Керівниця народного ансамблю бального танцю, суддя міжнародної категорії, Почесна громадянка міста Южноукраїнськ, чинна депутатка Миколаївської обласної ради, - усе це про Людмилу САМЧИНСЬКУ, ім’я якої відоме далеко за межами міста та країни. З нагоди професійного свята працівників культури ЮжкаNews.City поспілкувалася з Людмилою Юріївною, котра 47 років присвятила розвитку та популяризації цієї галузі.
Цією жінкою не можна не захоплюватися.
Неймовірне дитинство
Людмила Самчинська народилася у Костянтинівці. Тут пройшли її щасливі дитячі та юнацькі роки, які жінка згадує з теплом та усмішкою.
- Я виросла у єднанні з природою. Південний Буг для мене свята річка. Сільські діти рано вчилися плавати, були фізично розвиненими. Змагалися хто скільки може переплисти Буг, могли і 10, і 20 разів. Ми були самостійними. Мали багато друзів, цілий день перебували на свіжому повітрі. Взимку, коли на річці ставав лід, скільки там було дітей – каталися всі! Додому поверталися лише ввечері, коли вже покличуть батьки. У мене було найчудовіше дитинство, яке тільки могло бути, - ділиться спогадами Людмила Юріївна.
Костянтинівські підлітки з ранніх років багато працювали, у кожного було чимало обов’язків вдома. Їх привчали до організованості, відповідальності, дітям доводилося доглядати за господарством, коли батьки були на роботі. Мама пані Людмили - бухгалтер, а тато працював у радгоспі Богданівки. Там на фермі тримали коней, яких семирічна дівчинка сміливо запрягала. Вона вміла кататися верхи, самостійно на бричці їздила з Богданівки в Костянтинівку.
Людмила Юріївна танцювала з двох років, про це їй розказували рідні. Тато, окрім основної роботи, був чоботарем, шив взуття. Він часто стукав молотком, і під цей ритм його маленька донечка робила свої перші па.
До школи майбутня танцюристка пішла у 1964 році. Коли навчалася у молодших класах (початкова школа була на місці колишньої німецької комендатури), баян у селі був рідкістю. Усі дитячі свята проходили без музичного супроводу, а танцювала малеча «під язик», тобто під акапельний спів вчительки.
- У 13 років я організувала свій колектив у сільському будинку культури. Спочатку танцювали народні танці, а також все, що знали і вміли. Я сама робила постановки. У той час вже з’явилося телебачення. Те, що там бачила, намагалася відтворити в клубі. Моїми учнями були однолітки. А вже у 16-ть я возила своїх підопічних на змагання в Миколаїв, - розповідає відома тренерка з танцювального спорту.
У костянтинівському клубі завжди активно займалися самодіяльністю. Люди не сиділи по домівках, а збиралися, багато спілкувалися. Усі знали один одного, хто з якої вулиці, чиї то діти граються надворі. З вдячністю Людмила Юріївна згадує і вчителів селищної школи, які давали настільки міцні знання, що випускники дуже добре складали іспити при вступі у виші.
Справа життя
Після школи Людмила Самчинська вступила на філологічний факультет Одеського державного університету ім. Мечникова на заочне відділення. Водночас вона почала працювати в сільському клубі. Згодом керівниця ансамблю бальних танців навчала українській мові та літературі учнів южноукраїнської школі № 1. Але улюблену справу Людмила Юріївна не залишала: паралельно працювала в клубі «Строитель», директором якого на той час був О.І. Савєльєв.
У серпні 1987-го вже досвідчена викладачка танців перейшла у ПК «Енергетик», котрий урочисто відкривали концертом 17 жовтня. Вихованці Людмили Самчинської на тому заході танцювали теж.
Ансамбль бального танцю «Натхнення», який заявив про себе на міжнародній арені, народився уже в стінах Палацу культури. У 1990 році очолюваний пані Людмилою колектив заслужено отримав звання народного.
Вихованці Людмили Юріївни знову з нагородами
- Багато в житті залежить від бажання та амбіцій. До того ж, коли ти молода, сповнена сил, відповідально ставишся до справи і доводиш її до кінця, – все неодмінно вдається. Я завжди йшла напролом. Може, десь і з’являлися секунди сумнівів, але у мене був девіз: найголовніше - це почати. Я одна з перших возила своїх учнів-танцюристів на закордонні семінари. У 91-му році була організатором поїздки на змагання дітей з усієї України. А у 96-му ми вже танцювали в Парижі, - натхненно розказує художня керівниця «Натхнення».
Надійна команда
Людмила Юріївна завжди знаходила підтримку серед керівництва. З першими костюмами танцюристам допомагав ще начальник Управління будівництва ЮУАЕС Микола Стулін. Неабиякий внесок у розвиток культури зробив і Володимир Фукс. Людмила Самчинська пам’ятає першого генерального директора атомної станції як людину інтелігентну та ерудовану. Він розумів: якби в містечку енергетиків не було дозвілля та різноманітних гуртків для дітей, молоді - люди тут би не жили. Забезпечити їх лише роботою - замало.
