До нашої редакції завітав особливий відвідувач. Ним виявився Олександр Барчук – южноукраїнець, який пішов обороняти країну від російського агресора з в 2014 року до початку 2023. Чоловік розгорнув аркуш паперу з рукописним текстом – послання солдату, який долетів до нього у саме пекло – на передову.

Це не просто написані від руки слова, а зворотній зв’язок з тими, заради кого він усі ці роки в окопах виборював право на вільне майбутнє. Оборонець просив опублікувати вірш. Ми поспілкувалися з Олександром і трохи дізналися про його бойовий шлях.

Автор: Наталя Кравець

Олександр Барчук нині вже не воює – через проблеми зі здоров’ям, має другу групу інвалідності. Однак помітно, що подумки він з тими, хто на фронті. За багато років чоловік звик до іншого життя – не мирного. Там він почувався, як риба у воді. Служив у піхотних військах. Був командиром відділення. Неодноразово мав поранення, контузії. Брав участь у звільненні Херсона. На цьому епізоді найбільше й акцентував увагу під час розмови. Браслетик із синьо-жовтої стрічки, який йому подарували херсонці, не знімає з руки й понині.

– Я б пішов воювати і зараз, але мене туди вже не візьмуть. Буду баластом для своїх. Якби ви знали, як нас підтримували дитячі малюнки та листи! Були такі, що читали й плакали. Я декілька зберіг, вони для мене дуже дорогі. Один у гарному стані, я вам його приніс. А інший – розмок, я його підсушив, однак погано видно слова.

Господи, храни солдата,

Бо у кожного є мама.

В когось дітки і дружина,

В когось молода дівчина.

Господи, храни солдата!

Господи, храни солдата

Від куль, від дула автомата.

Нехай повернеться живим,

Назло всім ворогам лихим.

Господи, храни солдата!

Хай ангели твої літають

І хлопців наших захищають,

Від куль охороняють їх крильми.

За них молотись будем ми!

Господи, спаси і сохрани!

У Олександра Барчука залишилися дуже теплі спогади про те, як восени 2022 року мешканці деокупованого Херсона зустрічали українських військових: з квітами, піснями, частуванням. Якась дівчинка навіть почала від радості танцювати прямо на дорозі. Через це колона мусила зупинитися. На жаль, не всі військові, хто бився за звільнення міста, побачили цей радісний момент.

– У нашій роті було близько 127 чоловік, а в Херсон зайшли лише 47. Було 10 бойових машин піхоти (БМП), зайшло 4. Ми зупинили ворога під Миколаєвом в районі Великої Олександрівки. Наші війська стояли в полі. Як ті ластівки, ми ховалися в так званих бустерах. Це такі спеціальні укріплення. Як нас бомбили… З вертольотів, з дронів, з гармат.

Спочатку ЗСУ зайшли в Чорнобаївку. Аеропорт був зруйнований вщент. Однак не це вразило Олександра Барчука. Коли відкрили ангари для легких літаків, побачили, що вони вщерть набиті побутовою технікою, речами, продуктами. Все це росіянці награбували в українських магазинах і збиралися вивезти. Вранці колона висунулася в бік Херсона.

Після теплого прийому та урочистої ходи містом Олександр Барчук з побратимами залишилися на деякий час, щоб зачистити місто від окупантів, які зазвичай ховалися у підвалах. Вночі охороняли причал на березі Дніпра.

– Там на острові є гідропарк. Працівники скаржилися нам, що росіяни поцупили павичів та єнотів. Згодом павичі самі якимось чином повернулися, а єнотики – ні. Окупанти також покрали човни, які в гарному стані, інші – прострілили.

На початку грудня 2022 року Олександр Барчук вже був на Бахмутському напрямку. Тримали оборону під Курдюмівкою. По позиції було три прильоти танковими снарядами. На руках Олександра від важкого поранення помер військовослужбовець.

– Останні його слова були: «Боляче, мені боляче!». Я нічого не зміг зробити, хоч і мав усі необхідні для цього засоби. Смерть була майже раптовою. Довго він мені потім снився. На жаль, я багато похоронив побратимів.

Наразі Олександр Барчук займається оформленням пенсії по інвалідності. Каже, чимало паперової тяганини. Помітно, що йому важко на душі після пережитих жахіть війни, однак від психологічної реабілітації відмовився. Натомість багато спілкується з місцевими волонтерами. Дуже тепло відгукується про Тетяну Сорокодум, Валентину Богомазову та інших. Вони його підтримують зараз, як і тоді, коли він був в окопах.

З теплою усмішкою Олександр Барчук згадує, як у 2020 році отримав від жителів міста новорічні гостинці. Передачу на передову збирали дитячі садочки, школи, волонтери та небайдуже мешканці міста. Коли їхав в службу доставки, думав буде коробочка, а отримав зо два десятка коробок. Як же зраділи його побратими! Крім смаколиків, там були й необхідні речі та предмети гігієни. Підтримка з тилу дуже важлива...

Читайте також: Южноукраїнка Світлана Козій підкорила Говерлу в пам'ять про сина Артема, якого втратила на війні
Читайте нас в Google News.Клац на Підписатися