Прем’єра яскравого патріотичного фільму «Вовк. Страху нема» про воїнів Сил спеціальних операцій ЗСУ добралася і до нашого міста енергетиків. Вона відбулася 4 квітня в однойменному кінозалі. На першому сеансі присутні були южноукраїнські освітяни, наступні – колективно відвідують учні ліцеїв та всі, хто бажає. Покази триватимуть до 17 квітня в кінотеатрі «Прем'єра». Початок сеансів 13:50.
Це нова стрічка вже відомих в нашому місті режисерок Анни Мартиненко та Тетяни Кулаковської. Пам’ятаєте, як декілька років тому в Южноукраїнську демонструвалися їхні хронікальні фільми про АТО: «Позивний Зеніт» (п'ять частин) та «Воїни духу».
Щодо д/ф «Вовк. Страху нема» відомо, що авторки працювали над ним три роки, тобто зйомки розпочато ще до повномасштабного вторгнення рф і продовжено під час великої війни. Восени 2023 року фільм вийшов на екрани кінотеатрів. Його вже побачили в Києві, Львові, Сумах, Харкові, Одесі, Дніпрі, Хмельницькому, Житомирі, Черкасах, Івано-Франківську, Чернівцях, Кропивницькому тощо.
Кадр з фільму «Вовк. Страху нема»
Круті зйомки, динамічні епізоди, цікаві особистості, які не тільки розказують, але й показують. Ми бачимо, як вовкулаки (так називають бійців ССО) десантуються з літаків та гелікоптерів, занурюються у воду, непомітно проникають на позиції ворога та виконують там зухвалі операції.
Кар з фільму «Вовк. Страху нема»
Після того, як на запрошення авторок ЮжкаNews.Сіty теж подивилася д/ф «Вовк. Страху нема», виникло бажання дізнатися більше про цей фільм та про його творців. Анна Мартиненко і Тетяна Кулаковська люб’язно погодилися надати ексклюзивне інтерв’ю для нашого видання.
Тетяна Кулаковська та Анна Мартиненко
- Розкажіть, будь ласка, про себе. Ви співавторки?
Анна: Так, нас двоє. Ми режисерки, сценаристки, продюсерки. Дві кіномисткині Анна Мартиненко і Тетяна Кулаковська. Ми творимо кіно тонке, красиве, чуттєве.
- Давно в такому тандемі працюєте?
Анна: Це наша сьома стрічка. Перші п’ять під назвою «Позивний Зеніт», ви їх бачили.
- Я пам’ятаю!
Анна: Шостий фільм «Воїни духу». Ви так само його бачили. Ну, і «Вовк. Страху нема». З 2015 року ми створюємо незалежне документальне кіно.
- Як так вийшло, що дві жінки почали знімати фільми про суто чоловічі справи? Чи пов’язані ви у житті з якоюсь військовою професією?
Анна: Ні. Ми цивільні. Цього квітня виповнюється десята річниця початку АТО, а по суті війни. Ще відтоді я поставила собі питання: хто ці люди, які нас захищають? Отже, ми почали досліджувати це кінематографічними методами і створювати чесні стрічки про воїнів. Нам хотілося показати захисника України. Згадайте, яка у нас тоді була інформація? Постійне скиглення, що армії нема, все погано. У нас забрали Крим. Не встигли оговтатися, а тут Донецька та Луганська області. Почалися бойові дії. Хто ті воїни? Ми з ними познайомилися. Поїхали до них. Почали знімати. Виявилося, що це дуже цікаві особистості.
- У фільмі, де воїни відповідають, це ви їх запитували за кадром?
Анна: Звичайно. Вони не завжди люблять і хочуть розповідати, хоча вміють і можуть. І тут відбулося наступне. Ми прийшли до воїнів ССО, а вони вже хотіли, щоб про них розповідали, бо то був новітній рід військ. Він і досі ще не всім відомий. Ми казали їм, розкажіть, як розповіли би вашій коханій чи цивільному другу. Про себе, про професію. А їм же про себе нічого говорити не можна! Але ви помітили, як вони затято старалися не видати жодних таємниць.
Кадр з фільму «Вовк. Страху нема»
- Операція «Вовк» з цього фільму – це екранізація?
Анна: Так.
- А хто там грав?
Анна: Вони самі себе. Це унікальна історія. Нам погодили, що не розкриваючи таємниць, маємо розказати реальну історію. Показати, як працюють вовкулаки. Суть у тому, що вони можуть блискавично, швидко, маленькою групою здійснити дуже важливу операцію в тилу ворога і повернутися, виконавши завдання. Це їх фах. І ми написали сценарій, в основі якого правдива історія. Втім змінені назви, але суть того, що ви побачили, реальна.
- Як ви узнали цю історію?
Анна: Від командувача. Спілкувалися з генералами Луньовим і Галаганом, з кожним командиром бойового підрозділу. Потім, коли взялися знімати, це дійсно знімалося вже як художнє кіно. Ми з Тетяною переконалися: українські воїни найкращі! Актори в тому числі. З ними легко було працювати. Але, якщо їм треба забігти з флангу або з тилу противника, то вони будуть бігти пів лісу, а ти будеш бігти за ними. Втомишся. А вони тобі скажуть: ось саме так ми це робимо. Просто трошки довше знімається, ніж художній фільм, бо вони роблять все по-справжньому.
На знімальному майданчику
- Зараз над чим ви працюєте? Нам чекати нових стрічок?
