Впродовж 2022 - 2023 років на сторінках газети «Контакт» відбувалася дискусія щодо перейменування Южноукраїнська. Ми поважаємо думки людей, якщо їм є, що сказати стосовно цієї теми. Тож ЮжкаNews.City пропонує згадати статтю Лілії та Олександра Запольських, працівників ПАЕС, які цікавляться історією.

Читайте також: Южноукраїнська більше не буде. Яка нова назва для міста вам до вподоби? Опитування

Світогляд в умовах війни кардинально відрізняється від світогляду не воєнного часу. Сприйняття історичних подій стає більш контрастним. Те, що під дією масової інерції свідомості, обумовленої нашим недавнім колоніальним минулим, видавалося позитивним, нейтральним або не помічалося чи здавалося незначним, тепер може виявитися негативним, неприпустимим і ганебним. Ми вивчаємо свою історію для того, щоб у теперішньому часі і в майбутньому на основі отриманого історичного досвіду не повторювати помилок минулого, які вже вкотре можуть привести нас до поразки у віковічній боротьбі народу України за свою незалежність, свободу і саме своє існування. Але це можливо лише при вивчені історичних подій у контексті україноцентричності, коли ці історичні події висвітлюються максимально інформативно, незаангажовано, без маніпуляцій, замовчування і напівправди.

Прихильники назви «Гард», користуючись необізнаністю населення, маніпулюють, викривлюючи історичні факти.

Козаки Бугогардівської паланки захищали південні кордони Російської імперії, воювали з кримськими татарами, які зараз є громадянами України, та з турками, поляками, литовцями (Річ Посполита), які зараз є нашими надійними союзниками в умовах повномасштабної війни з Росією.

Про це пише Октябрина Федорівна Ковальова у своєму науково-популярному дослідженні «Бугогардівська паланка»:

1. «Гард був найзручнішим прикордонним форпостом, який захищав з півдня Російську державу. Тому так зацікавлений у зміцненні його укріплень був не лише Кіш, але й царський уряд». (Бугогардівська паланка: науково-популярне дослідження/ Октябрина Федорівна Ковальова. стор. 48)

2. «це період майже суцільних воєнних кампаній Російської держави проти Туреччини і Криму, в яких запорожцям відводилася досить активна роль». (Ковальова О.Ф., стор. 59)

3. «територія, яку займала Бугогардівська паланка - пониззя Південного Бугу, - лежала між трьома державами: Російською й Турецькою та Річчю Посполитою. Регіон Бугогардівської паланки слід розглядати в контексті Російської держави, до якої вона належала». (Ковальова О.Ф., стор. 60)

4. «саме Бугогардівська паланка доклала немало зусиль до приборкання гайдамацького руху». (Ковальова О.Ф., стор. 62)

5. «У 1762 р., у липні, з нагоди сходження імператриці Катерини II на престол всі козаки складали вірнопідданчу присягу, завдяки чому ми маємо змогу судити про кількість запорожців у паланках. У Бугогардівській паланці присягу складали 427 чоловік запорозьких козаків» (Ковальова О.Ф., стор. 57)

6.«Проте у 1736 р. Росія знову пішла походом на Крим. 12 квітня вона офіційно оголосила війну Туреччині. У складі російської армії було три тисячі запорозьких козаків. Похід у Крим очолив Бухард Мініх. І ось 1 липня 1736 р. російські війська вторглися в Крим. Центром військових дій російсько-турецької війни 1735- 1739 рр. стала Бугогардівська паланка.» (Ковальова О.Ф., стор. 229).

Як видно навіть із незначного числа цитат науково-популярного дослідження О. Ковальової «Бугогардівська паланка», на яке посилаються прибічники назви «Гард», історія Бузького Гарду 1730-х-1790-х рр. у процесі більш детального вивчення виявляється неоднозначною, трагічною, і з огляду на теперішню російську агресію, парадоксальною: палко бажаючи волі і незалежності для України, виявляючи особисту хоробрість, мужність і героїзм в незчисленних битвах, в той же час були підданими московських царів і вимушені були воювати на боці російської імперії проти кримських татар, які теж хоробро билися проти московії за свою свободу і незалежність, і які в наш час є громадянами України в знову окупованому Росією Українському Криму, де піддаються масовим утискам і репресіям з боку рашистів.

