Поруч» (керівник Людмила Мураховська), яка тісно співпрацює з южноукраїнським благодійним фондом «Берегиня Південь». Не залишаються осторонь і мешканці нашої громади: овочі та фрукти з Костянтинівки і Бузького, домашня тушківка від автоклавників. Кошти на пальне дав Сергій Снітков. Дуже хотілося б, щоб влада міста теж якось допомагала, каже Віталій Приходько, хоча б дизпаливо виділяли.
Неймовірно енергійна
Нашу розмову постійно переривають телефонні дзвінки. З самого ранку до Людмили Юріївни звертаються за порадами колеги з Фонду: «Потрібен цукор для випікання булочок». «Вже привезли 100 кілограмів живої риби для консервів, починаємо її чистити».
Знов лунає дзвінок: повідомили про майбутню сесію обласної ради. І так всю дорогу… Неймовірно, звідки у цієї жінки стільки сил та енергії, щоб охоплювати такий великий обсяг роботи? До речі, вона жодного разу не поскаржилася, що втомлюється, навпаки, тільки й було розмов про плани.
Рани від війни
Баштанка зустріла нас зруйнованими та пошкодженими будівлями. У перші тижні війни тут було гаряче. Ворог танками зайшов у місто. Мешканці чинили героїчний спротив. Місцеві розповідають, що на початку березня не працювала жодна аптека, було сутужно з продуктами. Рашистів вигнали, але вже понад пів року райцентр потерпає від ракетних обстрілів. Постраждали житлові будинки, церкви, школи, адміністративні та медичні заклади.
Першим пунктом призначення на нашому шляху стала багатопрофільна лікарня. Директорка Алла Барсегян з вдячністю прийняла допомогу: одяг, ліки, бандажі, продукти. Чималий об’єм вивантажили в приміщенні харчоблоку, а смаколиками благодійники вирішили потішити хворих особисто: зазирнули в палати до хворих та поспілкувалися з ними.
На допомогу чекали ще в деяких населених пунктах Баштанського району. Нас запросили до міськради, пригостили гарячою кавою та круасанами. Людмила Самчинська поспілкувалася з колегою Віталієм Гомерським, депутатом обласної ради та головою бюджетної комісії. Помітно, що южноукраїнські волонтери тут бажані гості, вони не вперше простягають руку допомоги.
- Дякуємо за підтримку, бо якби не ви, то не знаємо, як би виживали, - каже секретар міськради Інна Гомерська.
Дорога додому
Час летить, Віталій Приходько поспішає, щоб до темряви встигнути за визначеним маршрутом. Їдемо польовими дорогами, роздаємо сотню продуктових наборів мирним жителям сіл, багато харчів – військовим.
Нарешті дорога додому. Ми змучені, але щасливі від того, що виконали місію і залишилися живими й неушкодженими. Віталій Миколайович та Людмила Юріївна вже планують наступну поїздку менш ніж за тиждень, бо дізналися: в Баштанському районі їхня допомога вкрай необхідна. Крім харчів, надійшов запит на теплий одяг, буржуйки та медикаменти…