Анна: Хочемо сказати – так. Але зараз є фільм «Вовк. Страху нема», в якому величезна кількість історій воїнів. І тепер ми, авторки, виступаємо як дистриб’ютери. Працюємо над тим, щоб люди бачили це кіно. А це величезна робота – заохотити глядачів в кожному місті країни прийти і подивитися. Цим ми зараз і займаємось, це величезна відповідальність перед всіма воїнами, що зафільмувалися. Кіно несе в собі заряд: перемога неминуча.
- Ця стрічка демонструвалася в багатьох містах України. Чи були покази в нашому регіоні: в Миколаєві, Вознесенську, Первомайську?
Анна: Хороше питання. Первомайськ дивився «Вовк. Страху нема» завзято: дорослі, і менші дітки, і старші. Приходили воїни спілкуватися. Це був такий національно-патріотичний «двіж». Вознесенськ. Це місто, в якому ми ще жодного разу не демонстрували кіно. І ось з 12 квітня почнуться покази у Вознесенську. Ми спілкувалися вже і з начальником управління освіти. Там наше кіно вітають і кажуть, будуть ходити і гуртуватися. Миколаїв. Там є кінотеатри, але можуть бути прильоти. Кіно про військових. Зберуться люди, а раптом якась вражина здасть інформацію. Бояться. Ми чекаємо. Ми любимо це місто. Але поки що - ні. Дякую за цікаві запитання. Видно, що вам цікаво було.
- Так. І дивитися було цікаво. На одному диханні. Година 40 хвилин. Час минув, ніхто не помітив.
Анна: Згодна, це стереотип, що документальне кіно повинно бути нудним.
На зйомках фільму
Тетяна: Людям складно перебороти стереотипи. Я розумію, що документальні фільми є різні. Але втім це ж надскладний жанр, тому що там не актори. Треба схопити момент. Уявіть, ми ганялись за ними з камерами блекмеджиками і освітлювальними приладами, такими, як на художніх фільмах. Ми це робили в човні, де хлопці вночі пливуть. Ми теж там були. І взимку на морі. Вихоплювали моменти. А для того, щоб все мало гарний аудіовізуальний вигляд, повинна бути хороша кіношна техніка, сучасна. Тому на екрані – блокбастер.
- Воїни такі незламні, залізні, але ви змогли їх показати як звичайних людей, коли вони зустрічаються з рідними, обіймаються. Це зворушливо.
Кадр з фільму «Вовк. Страху нема»
Тетяна: Так. Коли починаєш спілкуватися для інтерв’ю, захоплюєшся їх розумом, інтелектом. Я кажу про тих, кого знаю. Це незвичайні емоції. А який у них гумор! Тонкий, влучний. Вони такі незламні тому, що багато часу присвячують підготовці. Щоб планувати на парашуті на 70 км у тил противника, це треба вміти. Наше бажання було донести, яким трудом. Це ж роки тренувань!
- Розкажіть про когось із учасників вашого фільму.
Тетяна: У фільмі знялися герої, які, на жаль, вже загинули. Шість героїв. Пам’ятаю Очаків. Позивний Мічман. Саша Нікітін. Це сила, розум і гумор. Коли ми припливли на човнах о 4 ранку, було холодно, бо це зима. У нас дуже багато обладнання, яке треба було до КамАЗу донести. Знімали Сашу Мічмана і Туриста (у стрічці вони сидять в одному кадрі). Обидва не мають ніг. І вони схопили наші непідйомні сумки, важкі. Спочатку ми виривали їх з рук, але вони настільки впевнено діяли, що ми здалися. Саша Мічман загинув від прямого попадання ракети в човен. Ще один хлопець з позивним Крига – він три години в тій крижаній воді плавав для зйомки. Така витримка! Він захоплювався гирьовим спортом, міг підняти дуже велику вагу. Це йому допомагало рятувати на островах Миколаївщини жінок та дітей, яких просто в руках переносив. Переправлялися під обстрілами з територій, які окуповані. Андрій просто брав двох під пахви, і так ніс. Коли поверталися із завдання, потрапили на підводну міну. Підірвався човен. Усі випливли, але Андрій загинув. У нього мама живе на окупованій території Херсонщини. А тато воює. Так сталося, що не поховали Андрія в землі. Залишився у Дніпрі. Унікальні люди. Унікальні долі.
- Крига - це його позивний?
Тетяна: Так. Позивні у них різні. Консультанти майже всі під своїми прізвищами. У нас такі видатні люди у фінальних титрах. Просто титани. Багато хто надав нам свої позивні. Інші сказали, придумайте нам самі позивні для фільму. Ми придумали, але з усіма погодили. Бо всі позивні відповідають стану людини, характеру, внутрішньому наповненню. Хай їх побачать всі!
Кіномайстрині з вовкулаками
Анна: На завершення давайте подякуємо вашому місту, Денису Володимировичу Кравченку, Олександру Олександровичу Стоянову, Юрію Михайловичу Сінчуку, Нелі Георгіївні Захарко. Кожен з них був такий відкритий, натхненний, чемний. Дякуємо тим, хто служить. Хай Бог береже Южноукраїнськ і всю Україну. Ми вас дуже любимо.
- Навзаєм. Дякуємо вам за кіно!
Покази триватимуть до 17 квітня 2024 р. в кінотеатрі «Прем'єра», м. Южноукраїнськ. Початок сеансів 13:50.
- Підписуйтесь на наш канал в YouTube
- Читайте нас у Telegram
- Будьте в курсі всіх новин, долучайтеся до спільноти ЮжкаNews.City у Viber
- Читайте актуальні новини від ЮжкаNews.City у Facebook
- Обговорюйте новини та діліться актуальним в нашій групі Сучасний Южноукраїнськ у Facebook.
- Ми також є в Instagram та TikTok.
