З музикантом Олегом та його дружиною Вікторією (прізвище не називаємо навмисно) ЮжкаNews.City познайомилася випадково в один із перших квітневих днів. Тікаючи від війни, молоді люди разом з іншими членами великої родини знайшли прихисток в Южноукраїнську. Вони змушені були залишити свої будинки у передмісті Херсона поряд із Чорнобаївкою, бо оскаженілі орки прийшли на їхню землю.
У ніч на 24 лютого спалося погано, було неспокійно на душі, поділився спогадами Олег. О пів на п’яту ранку пролунав перший вибух. Чоловік заспокоював дружину, мовляв то просто проїхала вантажівка.
Згодом подружжя почуло ще один сильний вибух, аж затряслися двері та вікна. Про те, що почалася війна, дізналися з новин та звернення президента України.
У небі над будинками з’явилися гвинтокрили з червоними зірками. Вони летіли низько, на висоті дев’ятиповерхівки, направляючись на чорнобаївський військовий аеродром. Чувся потужний гул.
Молоді люди спочатку розгубилися, не знали, що робити. Олег взяв ініціативу у свої руки та на всяк випадок прибрав у підвалі. Потім поїхали в місто, щоб зняти гроші з банківських карток та купити продуктів. Біля банкоматів утворилися страшенні черги. В магазинах полиці вже були пусті.
Вікторія: Пам’ятаю цю картину, як розірвані пачки рису валяються на підлозі. Хаос був не тільки у людей в голові, а й навкруги.
Подружжя попрямувало до батьків на сімейну раду. Тим часом події навколо Херсона швидко розвивалися: російські війська вже дійшли до Антонівського моста.
Олег: Це була десь друга чи третя година по обіді. Почався бій за міст. Гупало добре. Батьки сказали, що потрібно їхати, але ніхто не знав, куди. У татів мікроавтобус вмістилася вся наша велика родина: батьки, бабуся, п’ятеро молодих людей, троє дітей шкільного віку та пес. У метушні ми забули свої речі. Добре, що взяли сумку з усіма документами.
Дорогою розробили план: добиратися на західну Україну, у Чернівці. Пощастило, що тато напередодні заправив повний бак пального. На АЗС – страшенні черги. На дорогах – затори. На шляху зустрічалися колони з військовою технікою ЗСУ. У небі літали ворожі гелікоптери.
Вікторія: Було дуже моторошно. Від страху я всю дорогу блювала. Намагалася втішити себе, думаючи: росіяни ж не стрілятимуть у мирне населення, вони ж воєнні.
Вже стемніло, коли родина дісталася до Южноукраїнська. До Чернівців була ще довга та виснажлива дорога, тому родина біженців вирішила скористатися пропозицією Вікиної подружки та заночувати у місті атомників. Батьки приятельки гостинно їх зустріли та поселили у власну квартиру, яка на той момент пустувала. Також вони порадили зачекати декілька днів: можливо все вирішиться швидко й родина зможе повернуться до своїх домівок у Херсоні.
Ситуація в країні ставала все напруженішою. Оскаженілий північний сусід гатив по українських селах і містах, руйнуючи інфраструктуру та вбиваючи людей. Їхати далі було небезпечно, тому херсонці вирішили залишитися в Южноукраїнську. Їм допомагали небайдужі городяни: запропонували для тимчасового проживання ще одну квартиру в місті та будинок у Костянтинівці.
Олег: Ми віруючі люди. В Южноукраїнську одразу почали шукати протестантську церкву. Познайомилися з пастором Валентином, з людьми. Почали вливатися в активне життя громади.
Можливо незабаром подружжя переїде до Одеси, там їм запропонували роботу. Звичайно, мріють якнайшвидше повернутися до своєї домівки, але наразі це неможливо. Олег підтримує постійний зв'язок із друзями, які залишилися в Херсоні. Від них дізнається про обстановку в місті.
Олег: Спочатку Херсон не потрібен був ворогові. Російські війська через села пішли на Миколаїв. Коли ж ЗСУ їх звідти погнали та відрізали забезпечення, росіяни почали відступати. Це було десь у середині березня. У місто зайшло не більше сотні окупантів, а там лише тероборона. Якби силові структури не втекли з Херсона, то ворог не зміг би закріпитися в місті. А так, військових немає, поліції немає… Місто саме по собі. Окупанти перебили тероборонівців одним пострілом з крупнокаліберної зброї. Наступного дня постріляли з "Градів" по будинках, щоб залякати населення. Більше місто не обстрілювалося. Зараз російські солдати почувають себе у Херсоні дуже вільготно, зламують замки в квартирах й живуть там. Захоплену будівлю СБУ також використовують як житло. Схоже, окупація Херсона затягнеться надовго. Ось так виходить…
- Читайте нас у Telegram. Підписуйтесь на наш канал ЮжкаNews.City
- Будьте в курсі всіх новин, долучайтеся до спільноти ЮжкаNews.City у Viber.
- Читайте актуальні новини від ЮжкаNews.City у Facebook.
- Обговорюйте новини та діліться актуальним в нашій групі Сучасний Южноукраїнськ у Facebook.
- Ми також є в Instagram.
