Дискусія щодо перейменування Южноукраїнська не закінчується. Хоча більшість южноукраїнців, які брали участь в опитуванні, віддали перевагу назві Південноукраїнськ, прихильники назви Гард не втомлюються наводити свої аргументи. Вважають, що у місцевій влади немає політичної волі, щоб довести справу деколонізації до логічного кінця. В умовах, коли міська рада не працює, гардівці сподіваються, що їх почують у Верховній Раді, яка, згідно із Законом, має прийняти рішення про перейменування. Тож, пропонуємо роздуми Василя Гарденка, які надійшли до нашої редакції.

Нещодавно друзі переслали мені у телеграмі допис нардепа Чорноморова, що обраний від виборчого округу, в який зокрема входить Южноукраїнськ. В дописі депутат радіє, що на його лист у Нацкомісію зі стандартів державної мови прийшла відповідь, де вказано, що «...назва Південноукраїнськ не порушує норм державної мови».

Але разом з тим, депутат чомусь не акцентував уваги на рядках: «найменування Південноукраїнськ є калькою з російського «Южноукраинск», а також на зауваження комісії про те, що застосування назви Південноукраїнськ призведе до небажаної омонімії, тобто плутанини з іншими установами чи об'єктами, які мають назву «південноукраїнський». У листі акцентується, що відповідно до абзацу четвертого статті 5 Закону України «Про географічні назви» назва, яка присвоюється географічному об’єкту, повинна відображати найбільш характерні ознаки цього об’єкта, враховувати географічні, історичні, природні та інші умови місцевості, де він розташований, думку населення, яке проживає на цій території, вписуватися в існуючу систему назв цієї території і складатися з мінімальної кількості слів. Тому «запропонована назва Південноукраїнськ не повністю відповідає зазначеним вимогам, оскільки не відображає найбільш характерних ознак об’єкта, а утворений від цієї назви прикметник «південноукраїнський» спричиняє небажану омонімію, адже стосується всього, що розташоване на географічному півдні України, а не лише одного міста ... як-от: Південноукраїнський національний педагогічний університет імені К. Д. Ушинського, Південноукраїнська правова група, Південноукраїнський науковий медичний журнал тощо…»

Отже, кожен бачить те, що хоче. Отак і пан Чорноморов вихопив з контексту те, що йому треба, а на інші нюанси закрив очі, аби сподобатися тій частині електорату, яка вболіває за назву «Південноукраїнськ».

У своєму листі-відповіді Чорноморову комісія зазначає, що до неї надійшли 2 листи:

  • лист від ініціативної групи «За Гард» м. Южноукраїнська Миколаївської області;
  • лист від виконкому Южноукраїнської міськради.

Першою, хто надіслав листа до Нацкомісії, була наша ініціативна група «За Гард», ми зібрали під цим листом підписи 45-ти представника міста, серед яких – численні представники міської інтеліґенції (у т.ч. підпис директора Палацу культури «Енергетик», заслужених працівників культури Южноукраїнська, депутатів міськради та райради, керівників, у тому числі, підрозділів міського самоврядування тощо).

У відповіді нам, окрім висновку щодо назви Південноукраїнськ, яка не повністю відповідає вимогам Закону України «Про географічні назви…», комісія написала наступне: «Комісія розглянула вашу пропозицію щодо зміни назви міста Южноукраїнськ на Гард і в межах повноважень повідомляє, що назва Гард відповідає стандартам державної мови». І ще «Комісія висловлює вдячність членам ініціативної групи «За Гард» м. Южноукраїнська Миколаївської обл. за небайдуже ставлення до мовних питань і активну громадянську позицію».

Засмучує лише той факт, що Національна комісія зі стандартів державної мови у обох листах-відповідях фактично не заперечувала права кожної з назв (як Гарду, так і Південноукраїнська) на використання у якості альтернативи назві Южноукраїнськ. А це засвідчує відсутність твердої політичної волі цієї державної установи, яка фактично втратила свою інституційну силу після оголошення догани з боку депутатів ВР за нібито перевищення повноважень. Тоді відбувся скандал, на тлі бажання комісії перейменувати місто Запоріжжя, звинувачення комісії у непрофесійності, за яким послідувало звільнення двох складів комісії поспіль. І ось вже третій склад комісії, новопризначений, побоюється взяти на себе політичну волю, аби проманіфестувати свою позицію дещо глибше, аніж просто перевірка тексту на помилки. Мова йде про поняття «ідеологема».

