Прем’єра яскравого патріотичного фільму «Вовк. Страху нема» про воїнів Сил спеціальних операцій ЗСУ добралася і до нашого міста енергетиків. Вона відбулася 4 квітня в однойменному кінозалі. На першому сеансі присутні були южноукраїнські освітяни, наступні – колективно відвідують учні ліцеїв та всі, хто бажає. Покази триватимуть до 17 квітня в кінотеатрі «Прем'єра». Початок сеансів 13:50.

Автор: Лариса Мініна

Це нова стрічка вже відомих в нашому місті режисерок Анни Мартиненко та Тетяни Кулаковської. Пам’ятаєте, як декілька років тому в Южноукраїнську демонструвалися їхні хронікальні фільми про АТО: «Позивний Зеніт» (п'ять частин) та «Воїни духу».

Щодо д/ф «Вовк. Страху нема» відомо, що авторки працювали над ним три роки, тобто зйомки розпочато ще до повномасштабного вторгнення рф і продовжено під час великої війни. Восени 2023 року фільм вийшов на екрани кінотеатрів. Його вже побачили в Києві, Львові, Сумах, Харкові, Одесі, Дніпрі, Хмельницькому, Житомирі, Черкасах, Івано-Франківську, Чернівцях, Кропивницькому тощо.

Кадр з фільмуКадр з фільму «Вовк. Страху нема»

Круті зйомки, динамічні епізоди, цікаві особистості, які не тільки розказують, але й показують. Ми бачимо, як вовкулаки (так називають бійців ССО) десантуються з літаків та гелікоптерів, занурюються у воду, непомітно проникають на позиції ворога та виконують там зухвалі операції.

Кар з фільму «Вовк. Страху нема»Кадр з фільму «Вовк. Страху нема»

Після того, як на запрошення авторок ЮжкаNews.Сіty теж подивилася д/ф «Вовк. Страху нема», виникло бажання дізнатися більше про цей фільм та про його творців. Анна Мартиненко і Тетяна Кулаковська люб’язно погодилися надати ексклюзивне інтерв’ю для нашого видання.

Тетяна Кулаковська та Анна МартиненкоТетяна Кулаковська та Анна Мартиненко

- Розкажіть, будь ласка, про себе. Ви співавторки?

Анна: Так, нас двоє. Ми режисерки, сценаристки, продюсерки. Дві кіномисткині Анна Мартиненко і Тетяна Кулаковська. Ми творимо кіно тонке, красиве, чуттєве.

- Давно в такому тандемі працюєте?

Анна: Це наша сьома стрічка. Перші п’ять під назвою «Позивний Зеніт», ви їх бачили.

- Я пам’ятаю!

Анна: Шостий фільм: «Воїни духу». Ви так само його бачили. Ну, і «Вовк. Страху нема». З 2015 року ми створюємо незалежне документальне кіно.

- Як так вийшло, що дві жінки почали знімати фільми про суто чоловічі справи? Чи пов’язані ви у житті з якоюсь військовою професією?

Анна: Ні. Ми цивільні. Цього квітня виповнюється десята річниця початку АТО, а по суті війни. Ще відтоді я поставила собі питання: хто ці люди, які нас захищають? Отже, ми почали досліджувати це кінематографічними методами і створювати чесні стрічки про воїнів. Нам хотілося показати захисника України. Згадайте, яка у нас тоді була інформація? Постійне скиглення, що армії нема, все погано. У нас забрали Крим. Не встигли оговтатися, а тут Донецька та Луганська області. Почалися бойові дії. Хто ті воїни? Ми з ними познайомилися. Поїхали до них. Почали знімати. Виявилося, що це дуже цікаві особистості.

- У фільмі, де воїни відповідають, це ви їх запитували за кадром?

