Війна безумовно наклала свій відбиток на людські долі. Які емоції переживають люди, які втратили житло, військові та їх родини, і, найважливіше, діти? А головне: як і чим ми можемо допомогти тим, хто постраждав від російської агресії. Про це та інше, спеціально для ЮжкаNews.City нам розповіла Людмила Пона, національна експертка, начальниця відділу методичного забезпечення соціальної роботи та підвищення професійних компетенцій працівників надавачів соціальних послуг, тренерка проектів: МБО "Партнерство кожній дитині", "Громада для людини", ПРООН, "Школа батьківських компетенцій" та багатьох інших.
Соціальна робота у Южноукраїнську на високому професійному рівні
- Пані Людмило, скільки років Ви працюєте у соціальній сфері? Якими рисами характеру, на ваш погляд, має володіти соціальний працівник?
- Я працюю в соціальній сфері більше 20 років. Була директоркою районного центру соціальних служб. Зараз працюю на обласному та всеукраїнському рівнях в різних проєктах, в тому числі міжнародних. Соціальний фахівець має володіти простими загальнолюдськими рисами. Це - людяність, емпатія, професійність і бажання рости в професійній сфері, розвиватися, рухатися далі, не стояти на місці, не думати, що я вже все знаю, тому що розвитку в принципі немає меж.
Під час тренінгу
- Наскільки мені відомо, Ви проводили навчання для фахівців із соціальної роботи Южноукраїнської міської ради. Розкажіть, як працювалося у нас, про що говорили? Чи вважаєте Ви роботу наших соціальних служб задовільною?
- Так, я проводила навчання для фахівців із соціальної роботи в Южноукраїнській громаді. Працювалося дуже класно, тому що в порівнянні (є з чим порівнювати) дуже прогресивна громада, сильна соціальна сфера. Ми говорили про організацію соціальної роботи, про захист дитини, про роботу в команді. Не просто задовільною, а супер задовільною я вважаю роботу фахівців вашого міста. Мені дуже приємно було познайомитись особисто з директоркою Южноукраїнського центру соціальних служб Аллою Дизик. Я виділяю фахівчинь, які були на тренінгу, загалом усіх суб’єктів соціальної роботи! Тому що в них висока включеність, ініціативність і велике бажання досягти результату. Тому насправді ви можете пишатися роботою соціальної сфери Южноукраїнської громади.
З емоціями треба вчитись працювати
- За Вашими спостереженнями як змінювався емоційний стан людей у проміжках трьох етапів життя українців: до війни, на початку, і зараз?
- Знаєте це не три, а два етапи: "до війни" і "під час війни". Війна ще не закінчилася, тому виділяємо так. Різниця звісно є. Емоційний стан людей змінювався з початком війни. Багато страху, нерозуміння, що робити, висока тривожність. Але, якщо відверто, цей стан присутній досі. Просто ми навчилися жити в різних емоційних станах. Так, це високий ризик, тому що йдуть дуже великі амплітудні коливання, від плюса до мінуса, як на гойдалці. Сьогодні все добре, я сьогодні випала кави, поговорила з близькими мені людьми, на вечір мене "заштормило", тому що пішла тривога і так далі. І ось ці гойдалки ми спостерігаємо щодня. Це надзвичайно складно жити з такими емоційними коливаннями. Треба вміти працювати і вчитися працювати з емоціями. Було би добре, аби у вашій громаді відкрилися центри життєстійкості. Хоча я знаю, що ваші фахівці приділяють емоційному стану своїх клієнтів досить-таки великий час.
Хочу сказати, що далі буде ще важче. Ми маємо до цього бути готовими, і нам треба працювати над своїми емоціями, вміти їх розуміти. Особливо - з емоційним інтелектом і такою важливою річчю у ньому, як критичним мисленням. Тому що нам його досить таки не вистачає. Ми ніколи його не вчились здобувати, не ставили собі питання: навіщо мені це потрібно коли я читаю якусь стрічку новин або намагаюся щось прокоментувати, як це буде далі співвідноситися з моїм станом, з моїм життям.