Як пише вільна енциклопедія Вікіпедія, «… Ідеологема є одиницею ідеології, що має дві функції: по-перше, повідомляє цільовій групі певне знання про навколишій світ, яке є результатом історичного й практичного досвіду групи, по-друге, формує ставлення цієї групи до дійсності. Ідеологія не надає об'єктивних відомостей, адже завжди має оціночний, а тому суб'єктивний, характер…», а також «…Термін «ідеологема» маловідомий на Заході, де замість нього частіше вживається «політична міфологема…».

Такими ідеологемами і є назви Гард та Південноукраїнськ. Перша назва (Гард) відсилає нас до козацької історії Миколаївщини, а точніше – до Бугогардівської паланки Запорізької Січі, центром якої був Гард, що знаходився в околицях сучасного Южноукраїнська.

Друга назва (Південноукраїнськ) є фактично буквальним перекладом (калькою) з російської назви «южноукраинск» і несе в собі колоніальну ідеологему часів пізнього срср, адже місто Южноукраїнськ назване на честь атомної станції (в той час новостворені міста-супутники часто називалися на честь заводів, для працівників яких вони будувалися).

До того ж з точки зору географії наше місто розташоване на крайній півночі півдня України, ближче до її географічного центру (80 км до смт. Добровеличківка, Кіровоградської області). А от з точки зору москви, за наказом якої будувалася тодішня «Южно-Украинская АЭС», вона розташовувалася дійсно на півдні.

Ця назва була притаманна тій добі, стиль якої визначали інтернаціоналізм та гігантизм. Південноукраїнськ – це просто загальна географічна характеристика території, яка не враховує ані історії, ані культури, ані автентики краю.

Традиційно українці ніколи не називали свої міста у подібному стилі. Саме тому ви не знайдете на мапі України ні Північноукраїнська, ні Західноукраїнська, ні Центральноукраїнська. А от в росії подібних назв купа: Южноуральськ, Южно-Курильск, Южно-Сахалинск, Североморск, Северодвинск, Новороссийск, Владивосток тощо.

Отже Південноукраїнськ – це не перейменування, тобто не зміна назви на абсолютно нову, а банальний переклад. До того ж, за умови ухвалення такої назви, з вищевказаних причин фактично не буде виконана мета Закону України «Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні і деколонізацію топонімії…», адже топонім «Южноукраинск», створений в добу пізнього срср, хай і перелицьований, перефарбований у синьо-жовті кольори, так і залишиться зайвим нагадуванням про добу колоніального минулого України (1919 – 1991 рр.), ніяк не пов’язану із державотворчими процесами в Україні доби Русі, козацької доби, а також періоду національно-визвольних змагань та УНР (1917-1920 рр.).

З точки зору перспективи розвитку міста, на майбутнє назва Південноукраїнськ - недалекоглядна, короткозора. Поруч із Южноукраїнськом знаходиться одне із 7-ми природних чудес України - Гранітно-степове Побужжя, яке має статус національного парку та ім'я «Бузький Гард». Попитайте потенційних туристів, знайомих з інших міст України, яке місто їм буде цікавіше відвідати: очевидний плаский Південноукраїнськ, сенс назви якого лежить на поверхні і не заворожує оригінальністю, фантазією та неповторністю, чи звучний, лаконічний, короткий, мов удар, і дещо містичний Гард, овіяний легендами минулого, що відсилає нас до доби козаччини, гайдамаччини, Речі посполитої, Османської імперії, а то й глибше - княжої Русі?

З назвою Гард розвивати туризм, що базується на вічному його джерелі (за умови збереження) - природі - набагато легше. Південноукраїнськ же - це придаток підприємства, атомної станції, яка не є вічною і яка не є заощадливою в плані збереження довкілля.

Боротьба за збереження заповідної зони - національного парку «Бузький Гард» і річки Південний Буг від затоплення триває і досі. Доля цього неповторного мальовничого куточку природи напряму залежить від обраної концепції розвитку міста, квінтесенцією якої в нашому випадку і є його назва: як човен назвеш, так він і попливе.

То хто ж таки із українських державних інституцій візьме на себе політичну волю, аби мапа України нарешті замайоріла дійсно українськими автентичними, історичними назвами, а не задихалася під перелицьованими, безликими, безхребетними кліше періоду совєцької окупації України?!..

Василь Гарденко

Читайте нас в Google News.Клац на Підписатися