Усі втомилися від війни. Нам хочеться жити без сирен повітряних тривог, без ракетних обстрілів, без загиблих, без руйнувань, без жахливих новин. Проте реальність поки що інша. Найуразливіша категорія населення – сім’ї загиблих Героїв, рідні військовополонених і зниклих безвісти, на жаль, збільшується кожного дня. Декілька питань щодо їхньої підтримки, які обговорюються серед цих людей, ми адресували заступниці Південноукраїнського міського голови Марії Дроздовій.
- Марія Борисівна, хто відповідає за організацію похоронів загиблих?
- Державою покладено обов’язок з поховання на військові частини та територіальні центри комплектування – ТЦК. Згідно з Постановою Кабінету Міністрів, вони повинні організовувати похорони від А і до Я. Все, що робимо ми – міська влада – відбувається за домовленістю з ТЦК. Ми допомагаємо, тому що розуміємо всю складність ситуації. Управління культури, хоча це і не входить напряму до сфери його діяльності, збирає і готує відповідну інформацію та проводить почесну процедуру поховання. Щодо ТЦК, то вони в офіційний спосіб повідомляють нам про загиблого, також зустрічаються з сім’ями загиблих, визначають дату поховання. Складність у тому, що у військкоматі постійно змінюються працівники, які за це відповідають.
- Крім церемонії, салюту, треба ще й організувати поховання, коли родичі у стресі та розпачі. Хтось їм може допомогти?
- У нас на території громади є два поховальні бюро, які цим займаються. Ще на початку війни ми провели спільні зустрічі з представниками ТЦК, наших поховальних служб, комунальних підприємств і всіх, хто задіяний під час таких поховань. Усе проговорили, і кожен зрозумів свою роль. Для взаємодії у нас є група у вайбері. Усе чітко відпрацьовано. Коли представник ТЦК вручає сповіщення сім’ї загиблого, ми з ним спочатку відправляли начальника управління соцзахисту і психолога. Зараз вони приєднуються тільки у тих випадках, коли ТЦК розуміє, що в тому є потреба. До речі, на стадії прийняття новини, коли людина в шоці, психолог не може допомогти. Це медична допомога. Наприклад, якщо літня або хвора мати, їй може стати погано, тому потрібен супровід медиків. Ми це враховуємо.
- Повідомили. А далі що робити родичам?
- Далі їм надають контакти наших похоронних бюро. Вони самі орієнтуються, до кого звернутися. Урочиста частина – за управлінням культури.
- Поховання багато коштує. Чим допомагає влада на державному рівні та на місцевому?
- Загиблий військовий повинен прибути зі всією атрибутикою: труна, хрест, військова форма тощо. У постанові Кабміну все чітко перелічено. Туди входять транспортні витрати і взагалі багато чого, що має забезпечити військова частина і ТЦК, тобто держава. Але по факту з труною та всією атрибутикою з початку повномасштабної війни приходило до 10 тіл максимум. Ми розуміємо, що це війна, не завжди можна все здійснити. Тому на місцевому рівні ще на початку війни ми збільшили суму відшкодування за поховання загиблих і померлих військових зі статусом УБД. Гроші надаються з міського бюджету та з обласного. За програмою підтримки ветеранів та їх сімей, на поховання померлого військового (не на полі бою, а від хвороби, наприклад) від нашої громади родичі отримують 10 тисяч, від області – 4. На загиблого область нічого не дає (мається на увазі, що витрати беруть на себе ТЦК та військова частина), місцева влада – відшкодовує 25 тисяч. Ми прорахували: наших 25 тисяч вистачає на поховання без обіду. Зараз ми йдемо по процедурі відшкодування, а хотіли б вийти на процедуру попередньої оплати, навіть радилися з цього приводу під час фінансового аудиту. Раніше треба було збирали чеки, накладні… Згодом від цього відмовилися. Зараз пакет документів спрощено.
- Якщо у родини нема таких грошей, щоб поховати, а потім отримати компенсацію, то що робити?
- Ми домовилися з поховальними службами, вони між собою розчерговуються. І якщо є потреба, вони готові зробити послуги у борг в межах тієї суми, що відшкодовується. Правда, у нас були випадки, коли родичі гроші отримали, а поховальному бюро не повернули. Один раз волонтери допомогли – сплатили. Один раз скидалися з миру по нитці.
- Скільки у нашій громаді вже було поховань загиблих або померлих військових?
- Близько сотні. Цифри не збігаються з кількістю портретів на Алеї Пам’яті. Декого ховали в інших громадах. На стендах пам’яті біля виконкому ми розміщуємо світлини всіх, навіть якщо людина лише деякий час проживала в нашій громаді. Тому біля виконкому більше фото, ніж на меморіалі. Нещодавно поставили додатковий стенд. На меморіалі місця поки вистачає, але ми вирішили, що потім, якщо буде потреба, розвернемо Алею убік. Зараз все відпрацьовано. Кошти передбачені. КП ЖЕО встановлює конструкції, управління культури друкує портрети. Іноді треба трошки почекати, тижні два, поки надрукують.
- Є ще родини зниклих безвісти та військовополонених. Вони хочуть більше уваги до себе і співчуття. Скільки таких у нас?
- У тому і проблема, що громада не отримує таку інформацію ні від кого!
