Нещодавно я побувала у Львові. Багато що вразило, але один момент залишився в серці надовго - хвилина мовчання о 9:00.

Рівно о дев'ятій ранку місто завмирає. Гучне, чітке оголошення про хвилину мовчання лунає чоловічим голосом: сильним, спокійним, теплим. Його чути скрізь, на вулицях, у магазинах, у квартирах, навіть крізь навушники. Потім лунає звук годинника, і Львів зупиняється. Люди не поспішaють. Не йдуть. Просто стоять. Усі.

І це не про заборону. І не тому, що «так треба». Це - повага. Свідомий вибір кожного. Спільне мовчання, яке об’єднує тисячі людей. Це дуже сильне відчуття. Таке, що стискає горло.

І ще один момент. Ми виїжджали зі Львівщини, десь на трасі знову рівно о 9:00 почулося сповіщення через вуличні гучномовці. Таке ж гучне, виразне. А ще те саме повідомлення про хвилину мовчання одночасно транслювалося в машині по радіо. Його не можна було не почути.

Ми зупинились. Я підвела очі, інші машини теж зупинилися. Хтось вийшов із авто й просто стояв поруч. Хтось залишився в салоні, але не рушив далі. І неважливо, де хто був, важливо, що всі зупинилися о 9:00. Навіть на дорозі. Навіть у русі. Значить це справді важливо. Отже, болить не тільки в центрі міста.

А тепер - Південноукраїнськ. Мій дім. Місто, де я живу.

У нас о дев'ятій інша тиша. Не тиша єдності, а тиша байдужості. Оголошення про хвилину мовчання лунає так тихо, що його майже не чути. І якщо не знаєш, що зараз 9:00 легко пройдеш повз. І люди проходять. Розмовляють, п’ють каву, поспішають. Більшість людей не зупиняється. Не слухає. І що болить, ніби ніхто й не пам’ятає.

Їхала з нами в авто дівчина з Вінниччини. Я поділилась із нею своїми думками, і вона розповіла, що в них колись було так само. Люди не зупинялись, не чули. Спочатку активісти стрічками перекривали рух на дорогах, щоб нагадати про хвилину мовчання. І поступово щось змінилося. Тепер зупиняються самі. Не через заборону. Через розуміння.

Це означає, що зміни можливі. Все починається з прикладу.

Ми всі по-різному проживаємо війну в Україні. Хтось на фронті, хтось у тилу. Хтось мовчить від болю, хтось від звички. Але хвилина мовчання - це не формальність. Це момент, коли треба зупинитися на мить і згадати.

Згадати матерів, які втратили дітей. Дітей, які ростуть без батька. Захисників, які більше не повернуться. Людей, які щодня рятують наші життя. Для них ця хвилина - не просто символ. Вона - все.

Хвилина мовчання - це тиша, яка говорить про найважливіше.

А як ви вважаєте, що могло б допомогти Південноукраїнську теж зупинятися щодня о 9:00? Напишіть у коментарях. Ваш голос теж важливий.

Раніше ми писали, що у Південноукраїнську ативістки перекривають рух транспорту на хвилину мовчання.

Читайте також: У День державності в Південноукраїнську підняли біло-чорний Прапор Надії
Читайте нас в Google News.Клац на Підписатися