Отже, ми бачимо, що козаки паланки брали участь у всіх кампаніях, найважливіших вирішальних битвах російсько-Турецьких воєн 1735-1739 та 1768-1774 рр. на боці московитів. А нині, у 2022-му році, коли війна загрожує самому існуванню Української держави, Туреччина перекриває протоку Босфор і не пускає рашистські військові кораблі в Чорне море, до якого оскаженіло рвалися московити і у XVIII-му сторіччі і рвуться у XXIму, а зупиняти їх допомагає найсучасніша турецька зброя («Байрактар»).

«Після ліквідації Запорозької Січі територія Бугогардівської паланки та Лівобережжя Південного Бугу увійшли до складу Новоросійської губернії. Розподіл на паланки проіснував до кінця того ж 1775 р.» (Ковальова О.Ф., стор. 263). Це саме та історія, якою ми маємо пишатися і на пам’ять якої називати місто пристосуванням для відлову риби?

Тобто прихильники назви «Гард», на догоду своїм бажанням, в кращих традиціях кремлівської пропаганди викривляють історичні факти і маніпулюють громадською свідомістю. Використовуються такі методи пропаганди, як «Апеляція до народу», «Брехня», «Фальшива дилема», «Дезінформування», «Напівправда», «Навішування ярликів», «Pensée unique» (єдина думка) та інші. Цікаво, для чого?

Навмисне перекручування фактів або неправда впереміш зі справжніми фактами лягли в основу політичної пропаганди Російської Федерації.

Щодо унікальності назв «Південноукраїнськ» і «Гард»

Південноукраїнськ – назва зрозуміла, інформативна, патріотична і УНІКАЛЬНА - жодного населеного пункту на планеті з такою назвою немає. Складається з двох українських слів «Південь» і «Україна». А ще вона тепла, сонячна, яскрава та відповідає вимогам закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної».

Слово «гард» іншомовного походження, що означає пристосування для ловлі риби, ряд перегородок або загородок у воді для ловлі риби.

«Згідно з топографічним описом 1774 р., на території Вольностей Запорозьких існувало 34 гарди, й 11 з них знаходилися на Бузі.» (Ковальова О.Ф., стор.97)

Один з них знаходився у районі села Богданівка, що підтверджується документально.

Богданівка (Гардове до 1801 року) — село в Україні, у Доманівському районі Миколаївської області. Село виникло на місці відомої ще в XVI—XVII ст. слободи запорозьких козаків — Гард (Гардове), яка до 1775 року була центром Бугогардівської паланки. У 1801 році поміщик Акацатов виграв у карти село разом з 75 кріпацькими родинами. Він же перейменував село на Богданівку — дану йому, мовляв, богом. (Електронна копія 26 томного видання «Історія міст і сіл Української РСР»).

Направду ж назва «Гард» має т.з. «унікальну» популярність. Та ще й яку! Отже, цим словом названо як мінімум 108 охоронних і торгових підприємств в Росії! Таку ж назву «Гард» має магазин з продажу військового одягу у Москві. А найгірше, що в Мінську є ООО «Гард-сервіс» - приватна військова компанія Лукашенка, яка співпрацює з ЧВК «ВАГНЕР».

А ще це слово використовується в назвах брендів або магазинів меблів, одягу, спортивної спідньої білизни, ліків, фарб, добрив. Дуже важко уявити назву «Південноукраїнськ» в таких якостях, правда?

Історія нашого міста почалася у 1975 році

Це наша історія Місто Южноукраїнськ побудоване завдяки будівництву АЕС: не було б АЕС, не було б і міста. Воно побудоване на пустому місці поруч з с. Костянтинівка. Місто стало розбудовуватись частково на території села Костянтинівка, але це не привід перейменовувати Місто в Костянтинівку, бо ні одне місто не перейменовано в ті населені пункти, які вони поглинають (Київ, Львів, Донецьк та ін.), а тим більше що Костянтинівка не поглинута.

Статус міста Южноукраїнськ набув у квітні 1987 року і перша назва міста була Южноукраїнськ.