Анна: Звичайно. Вони не завжди люблять і хочуть розповідати, хоча вміють і можуть. І тут відбулося наступне. Ми прийшли до воїнів ССО, а вони вже хотіли, щоб про них розповідали, бо то був новітній рід військ. Він і досі ще не всім відомий. Ми казали їм, розкажіть, як розповіли би вашій коханій чи цивільному другу. Про себе, про професію. А їм же про себе нічого говорити не можна! Але ви помітили, як вони затято старалися не видати жодних таємниць.

Кадр з фільму «Вовк. Страху нема»Кадр з фільму «Вовк. Страху нема»

- Операція «Вовк» з цього фільму – це екранізація?

Анна: Так.

- А хто там грав?

Анна: Вони самі себе. Це унікальна історія. Нам погодили, що, не розкриваючи таємниць, маємо розказати реальну історію. Показати, як працюють вовкулаки. Суть у тому, що вони можуть блискавично, швидко, маленькою групою здійснити дуже важливу операцію в тилу ворога і повернутися, виконавши завдання. Це їх фах. І ми написали сценарій, в основі якого правдива історія. Втім змінені назви, але суть того, що ви побачили, реальна.

- Як ви узнали цю історію?

Анна: Від командувача. Спілкувалися з генералами Луньовим і Галаганом, з кожним командиром бойового підрозділу. Потім, коли взялися знімати, це дійсно знімалося вже як художнє кіно. Ми з Тетяною переконалися: українські воїни найкращі! Актори, в тому числі. З ними легко було працювати. Але, якщо їм треба забігти з флангу або з тилу противника, то вони будуть бігти пів лісу, а ти будеш бігти за ними. Втомишся. А вони тобі скажуть: ось саме так ми це робимо. Просто трошки довше знімається, ніж художній фільм, бо вони роблять все по-справжньому.

На знімальному майданчикуНа знімальному майданчикуАвтор: З архіву Анни Мартиненко та Тетяни Кулаковської

- Зараз над чим ви працюєте? Нам чекати нових стрічок?

Анна: Хочемо сказати – так. Але зараз є фільм «Вовк. Страху нема», в якому величезна кількість історій воїнів. І тепер ми, авторки, виступаємо як дистриб’ютери. Працюємо над тим, щоб люди бачили це кіно. А це величезна робота – заохотити глядачів в кожному місті країни прийти і подивитися. Цим ми зараз і займаємось, це величезна відповідальність перед всіма воїнами, що зафільмувалися. Кіно несе в собі заряд: перемога неминуча.

- Ця стрічка демонструвалася в багатьох містах України. Чи були покази в нашому регіоні: в Миколаєві, Вознесенську, Первомайську?

Анна: Хороше питання. Первомайськ дивився «Вовк. Страху нема» завзято: дорослі, і менші дітки, і старші. Приходили воїни спілкуватися. Це був такий національно-патріотичний «двіж». Вознесенськ. Це місто, в якому ми ще жодного разу не демонстрували кіно. І ось з 12 квітня почнуться покази у Вознесенську. Ми спілкувалися вже з начальником управління освіти. Там наше кіно вітають і кажуть, будуть ходити і гуртуватися. Миколаїв. Там є кінотеатри, але можуть бути прильоти. Кіно про військових. Зберуться люди, а раптом якась вражина здасть інформацію. Бояться. Ми чекаємо. Ми любимо це місто. Але поки що - ні. Дякую за цікаві запитання. Видно, що вам цікаво було.

- Так. І дивитися було цікаво. На одному диханні. Година 40 хвилин. Час минув, ніхто не помітив.

Анна: Згодна, це стереотип, що документальне кіно повинно бути нудним.