Наступні очільники містоутворювального підприємства та голови профспілкового комітету дотримувалася такої ж думки та не вважали культуру другорядною.
Людмила Самчинська впевнена, що одна людина нічого не зробить. Тому вона ніколи не вирішувала проблеми сам на сам, поряд завжди були надійні люди.
Кожного працівника Палацу культури Людмила Юріївна вважає важливою і невід’ємною часткою команди. Саме тому тридцять років поспіль їй вдається на гідному рівні проводити змагання з танцювального спорту «Кубок Южно-Української АЕС», на які з’їжджаються не лише українські спортсмени, а й представники зарубіжжя.
- Фінансування культури важливе, але багато залежить від особистостей. Я дуже щаслива, що вже стільки років працюю серед дуже талановитих керівників колективів. Ніколи не думала, що в маленькому містечку можна зібрати стільки обдарованих людей. У Палаці культури з першого дня я працювала з Наталею Урсул. Вона створила в Южноукраїнську академічний хор. Не народний. Це люди, які мають музичну освіту. Трохи пізніше прийшла Ольга Форостенко, яка пропагує народну хореографію, український танець. Ірина Манзенко, котра виховала стільки талановитих та відомих співаків. Оксана Пилипова створила оркестр народних інструментів. Я пишаюся усіма колективами у ПК «Енергетик», усіх безмежно поважаю, - розповідає про колег Людмила Юріївна.
Талановиті, гарні, успішні танцюристи разом зі своєю тренеркою
Зараз у складі цієї команди і вихованці тренерки, які не тільки навчають дітей, а є танцівниками міжнародного класу. Усі вони призери чемпіонатів та міжнародних конкурсів. Це Олександр Савченко, Дар’я Тюхтя, Вероніка Юрковська (зараз у декретній відпустці). До цієї когорти долучився і молодий викладач Дмитро Чорній, якому лише 17. Тридцять років пліч-о-пліч з Людмилою Юріївною найменшими бальниками опікується Світлана Анатолівна Банковська.
- Маленьке місто – це нічого не значить. У будь-якому куточку світу можна створити колектив високого рівня. За результатами 2021 року, серед 60 клубів України ми посіли 2 місце, поступившись лише Києву, - з гордістю підсумовує пані Самчинська.
Є ким пишатися
Себе вона вважає суворою викладачкою. Але при тому Людмила Юріївна дуже любить своїх вихованців, і вони це безумовно знають та відчувають. З усіма керівниця ансамблю намагається знайти спільну мову, вважає кожну дитину унікальною. Радіє їхнім успіхам, з багатьма підтримує зв’язок протягом багатьох років (деяким її учням вже за шістдесят). Близько тридцяти вихованців тренерки танцювальний спорт обрали своєю професією.
Серед них і молодший син пані Людмили – Сергій, котрий 15 років проживає в Америці. Він чотирикратний чемпіон Сполучених Штатів. Наразі чоловік уже завершив кар’єру танцюриста і займається тренерською діяльністю.
Старший син Олександр обрав інший шлях, він працівник ЮУАЕС. Проте культура і спорт атомнику не чужі: до 20 років він танцював у «Натхненні». Його діти Марія і Тарас продовжують сімейну справу, вони активно представляють наше місто на танцювальних паркетах країни. Дружина Олександра, Марина, також невід’ємна частина колективу, вона його адміністратор.
Тарас Самчинський разом із партнеркою
Нещодавно пані Самчинська отримала запрошення від Міжнародної федерації танцювального спорту судити Чемпіонат світу, який через два тижні пройде у Польщі. Разом з нею туди відправляться три пари бальників, які представлятимуть місто атомників у міжнародних змаганнях.
Сьогодні Людмила Юріївна активно поєднує основну роботу та депутатство: відвідує сесії обласної та міської рад. Їй небайдужа доля рідного села та міста, якими вона постійно опікується.
Графік Людмили Юріївни щільний, вільного місця у ньому майже немає.
- Для мене відпочинок – побути серед моїх квітів, у родинному колі. Люблю в садочку попрацювати, змінити рід діяльності хоч ненадовго. Це таке щастя, коли жива мама. І ти зварила каву, і в садочку посиділа поруч з нею. Це життєві цінності, які приходять з часом. Побачити світ - то цікаво, а от дім і сім’я – це найголовніше.
Южноукраїнці лідирують!
Секретом свого успіху Людмила Самчинська вважає любов до своєї справи. На її думку, не можна займатися танцями як ремеслом, потрібно вкладати душу і ніколи не здаватися. Не менш важливою для відомої тренерки є комунікабельність.
- Коли мені було 50 років, син уже виїхав в Америку і попрацював там рік. Він прилетів на ювілей. Під час святкування Сергій взяв слово. Думала він скаже: мама, дякую, що ти мене народила, вивчила, навчила танцювати. Натомість почула одне єдине речення: дякую, що ти навчила мене спілкуватися з людьми, - пригадує Людмила Юріївна.
За майже пів століття невтомної праці Почесна громадянка Южноукраїнська зрозуміла, що найважливіша її місія – виховувати не найсильніших танцюристів, а хороших, порядних людей.
