На долю жительки Южноукраїнської громади Марії Олексіївни Федоренко випало побачити війну двічі. У далекому 1941 році під час Другої світової німецькі війська окупували Миколаївську область, зайшли в село, де разом з батьками, двома братами й сестрою мешкала 14-річна дівчинка. Події, що відбувалися 83 роки тому, найстарша мешканка Іванівського старостинського округу згадує зі слізьми на очах. Однак те, що коїться в Україні зараз, її засмучує ще більше.
Дружна родина: Марія Федоренко з дочками та сином.
Сюрприз для поважної пані
Марія Олексіївна живе у затишному будинку на вулиці Садовій у селі Панкратове. Поважною пані опікуються син Олексій Федоренко та дві дочки – Любов Вільгун і Галина Тєрєхова. Усі вони вже пенсіонери. Дочки живуть поряд з матір’ю, а син навідується щодня.
Для господині оселі візит журналістки був несподіванкою. Рідні тримали інтригу до останнього моменту. Першим до хати зайшов староста – Ігор Латій. Старенька радо обійняла його. Одразу помітно, гостей вона любить та чекає завжди. Марія Олексіївна зраділа, дізнавшись, що до неї також завітала й преса. Вона трохи зніяковіла від такої уваги, але не розгубилася.
На позитиві: староста Ігор Латій та довгожителька Марія Федоренко.
Одразу кинулося в очі, що попри серйозний вік, Марія Олексіївна досить активна. Вона самостійно пересувається, тримаючись за ходунки, жваво розмовляє. Рідні жартують, що Марія Олексіївна цьогоріч навіть на город зібралася. А вона б із задоволенням попрацювала, каже, та руки вже не ті. Раніше, згадує син Олексій, їхній двір вважався зразковим і навіть табличка відповідна висіла. А все завдяки працьовитій мамі. Крім порядку, вона завжди любила розводити квіти. Зараз за клумбами доглядають дочки.
Рано подорослішала
Марія Олексіївна народилася 5 липня 1927 року. У батьків їх було четверо: двоє синів та дві дочки. Коли село опинилося під нацистською окупацією, Марія закінчила шостий клас. У вересні 1941 року двері сільської школи зпочатку відчинилися для учнів, але вже через місяць навчання припинилося. Приміщення загарбники пристосували під конюшню. Сьомий клас Марія Олексіївна закінчила вже після визволення Миколаївщини в 1944 році.
Рідні бабусі жартують, що насправді пані Марія має більш значну освіту, адже згодом віддала школі 25 років життя. Вона завжди мріяла стати вчителькою, однак була технічною працівницею з 1965 року. А до цього де тільки не працювала, згадує старенька.
Марія Федоренко - гостинна пані.
– Будувала в рідному селі завод з переробки коноплі та льону. Працювала у колгоспі та на залізниці. Чомусь не пішла вчитися на вчительку, натомість поїхала з подружками у Вознесенськ на курси провідниць. Ми потрапили на робочі поїзди. Одного разу їдемо з Вознесенська до Мартинівки під гору, як зробився розрив поїзда. Що робити? Спиняю поїзд, з майстром зчепили вагони. Отаке в мене було.
До роботи Марія Олексіївна звикла з юності. Коли почалася війна, дівчині було 14 років, але вона швидко подорослішала. Разом з іншими односельцями копала окопи, працювала на полях. За роботу отримувала копійки, але й цьому була рада.
– День, коли почалася війна, добре пам’ятаю. Це була неділя, я гралася з сусідськими дітьми у їхньому садку. Наші мами йшли з базару і кричали: «Війна почалася!». Спочатку було страшно, а потім ми не боялися окупантів. Вони нас не чіпали. До нашої хати німці приходили, але я не пам’ятаю, щоб нам заподіяли щось зле. У дядька на подвір’ї поставили гармату, коли стріляли з неї, то показували, щоб ми вуха закривали. Коли німці відступали, ми з друзями переправлялися на паромі в Богданівку разом з ними. Повний паром німців був, ніде проштовхнутися. Ми між ними якось влізли. Вони могли б нас просто зіштовхнути у воду посеред Бугу й тільки нас бачили, але ж ні. Зараз страшні речі творяться на війні. Ще світ такого не бачив, що вони витворяють. Я тоді не так боялася, як зараз.
Тоді була Перемога, буде й тепер
Наша розмова постійно переплітається між подіями Другої світової війни і нинішньої – російсько-української. Про те, що відбувалося 80 років тому, Марії Олексіївні важко розповідати: підступають сльози, але коли мова заходить про сьогодення, вона починає ще більше плакати.
Рідні намагаються оберігати Марію Олексіївну від надмірної кількості новин про війну, тому що вона дуже важко це переживає й з нетерпінням чекає на Перемогу. Сама поважна пані каже, що найщасливіший у її житті день був, коли вона дізналася про перемогу в 1945. На той момент їй було 17 років.
– Ми пасли череду на краю села. Їдуть верхівці і кричать: «Побєда. Побєда!» Ми позабували про все на світі і побігли. Було радості багато і сліз багато, бо не знала, чи живі мої брати – Іван і Пантелей. Обидвох забрали на фронт. Потім дізналися, що вони живі. Вісточку про Пантелея надіслала медсестра, яка виходжувала його після поранення під Москвою. 13 діб він був без свідомості.
Марія Олексіївна навіть процитувала напам’ять вірш, який був у листі від медсестри. Обидва брати потім стали офіцерами й служили країні. Нині з усіх Марія Олексіївна залишилися одна. Вона довгожителька. П’ятого липня їй виповниться 97 років! Вона має семеро онуків і восьмеро правнуків, і завжди чекає їх у гості. Останній раз усі покоління великої родини збиралися разом перед війною на Різдво. Семилітній правнук, який живе за кордоном, мріє, щоб закінчилася війна й він міг приїхати в Україну провідати своїх рідних.
На завершення теплої зустрічі Марія Олексіївна з допомогою дочок почастувала нас смаколиками, чаєм та кавою. Вона дякувала за увагу та запрошувала приходити ще. І ми неодмінно повернемося на її сторіччя! Тож дякуємо родині за позитивні емоції, а довгожительці бажаємо дочекатися нової Перемоги та жити якомога довше.
- Підписуйтесь на наш канал в YouTube
- Читайте нас у Telegram
- Будьте в курсі всіх новин, долучайтеся до спільноти ЮжкаNews.City у Viber
- Читайте актуальні новини від ЮжкаNews.City у Facebook
- Обговорюйте новини та діліться актуальним в нашій групі Сучасний Южноукраїнськ у Facebook.
- Ми також є в Instagram та TikTok.