- Южноукраїнськ, порівняно, тихе місто. Тут, дякувати Богу, не було обстрілів. Може тому до нас приїхала велика кількість переселенців. Як, на вашу думку, допомогти людям постраждалим від війни адаптуватися у новому місті, чим допомогти та як загалом правильно розмовляти з психологічно-травмованими людьми?
- Так звісно, що Южноукраїнськ порівняно тихе місто. До вас заїхали переселенці, вони, в принципі, є скрізь по Україні, в різних містах. Ви уже допомогли їм адаптуватися. Ми не говоримо про цю історію в контексті двох років, взагалі-то 10 років. Ви уже їм допомагаєте тим, що ви ресурсні, і ви об'єднані, тим, що у вас професійні фахівці. Ви вже допомагаєте людям! Якщо у вас є чим ділитися, ви будете ділитись, якщо ви знаєте як працювати з емоціями, ви поділитесь цими знаннями і допоможете іншим людина людям теж стабілізувати свій стан.
А щодо того як правильно розмовляти, це насправді розмова не одного інтерв’ю. Раджу завжди зберігати спокій. Я завжди кажу: ви маєте рахувати свій пульс. Так, щоб людина могла доторкнутися до вашої руки і перейняти той спокій. Фахівцю треба вчитися володіти своїм станом і своїми емоціями, але це дуже корисна річ. І коли людина яка прийшла в тривозі, в страху, вона щойно переїхала і бачить спокійного соціального працівника, який вітається, говорить фразу: "Як я можу до вас звертатись?", просить назвала своє ім'я (це теж дуже важливо), пропонує чай, каву, дає дорожню карту своєї громади і розповідає, де та що знаходиться, надає контакти людей, допомога яких може знадобитися - це надзвичайно важливо.
Кожній дитині - родина і соціальні гарантії
- Війна призвела до низки трагічних історій в долі дітей. Багато з них осиротіли, залишились без рідних. Чи збільшилась наразі кількість фактів взяття дитини у родину?
- Чомусь почали думати, що внаслідок війни, в нас з’явилось багато осиротілих дітей. Насправді це не так! Діти сиротіють часто ще й тому, що батьки не виконують своїх батьківських обов’язків. Так, війна втрутилася в долі дітей, адже вони переживають той спектр емоцій, що і дорослі. Якщо ви думаєте, що вони не так переживають стрес, ви помиляєтесь. З приводу того, як працюють з дітьми вся Україна, в тому числі і Миколаївська область. З самого початку повномасштабного вторгнення було створено чат-бот "Дитина не сама". Там реєструються люди, які готові прийняти до себе дитину тимчасово, на певний період часу, безоплатно. Крім того, у нас продовжують розвиватися сімейні форми виховання.
- Наскільки мені відомо, процедура оформлення опікунства, усиновлення дуже складна. Чи не спростила держава цей процес, аби якомога більше дітей потрапили до люблячих сімей?
- Не так важко і складно оформити опікунство чи усиновлення. Це помилкове твердження. Головна умова - пройти навчання. І тут я як тренер, як спеціаліст переконана, що без навчань, віддавати дітей не можна. Тому що людям здається, що вони справляться, а коли трапляються труднощі починається процес розусиновлення. І дитина страждає.
- В Южноукраїнську є одна патронатна родина. Вона показує успішний досвід виховання маленької дівчинки, яка до того потрапила у складні життєві обставини. Виділіть плюси і мінуси патронатного виховання. Чому на вашу думку таких родин загалом по Україні не багато?
- Так, я знаю, що у Южноукраїнську є одна патронатна родина. Це доволі таки мало для вашої громади. Треба розвивати і пропрацьовувати цю тему. До прикладу, Черкаська область має 31 патронатну сім’ю. І ми рухаємося далі, хочемо щоб у кожній громаді були такі родини. Я не називаю мінуси, а серед плюсів: дитина залишається вдома, а не в закладі, має підтримку дорослих, до яких, як ми кажемо, йде на гостину. Крім того, має змогу спілкуватися з рідними, які теж мають можуть брати приклад зі свідомих людей і стати на вірний шлях. Це найкраща форма виховання дітей, наближена до сімейної. Найкраще для дитини - перебувати у біологічній сім’ї, але якщо це через певні обставини не можливо - патронат стає прекрасною альтернативою цьому. І до речі, після перебування у патронатних вихователів, дитина повертається до батьків, якщо ті виконали всі умови.