- Як це?
- В жодному законі не прописано, що хтось повинен повідомляти про них місцеву владу. Виходить, що ми збираємо інформацію про таких людей у незаконний спосіб. По суті, не маючи офіційної інформації, таку категорію ми не маємо права об’єднувати. Питання участі органів місцевого самоврядування у підтримці військових у полоні або зниклих безвісти на державному рівні не врегульовано. Інформація проходить повз нас. Якщо сповіщення про всіх загиблих ми отримуємо за законом, то сповіщення про те, що людина перебуває у полоні, вручається громаді тільки у випадку, якщо не знайшлися її родичі. У мене зараз є таке повідомлення. Коли відбулася перша зустріч координаційного штабу в 2023 році, ми тоді ще не замислювалися про цю категорію, тому що їх було небагато. А потім я була у Львові на «Cities 4 Cities» – на зустрічі з питань увічнення у громадах пам’яті загиблих. Там почали ставити ці питання, і я зрозуміла, що у нас теж є така проблема. Звідки ми маємо отримувати інформацію про такі сім’ї? Нас не повідомляють в офіційний спосіб. Ще тоді казали, що на державному рівні це буде врегульовано. Ми зверталися в наш ТЦК, щоб надавали нам інформацію про полонених та зниклих безвісти. Вони пишуть: вибачте, але ні. Про такі сім’ї ми збираємо дані тільки під час заходів, які організовуємо. Ми тоді просимо ТЦК письмово запросити членів сімей на такий-то час. Але вони не всім додзвонюються. Коли була остання зустріч із владою, ТЦК і Гукасяном (це представник омбудсмена у Миколаївській області), вони кажуть, нам ніхто не зателефонував. Дівчата з офісу роботи з ветеранами обдзвонювали по тих контактах, які у них наявні. Але ж люди додаються.
- Нещодавно у Вас була зустріч з активістками руху підтримки полонених і зниклих безвісти. Про що спілкувалися? Про що домовилися?
- По-перше, на зустрічі я їм запропонувала об’єднатися, визначитися, хто буде засновником, хто керівником, та зареєструвати громадську організацію. Це потужна спільнота, до якої постійно приєднуються нові люди. Я їх попросила: повідомляйте нам! Я бачила такі моделі в інших громадах, коли люди самі організовуються. Так легше комунікувати. Але взаємодія – це не питання сьогоднішнього дня. Я попросила пані Богомазову, щоб вона приєднала наших працівників до групи у вайбері. Щоб вона спитала матерів, чи не проти вони, щоб там була не тільки Сніжана – фахівець супроводу з офісу ветеранів, а щоб там була я та представники від соцзахисту. Нас додали. У цій групі люди можуть ставити питання, на які хочуть отримати відповідь. Не треба шептатися десь. Коли кажуть: влада нас не підтримує, вони по-різному розуміють, що таке влада. Влада – це всі ми, працівники місцевого самоврядування. І Сніжана Жуля, яка ходить на всі їхні заходи, і Дана, яка до цього ходила – це не дівчатка з вулиці. Це представники влади. На акціях матері хочуть бачити також підтримку мера та заступників, депутатів. Вони хочуть співчуття!
- Ви знаєте, що на Трійцю у баптистів на реабілітаційному майданчику відкрито пам’ятний знак полоненим та зниклим безвісти?
- Так. Я мала бути, бо обіцяла, але, на жаль, не вдалося. Дуже за це незручно, але так склалося. З сім’ями та пастором ми це проговорили.
- Чому такий знак відкрила не влада, а євангельські християни баптисти? Чому не біля виконкому або на Алеї Пам’яті чи поруч із Незламними духом?
- Питання зі встановлення якогось знака на сьогодні не розглядалося. Жодного разу ніхто з сімей військовополонених або зниклих безвісти з цього питання до влади не звертався! До мене особисто – теж. Ми розуміємо, що ця категорія у нас випадає, тому пропрацювали низку публічних акцій, щоб привернути увагу. Дуже гарна ідея щодо хвилини мовчання. Велопробіг на підтримку військовополонених. Раз на місяць – патріотичні концерти біля АТБ. На осінь плануємо облаштувати алею або клумбу «Віри, Надії та Любові», залучити до цього молодь. Розробили план заходів саме підтримки родин військовополонених. Я його підписала, міський голова підписав. Екскурсії, спортивні змагання, організація дозвілля. Кращим подарунком для них буде юрист в управлінні соцзахисту. Це потрібно навіть для взаємодії із ТЦК, тому що робота з цими категоріями покладена саме на центри комплектування та соціальної підтримки. На завершення нашої розмови, користуючись нагодою, хочу звернутися до кожного мешканця громади: коли бачите акції підтримки військовополонених і зниклих безвісти, зупиніться, поспілкуйтеся, покажіть, що ми разом.
- Дякую за відповіді.
- Підписуйтесь на наш канал в YouTube
- Читайте нас у Telegram
- Будьте в курсі всіх новин, долучайтеся до спільноти ЮжкаNews.City у Viber
- Читайте актуальні новини від ЮжкаNews.City у Facebook
- Обговорюйте новини та діліться актуальним в нашій групі Сучасний Южноукраїнськ у Facebook.
- Ми також є в Instagram та TikTok.
