Молода пара з Южноукраїнська. Обом трошки за тридцять, але в них вже є двоє діток: донька-шестикласниця та шестирічний синок.
У лютому цього року усією родиною вони вирішили поїхати у відпустку позасмагати та покупатися у Червоному морі. Привід для відпочинку за кордоном був приємний: хотіли таким чином відсвяткувати день народження Олени – коханої дружини та матусі.
Обрали п’ятизірковий готель у Шарм-ель-Шейху. Тиждень казкового відпочинку закінчувався якраз 24 лютого 2022. На цей день був запланований виліт до дому.
Ймовірну можливість нападу росії на Україну тоді не обговорював тільки ледачий, але ніхто не вірив, що це насправді відбудеться. Ось що ЮжкаNews.City розповіла Олена, яка й досі перебуває в Єгипті разом із сім'єю.
- Ми 24-ого збиралися вилітати до України. Прокинулися вранці і довідалися, що почалася війна. Мені моя кума повідомила, що почали бомбардувати. Вона живе у Києві. У нашому готелі перебувало чотири сім'ї з України. Ми дуже засмутилися. А взагалі, я знаю, що десь 5 тисяч українців на той час перебували в Єгипті. Були в нашому готелі відпочивальники від туроператора «Пегас», їх через 5 днів вже відправили у Польщу. Були й росіяни, але їх усіх вивезли до 9 березня.
Наш туроператор Join UP домовився з готелем, щоб ми залишилися жити у них ще на 10 днів. Користувалися всім, як і до війни: харчування, проживання, басейни, розваги. Нам, звичайно, було не до розваг, але діти могли відвідувати анімаційні заходи так само, як і під час відпочинку.
У готелі були російські ТБ канали із пропагандою. Спочатку дивилися, але у нас волосся дибки вставало від того, що там показували про Україну. Таку брехню несли! І ми перестали їх дивитися. Слідкували за новинами з України через Інтернет, ми підписані до южноукраїнських соціальних груп.
Єгиптяни повелися добре. Вони не виселили нас на вулицю. І я знаю, що в багатьох інших готелях вчинили так само: залишили всіх, доки уряд Єгипту не ухвалив рішення на державному рівні. Потім нас забрали в інший готель, три зірки. Там теж було все гаразд: харчування та проживання.
Наразі ми застрягли в Шармі. Винаймаємо квартиру за свій рахунок, орендували на місяць, терміном до 12 квітня. Донька навчається он-лайн у своєму класі, що в Южноукраїнську. вважаю, що тут перебувати з дітьми безпечніше, ніж в Україні. У житловому комплексі є охорона, відеоспостереження. Постійно дивимося українське телебачення через супутник.
Харчування в Єгипті дороге. Ціни, до яких звикли в Україні, множимо на два. Економимо на всьому. У старе місто їздимо не на таксі, а маршрутками за 20 лір. Там на ринку більш-менш ціни прийнятні. У гіпермаркетах все набагато дорожче. Тож, шукаємо варіанти. Дуже сумуємо за українським салом. Я готую борщ, ліплю вареники, пригощаю сусідів-єгиптян. Вони в захваті від української кухні.
Важко тут перебувати, бо фінанси, які є, поступово закінчуються. Роботи нема навіть для самих єгиптян, тому що в них все пов’язане з відпочиваючими. Нині готелі в Єгипті заповнені лише десь на 30%. Наша квартира, яку знімаємо, розташована в пустелі. Якщо кудись влаштовуватися на роботу, то їхати дуже далеко. Зараз ми у глухому куті. Думаємо над тим, щоб поїхати кудись у Європу. Шукаємо варіанти, як бути.
Те, що ми українці, в нас, мабуть, на обличчі написано. Прості єгиптяни за нас переживають. Крутять у скроні, показують: «Дурень цей путін. Ми його здолаємо!» Підтримують добре. Деякі щось надають у подарунок. Просто так, від щирого серця. Ніхто жодного разу не сказав на нашу адресу щось погане. Тільки хороше. Дякуємо їм за це.
Імена героїв цієї історії змінені за їхнім проханням.