З мінусів - це те що люди, у яких проживало дитя, звикають до нього, потім сумно віддавати. Але вони проходять 9 циклів навчання. За цей час усвідомлюють, чому вони вирішили стати патронатними вихователями, яка їх місія, що відбувається з їх імпативністю і як вони можуть надавати цю послугу далі. Крім того, вони отримують оплату і на саму дитину виплачуються кошти. Кажу про це відкрито, тому що заробляти, надаючи допомогу - це нормально. Ми всі ходимо на роботу: вчителі, лікарі, медійники. І всі отримують заробітну плату. Та ж сама історія і тут.
- Діти, що постраждали внаслідок російської агресії можуть мати відповідний статус. Розкажіть, які соціальні гарантії він надає.
- Зазначу, що ми говоримо не про статус "Діти війни", тому що це про 1943-й рік. Нині ж є діти, які постраждали внаслідок війни та збройної агресії. З соціальних гарантій - безкоштовне харчування у закладах освіти на рівні громади. Ніяких інших соціальних гарантій цей статус не дає. Питання виплат обговорюється на рівні держави. Та зараз про це говорити не будемо, бо поки невідомо, як і коли це буде відбуватися і чи буде взагалі.
Вся громада має бути готовою підтримати військових, які повернулися з поля бою
- Порадьте нашій громаді, як допомогти військовослужбовцям та членам їх родин, ВПО долати психологічні травми та знаходити ресурси для адаптації у мирному житті?
- Наскільки мені відомо, у Южноукраїнську є програма, згідно якої передбачено навчання всієї громади саме з цієї теми. Загалом, зараз доступно дуже багато інформації, літератури, яка вчить, як справлятись з різними емоційними станами.
Загалом вашій громаді я би порадила все-таки проходити такі навчання, організовувати їх для усіх суб'єктів соціальної роботи і формувати свою стратегію розвитку розвитку допомоги ветеранам і членам їх родин.
Ще один дуже важливий аспект в розрізі громади - це підготовка сім'ї до повернення військового. Я веду групу дружин ветеранів в Черкасах вже шостий рік. Знаю наскільки це важливо, коли дружина знає як зустрічати чоловіка, як з ним говорити. Коли вона підготувала до цього дитину, до різних станів, до різних викликів. Коли вони разом зібрали іграшки, які цокотять, тарабанять і сховали їх, натомість побудували стратегію ігор іншу, більш тихішу. Коли дитина знає, що не можна заходити до тата в кімнату коли він спить, а дружина розуміє як спілкуватися та відповідати. Чудово якщо в громаді є групи підтримки на основі "рівний-рівному", чи можливо це проводить фахівець із соціальної роботи.
Громада загалом має бути уся готова до зустрічі, організовувати ветеранські простори, визначати для таких людей часи роботи з психологом. І цей психолог, а краще не один, має бути в кожній громаді, готовий підтримувати і надати допомогу. Зараз мало військових звертаються по допомогу. Але по закінченню війни, вони будуть повертатися додому, і тоді це буде масово. Тому зараз ми маємо підготувати платформу, зрозуміти, що громада має свою адміністративну і соціальну роль, і от в кожній з цих напрямів треба зробити по-максимуму.
Якщо говорити про адміністративну складову, то це внесення змін до стратегії, програм соціально-економічного розвитку. Варто вносити туди послуги підтримки, допомоги, ресурсності, роботи з емоціями, закладати кошти на це. Повірте, якщо ми зараз про це не потребуємо, то робити це "бігом" буде надзвичайно складно.
- Щиро вдячна Вам! Наша зустріч видалась дуже корисною.
- Підписуйтесь на наш канал в YouTube
- Читайте нас у Telegram
- Будьте в курсі всіх новин, долучайтеся до спільноти ЮжкаNews.City у Viber
- Читайте актуальні новини від ЮжкаNews.City у Facebook
- Обговорюйте новини та діліться актуальним в нашій групі Сучасний Южноукраїнськ у Facebook.
- Ми також є в Instagram