На зйомках фільмуНа зйомках фільмуАвтор: З архіву Анни Мартиненко та Тетяни Кулаковської

Тетяна: Людям складно перебороти стереотипи. Я розумію, що документальні фільми є різні. Але втім це ж надскладний жанр, тому що там не актори. Треба схопити момент. Уявіть, ми ганялись за ними з камерами блекмеджиками і освітлювальними приладами, такими, як на художніх фільмах. Ми це робили в човні, де хлопці вночі пливуть. Ми теж там були. І взимку на морі. Вихоплювали моменти. А для того, щоб все мало гарний аудіовізуальний вигляд, повинна бути хороша кіношна техніка, сучасна. Тому на екрані – блокбастер.

- Воїни такі незламні, залізні, але ви змогли їх показати як звичайних людей, коли вони зустрічаються з рідними, обіймаються. Це зворушливо.

Кадр з фільму «Вовк. Страху нема»Кадр з фільму «Вовк. Страху нема»

Тетяна: Так. Коли починаєш спілкуватися для інтерв’ю, захоплюєшся їх розумом, інтелектом. Я кажу про тих, кого знаю. Це незвичайні емоції. А який у них гумор! Тонкий, влучний. Вони такі незламні тому, що багато часу присвячують підготовці. Щоб планувати на парашуті на 70 км у тил противника, це треба вміти. Наше бажання було донести, яким трудом. Це ж роки тренувань!

- Розкажіть про когось із учасників вашого фільму.

Тетяна: У фільмі знялися герої, які, на жаль, вже загинули. Шість героїв. Пам’ятаю Очаків. Позивний Мічман. Саша Нікітін. Це сила, розум і гумор. Коли ми припливли на човнах о 4 ранку, було холодно, бо це зима. У нас дуже багато обладнання, яке треба було до КамАЗу донести. Знімали Сашу Мічмана і Туриста (у стрічці вони сидять в одному кадрі). Обидва не мають ніг. І вони схопили наші непідйомні сумки, важкі. Спочатку ми виривали їх з рук, але вони настільки впевнено діяли, що ми здалися. Саша Мічман загинув від прямого попадання ракети в човен. Ще один хлопець з позивним Крига – він три години в тій крижаній воді плавав для зйомки. Така витримка! Він захоплювався гирьовим спортом, міг підняти дуже велику вагу. Це йому допомагало рятувати на островах Миколаївщини жінок та дітей, яких просто на руках переносив. Переправлялися під обстрілами з територій, які окуповані. Андрій просто брав двох під пахви, і так ніс. Коли поверталися із завдання, потрапили на підводну міну. Підірвався човен. Усі випливли, але Андрій загинув. У нього мама живе на окупованій території Херсонщини. А тато воює. Так сталося, що не поховали Андрія в землі. Залишився у Дніпрі. Унікальні люди. Унікальні долі.

- Крига - це його позивний?

Тетяна: Так. Позивні у них різні. Консультанти майже всі під своїми прізвищами. У нас такі видатні люди у фінальних титрах. Просто титани. Багато хто надав нам свої позивні. Інші сказали, придумайте нам самі позивні для фільму. Ми придумали, але з усіма погодили. Бо всі позивні відповідають стану людини, характеру, внутрішньому наповненню. Хай їх побачать всі!

Кіномайстрині з вовкулакамиКіномайстрині з вовкулакамиАвтор: З архіву Анни Мартиненко та Тетяни Кулаковської

Анна: На завершення давайте подякуємо вашому місту, Денису Володимировичу Кравченку, Олександру Олександровичу Стоянову, Юрію Михайловичу Сінчуку, Нелі Георгіївні Захарко. Кожен з них був такий відкритий, натхненний, чемний. Дякуємо тим, хто служить. Хай Бог береже Южноукраїнськ і всю Україну. Ми вас дуже любимо.

- Навзаєм. Дякуємо вам за кіно!

Покази триватимуть до 17 квітня в кінотеатрі «Прем'єра», м. Южноукраїнськ.Початок сеансів 13:50.Покази триватимуть до 17 квітня 2024 р. в кінотеатрі «Прем'єра», м. Южноукраїнськ. Початок сеансів 13:50.

Читайте нас в Google News.Клац на Підписатися