До речі, цікавим є той факт, що школи в смт Костянтинівка-2 і до 1987 року називались Південно-Українськими.

Твердження про те, що інші АЕС не прив’язані назвою до назв міст-супутників теж не вірне. Назви АЕС прив’язані до населених пунктів географічно – вони називаються назвою обласних центрів. Назва Енергодар придумана також за часів СРСР, пов’язана з АЕС і її не змінюють. Назву Кузнецовськ змінили на Вараш згідно з «Законом про декомунізацію», бо місто було назване на честь радянського розвідника, співробітника НКВС, Героя Радянського Союзу М. І. Кузнецова.

Щодо нашої назви, то не зайвим буде нагадати, що у нас не просто АЕС, а унікальний, єдиний в Україні, енергокомплекс, до складу якого, окрім атомної, ще входять гідро- і гідроакумулююча електростанції. Тож природно, що Південноукраїнський енергокомплекс географічно прив’язаний до річки Південний Буг та до півдня України. Тому і назва міста пов’язана з енергокомплексом.

Південноукраїнська АЕС є бюджетоутворюючим підприємством міста, та містоутворюючим підприємством. АЕС в нинішньому стані буде працювати як мінімум до 2050 року. А якщо будуть будуватися нові енергоблоки, то ще +50 років. А нові енергоблоки будуть! Про це говорив президент компанії Енергоатом Петро Котін наприкінці травня цього року під час візиту на ПАЕС з приводу пуску другої черги бризкальних басейнів. Ось цитата з його виступу: «Ми плануємо будівництво в Україні п’яти нових енергоблоків за технологією Westinghouse–IP1000. Ніякої російської технології тут більше не буде. І за цією технологією ми будемо будувати один енергоблок тут, на майданчику Південноукраїнської атомної станції. Це буде сучасний енергоблок – найбільш сучасний і найбільш безпечний енергоблок з усіх, які на сьогодні існують».

Ну, і щодо туризму, який нібито зможе фінансово утримувати місто. На нашу думку, на розвиток туризму назва міста впливає дуже опосередковано.

По-перше, туризм у нашій місцевості можливий переважно в теплий період року. А під час пандемії і війни, а також післявоєнної відбудови, навряд чи можна буде розраховувати на приплив туристів. По-друге, розвиток туризму – це справа приватного бізнесу. Те що до цих пір туризм у нашій місцевості не розвинувся, означає, що ніхто не ризикує вкладати кошти у цю справу. Та й про жоден більш-менш конструктивний бізнес-план чи проєкт з розвитку туризму в місті, з перспективою хоча б на ближчих 50 років, ми не чули.

Єдиний, хто реально щось зробив у цьому напрямку, це працівник атомної станції Роман Яворський, який розробив кілька екскурсійних піших та вело маршрутів узбережжям Південного Бугу і водив групи з екскурсіями. Проте особиста ініціатива Романа втілювалася в життя теж особисто ним самим, без потужної підтримки держави чи бізнесу. Зрозуміло, що широкого розголосу ця ініціатива не мала й раніше, а під час пандемії коронавірусу і війни то й поготів.

Разом з цим екскурсії енергокомплексом, які організовує ПАЕС, у допандемічні і довоєнні часи охоплювали в середньому 5 тисяч відвідувачів на рік. Тож виходить, що саме Південноукраїнська атомна станція робила найбільший внесок у розвиток туризму у нашій місцевості.

Щодо нинішнього часу, то Південноукраїнський енергокомплекс є державним стратегічним підприємством, стабільна робота якого в умовах війни, є життєво необхідною для виживання України як держави. І вимоги екоактивістів, що намагаються завадити розвитку Південноукраїнського енергокомплексу (виступають проти підняття рівня води в річці Південний Буг та інше), в умовах війни не йдуть на користь Україні.

І дуже недоречно зараз, під час війни з Росією, прибрати з мапи України назву міста, одним із коренів якої є «Україна». На радість пропаганді країни-агресора.

Отже, з огляду на наведенні факти, виходить, що під дерусифікацію має підпадати «Гард», а не «Південноукраїнськ».

Читайте також: Южноукраїнці нарешті мають визначитися з новою назвою міста. Законом передбачено на це 6 місяців
Читайте нас в Google News.Клац на Підписатися